Актриса Ольга Сторожук: Будь-яка співпраця з РФ після нашої перемоги неможлива
Фото: Актриса Ольга Сторожук (надане РБК-Україна)
Про загибель колеги, волонтерство за кордоном та інформаційний фронт під час війни – у інтерв'ю акторки для TRAVEL РБК-Україна
Війна для кожного українця – унікальна особиста історія. Трагедія, історія сили і витривалості. Українці воюють на найрізноманітніших фронтах – фактично на передовій, у теробороні та волонтерстві. Допомагати Україні масово почати люди різних професій: медики, аграрії, енергетики, журналісти.
Когось війна застала удома, а когось – за тисячі кілометрів. Так трапилось і з акторкою серіалу "Суперкопи" на НЛО TV Ольгою Сторожук. В умовах війни дівчина швидко "перекваліфікувалася" з актриси на волонтера, щоб з кожним днем наближати перемогу.
TRAVEL РБК-Україна поспілкувалися з Ольгою про її зупинений в перший день війни рейс, допомогу Україні з-за кордону та про те, чи змінилися її погляди після російського вторгнення в Україну.
"Це був найжахливіший мій переліт. 10 годин безпомічності"
— Олю, яким було твоє 24 лютого 2022 року, коли Росія почала вторгнення в Україну?
24 лютого я була у літаку, який прямував додому з-за кордону. Борт вже рушив злітною смугою, коли я взяла телефон, щоб його вимкнути. Але тут я відкрила Facebook, і уся стрічка друзів звучала однаково: "у моєму районі вибух", "ви це чули?", "я чую вибухи", "почалося…". Перші повідомлення про ракетні обстріли рідного Києва я побачила саме на злітній смузі.
Стюардеса намагалася забрати телефон. Звісно, до Києва долетіти не вийшло. Це був найжахливіший мій переліт. 10 годин безпомічності. У повітрі ти нічого не можеш зробити: залишалося тільки читати повідомлення, писати рідним, намагатися якось думати, а не панікувати.
Фото: З початком війни Ольга Сторожук почала допомагати українським військовим (надане РБК-Україна)
Наш літак сів у Стамбулі. Декілька днів я намагалася знайти рейс, який прямував би якнайближче до України, і одразу ж почала інформаційну діяльність англійською у своїх соцмережах, щоб більше людей отримали інформацію про те, що відбувається в Україні.
Спочатку хотілося просто кричати! За кілька днів я взяла себе в руки, і кожен день доносила інформацію до закордонних підписників. Вони підтримали мене і теж почали інформаційну війну проти російської пропаганди.
"Ніколи не пробачу обірваного життя Паші Лі"
— Як твої близькі, рідні, друзі, які в Україні? З усіма є зв’язок?
З одним моїм колегою в мене більше вже ніколи не буде зв‘язку. Паша Лі (відомий 33-річний актор Паша Лі загинув в Ірпені, захищаючи Україну у лавах територіальної оборони. Його життя обірвалося, коли він евакуйовував людей: вдягнув свій бронежилет на дитину, щоб врятувати її. — ред.).
Перші наші ролі ми зіграли в одному фільмі, і за місяць зйомок стали родиною. Паша завжди був сонцем! Усміхненим, добрим, ніжним і таким талановитим! Він був найкращий серед нас. І, звісно, він не зміг всидіти на місці, коли почалася війна. Допомагав евакуювати дітей з міста Ірпінь. Я ніколи не пробачу його обірваного життя.
Фото: Український актор, 33-річний Паша Лі, загинув під обстрілами в Ірпені, захищаючи країну в лавах територіальної оборони (instagram.com/pashaleeofficial)
Зараз мої рідні й друзі зараз "розкидані" всією країною. Думаю, так зараз в усіх, тому немає сенсу розповідати, що відчуваєш від кожного повідомлення у каналах новин. Ми це відчуваємо усі в унісон.
"Заплакала, коли хлопці зі штабу розповіли, що наш бронежилет врятував людину"
— Зараз ти активно займаєшся волотерством. Коли зрозуміла, що можеш бути корисною і за кордоном?
Моєю автівкою рятувалися дівчата з родиною і котами з Києва (тоді ще не знайомі, а після — наче рідні), вони проїхали за декілька днів через всю Україну дуже важкими маршрутами…
Чого там тільки не було! І підірваний міст прямо перед ними, коли загальмували подивитись у навігатор, і безсонні ночі… Але коли я і моя машина зустрілися у Польщі, одразу стало зрозуміло, чим можна допомагати. Так з актриси я швидко стала "далекобійницею".
У наших хлопців і дівчат на фронті є велика потреба у захисті: бронежилети, шоломи, екіп. Тому ми з волонтерами працюємо над тим, щоб знайдені бронежилети в Європі дуже швидко викупити і якнайшвидше доставити до нашого кордону. Там їх підхоплюють інші ланки і везуть для наших захисників і захисниць. В обидва боки виходить 2200 кілометрів. Їдуть одразу два водія, щоб не витрачати часу на відпочинок.
А нашу машину БМВ тепер розшифровуємо як "Бойова Машина Волонтерів". Ви не уявляєте, скільки людей працюють над кожним знайденим бронежилетом, скільки переказів грошей, скільки пошуків, часу, листування, кілометрів, надій!
Я жартую (а може, й ні), що кожен бронік заговорила, і він збереже того, кому дістанеться. Знаєте, коли заплакала? Коли хлопці зі штабу розповіли, що бронежилет з першого нашого "рейсу" до кордону врятував людину.
— Що тебе найбільше дивує у ці часи?
Ми — нація фантастичних людей! Кожен здивував, кожен зміг більше, ніж вважав за можливе! Але і за кордоном багато допомоги. У нас тут є Пітер, який знаходить броніки там, де їх вже давно не залишилось.
А скільки переживань під час війни у кожного з нас! Один наш товариш поїхав у Маріуполь за мамою, коли зв’язку не було вже тижні, ніхто не їздив туди. Божевілля. Але врешті з'ясувалося, що вони з мамою вже у безпеці!
"Ніколи не думала, що у війні — стільки любові й добра від незнайомих людей"
— Що змінилося в тобі за ці понад 50 днів війни?
Знаєте той перелік під назвою "що потрібно для щастя"? Він у мене був достатньо довгий, тепер – ні. Я дуже чітко знаю, що потрібно: здорові і живі рідні, кохані люди. Безпека. Така базова штука. І така розкіш. Будемо цінувати. Свобода. Ми з нею народилися і, можливо, недостатньо цінували.
Фото: "Нашу машину БМВ ми тепер розшифровуємо як "Бойова Машина Волонтерів" – Ольга Сторожук (надане РБК-Україна)
А ще, раніше я не знала, що таке ненависть. І раніше ніколи не думала, що у війні — стільки любові й стільки добра. Від знайомих і незнайомих. Які довжелезні ці ланцюжки добра, скільки ланок, рукостискань. Скільки тепла, турботи.
— У тебе є російська аудиторія? Щось пишуть?
Більшість швиденько відписалася, щоб не травмувати собі "ніжну психіку". Їм легше "не знати", бо потім не дуже комфортно жити. Декілька відсотків реально про "8 років" писали. Відповіла один раз, більше не пишуть.
А є ще інший табір. І я хочу бути чесною. Їх не багато (навіть не так: їх дуже мало), але вони виходили на протести, пишуть кожен день в особисті, закидають гроші на броніки. Так, такі теж існують. Здебільшого давно не мешкають в Росії і не слухають "соловйових". Є такі люди з позицією і честю і в самій країні агресорів. Правда там вони, чекають на візи, щоб поїхати звідти.
— Чи можлива на твою думку співпраця із Росією після завершення війни у галузі кіно і телебачення?
— Що зробиш одразу після перемоги?
Обійму брата і тата.
Нагадаємо, раніше українка розкрила деталі про життя у Європі під час війни.
Також ми писали, як Угорщина стала тимчасовим домом для українки у розпал війни.
