Девіз:
"Сила! Порядок! Добробут!"
Українська національна асамблея - Українська народна самооборона була заснована 30 червня 1990 р. дисидентом Юрієм Шухевичем під назвою Українська міжпартійна асамблея (УМА). Спочатку являла собою добровільне об'єднання декількох українських націоналістичних партій і громадських організацій того ж штибу.
До весни 1991 р. керівництво УМА все більше і більше вимагало перевтілення УМА в повноцінну політичну партію. Через це з об'єднання вийшли Українська національна партія і Українська народно-демократична партія. Після цього (8 вересня) УМА була перейменована в Українську національну асамблею (УНА) і проголосила себе партією. Офіційної реєстрації УНА, однак, у часи СРСР не отримала.
Відразу після початку "серпневого путчу" 19 серпня 1991 р. партійне керівництво УНА закликало створювати українські військові формування з метою відбити можливе військове втручання ДКНС. Погодилися створити такі формування лише ті члени УНА, які перебували в Радянській армії. Дані напіввійськові формування отримали назву Українська народна самооборона (УНСО). Тепер УНА мала власне воєнізоване крило.
Одразу після створення загонів УНСО їх члени провели низку гучних акцій, які звернули на УНА-УНСО увагу широких верств суспільства. До них відносяться великі бійки з російськими націоналістами в Києві, демонтаж комуністичної символіки, проукраїнська пропаганда і т. д. В 1992 р., під час Придністровського конфлікту, УНСО створила добровольчий загін і відправила його у Придністров'ї з метою боротьби проти молдавських військ. У 1993 р. черговий добровольчий загін УНСО відправляється в Абхазію з метою боротьби на стороні Грузії. 8 унсовських добровольців отримали паспорти почесного громадянина Грузії. Указом Президента Грузії 14 добровольців УНСО нагороджені орденом Вахтанга Горгасала - нагорода за військову доблесть, 7 з них - посмертно.
За результатами минулих у березні 1994 р. виборів у Верховну раду України УНА-УНСО вдалося провести в український парламент три депутати по одномандатних виборчих округах - Олега Вітовича, Юрія Тиму і Ярослава Іллясевича.
Лише 29 грудня 1994 р. УНА-УНСО була офіційно зареєстрована міністерством юстиції України. Влада відмовилися, однак, реєструвати партію під її повною назвою і з тих пір УНА-УНСО офіційно називається просто "Українська національна асамблея".
До того часу Юрій Шухевич вже залишив посаду голови партії і новим головою УНА-УНСО був обраний Народний депутат України, Голова підкомітету ВР з захисту прав людини Олег Вітович (серпень 1994 р.).
Проведені організацією акції призвели до того, що 6 вересня 1995 р. Міністерство юстиції України зняло УНА-УНСО з реєстрації. Після цього УНА-УНСО перейшла на нелегальне існування. Нелегальний період УНА-УНСО тривав трохи більше двох років. 20 липня 1996 р. пройшов Установчий з'їзд УНА-УНСО (до цього партійні з'їзди називалися сесіями), на якому була прийнята нова програма. Це повинно було показати владі, що УНА-УНСО гідна перереєстрації. Однак лише 29 вересня 1997 р. Міністерство юстиції зареєструвало партію знову. У грудні 1997 р. з організації вийшов її організатор і ідейний натхненник Дмитро Корчинський.
Що пройшли в березні 1998 р. парламентські вибори обернулися для УНА-УНСО повним провалом. За партію віддали свої голоси лише 105 тис. 977 виборців. Це означало 0,37% підтримки (24-е місце з 30). По одномандатних округах УНА-УНСО жодного місця у Верховній Раді також не отримала. У грудні 1998 р. організацію покинули її основні керівники: голова Олег Вітович, в.о. його заступника Володимир Мамалига і голова виконкому Віктор Мельник.
У 1999 р. на черговому партійному з'їзді новим головою партії був обраний Андрій Шкіль.
18 листопада 2001 р. головою партії був обраний Микола Карпюк. Однак він був разом з іншими 17 унсовцями кинутий до в'язниці, з якої вийшов лише в жовтні 2004 р.
Парламентські вибори 31 березня 2002 р. завдали УНА-УНСО ще одного сильного удару - 11 тис. 839 виборців проголосували за партію. Це означало 0,04% підтримки або 31-е місце з 33. Після цього партія тимчасово відійшла на задній план українського політичного життя.
2002 р. виявився роком розколів. 30 червня 2002 в партії стався розкол - прихильники Андрія Шкіля провели з'їзд і обрали його головою УНА-УНСО. Скориставшись ув'язненням Миколи Карпюка, група унсовців обрала своїм головою партійного функціонера Едуарда Коваленка. Колишній депутат від УНА-УНСО Юрій Тима також організував свою власну партію, яку назвав "Українська національна асамблея-Українська національної солідарна організація".
Під час Помаранчевої революції різні формування УНА-УНСО підтримували кандидатуру Віктора Ющенка на посаду Президента України.
У 2005 р. УНА-УНСО почала поступово відроджуватися. 15 жовтня 2005 р. в Києві пройшов черговий з'їзд УНА-УНСО Едуарда Коваленка. На ньому тимчасово інтернований Коваленко був зміщений з посади голови партії і новим головою УНА-УНСО був обраний її засновник Юрій Шухевич. У грудні того ж року відбулося возз'єднання прихильників Шухевича і Карпюка, яких Міністерство юстиції продовжувало вважати правомочною УНА-УНСО (згідно з заявою від вересня 2005 р.). Після оновлення керівництва партія трохи активізувалася і отримала невелику перемогу на парламентських виборах 26 березня 2006 р. - за неї проголосували 16 тис. 379 людей.
В 2006 р. Едуардом Коваленком була створена політична партія "Социал-Патріотична Асамблея Слов'ян" (СПАС). В 2007 р. Юрій Шухевич створив всеукраїнську громадську організацію "Українська Націоналістична Самооборона".
За станом на квітень 2012 р. існують декілька різних організацій "УНА-УНСО":
Всеукраїнська громадська організація "Українська народна асамблея - Українська національна солідарна організація" (УНА-УНСО) Юрія Тими.
Всеукраїнська громадська організація "Українська Національна Асоціація - Українська Народна Самооборона" (УНА-УНСО) Андрія Шкіля
Всеукраїнська громадська організація "Українська Націоналістична Самооборона" (УНСО).
"Українська Національна Асамблея" (УНА), яку очолюють Юрій Шухевич і Микола Карпюк. Офіційно зареєстрована партія.
