Жителі Київської області розповіли Amnesty International про моторошні звірства і вбивства

"В останні тижні ми зібрали докази того, що російські війська здійснювали позасудові страти та інші вбивства, які повинні бути розслідувані як військові злочини. Свідчення показують, що беззбройних цивільних осіб в Україні вбивають в їх будинках і на вулицях в результаті актів невимовної та шокуючої жорстокості", - повідомив генеральний секретар Amnesty International Аньєс Каламар.

Він додав, що всі ці смерті повинні бути ретельно розслідувані, а винні повинні бути притягнуті до відповідальності, в тому числі й вище по ієрархії.

Були отримані докази в Харкові, Сумській області, Чернігові, Ізюмі, Маріуполі, а також в містечках Київської області.

46-річна жінка з села Богданівка розповіла, що російські війська увійшли в її село 7 або 8 березня і припаркували свої танки на вулицях.

Увечері 9 березня жінка, яка проживала з чоловіком, 10-річною дочкою і свекрухою, почула стрілянину через вікна нижнього поверху. Вона і її чоловік кричали, що вони цивільні особи й що вони беззбройні. Коли вони спустилися вниз, двоє російських солдатів зіштовхнули їх і їх дочку в котельню.

Вона розповіла: "Вони змусили нас увійти та зачинили двері. Буквально через хвилину відкрили двері, запитали чоловіка, чи є у нього сигарети. Він сказав, що ні, він не курив пару тижнів. Вони вистрілили йому в праву руку. Інший сказав: "Прикінчи його", і вони вистрілили йому в голову.

"Він не помер відразу. З 21:30 до 4:00 він ще дихав, хоча і не був у свідомості. Я благала його... "Якщо ти мене чуєш, будь ласка, поворухнули пальцем". Він не поворухнув пальцем, але я поклала його руку собі на коліно і стиснула її. З нього текла кров. Коли він зробив останній подих, я повернулася до дочки І сказала: "Здається, тато помер".

Сусід був свідком того, як російські війська увірвалися в будинок жінки тієї ночі, і підтвердив, що бачив тіло її чоловіка, що лежить в кутку котельні. Того ж дня жінка та її дитина втекли з Богданівки. Свекруха жінки, 81 рік, має обмежену рухливість і залишилася вдома.

3 березня 18-річна Катерина Ткачова перебувала вдома в селі Ворзель зі своїми батьками, коли по їх вулиці проїхали кілька танків з буквою Z, якими російські війська позначали свої машини під час вторгнення в Україну.

Її мати Наталія і батько Валерій вийшли з підвалу, де вони ховалися, і вийшли на вулицю, сказавши Катерині залишатися на місці. Потім Катерина почула постріли.

Вона розповіла Amnesty International: "Як тільки танки проїхали, я перестрибнула через паркан до сусіднього будинку. Я хотіла перевірити, чи вони живі. Я подивилася через паркан і побачив, що моя мати лежить на спині на одній стороні дороги, а мій батько лежав обличчям вниз на іншій стороні вулиці. Я бачила великі дірки в його пальто. Наступного дня я поїхав до них. У мого батька було шість великих дірок в спині, у моєї матері - дірка поменше в грудях".

Катерина розповіла, що її батьки були одягнені в цивільне і беззбройні. 10 березня волонтер, який брав участь в евакуації жителів Києва, допоміг Катерині покинути Ворзель.

Волонтер розповів Amnesty International, що бачив тіла батьків Катерини, що лежать на вулиці біля її будинку. На відео, перевіреному Amnesty International, можна побачити, як пара пише імена батьків Катерини, дати народження і дати смерті на шматку картону, перш ніж покласти його поруч зі своїми тілами, покритими ковдрами.

У перші дні російської окупації міста Гостомель Тарас Кузьмак роз'їжджав по місту, доставляючи продукти та ліки в бомбосховища, де збиралися мирні жителі.

О 13:30 3 березня він був з мером міста Юрієм Прилипко і ще двома чоловіками, коли їх автомобіль потрапив під обстріл з боку великого житлового комплексу, захопленого російськими військами.

Чоловіки спробували вистрибнути з машини, але один чоловік, Іван Зоря, був убитий відразу, а Юрій Прилипко, поранений після пострілу, впав на землю. Тарас Кузьмак та інший чоловік, що вижив годинами ховалися за екскаватором, поки тривала стрілянина.

Він сказав Amnesty International: "Вони помітили нас і відразу ж відкрили вогонь, попередження не було. Я чув тільки мера (Прилипко). Я знав, що він був поранений, але не знав, смертельно це чи ні. Я просто сказав йому лежати спокійно, не рухатися... в нас знову стріляли близько 15 годин, і приблизно через пів години я зрозумів, що від нього немає життя. Є свого роду дихання, яке у людини є тільки перед смертю, його останній подих. Голову Івану Зорі відірвали, думаю, щось великокаліберне застосували.

Двоє інших жителів Гостомеля розповіли Amnesty International, що бачили тіло Юрія Прилипка біля церкви, коли кілька днів по тому йому влаштували імпровізовані похорони. Інші жителі підтвердили, що в дні, що передували його смерті, Юрій Прилипко розвозив їжу і ліки по місту, завжди водячи цивільний автомобіль.

Жінка з села на схід від Києва розповіла Amnesty International, що 9 березня двоє російських солдатів увійшли в її будинок, вбили її чоловіка, а потім неодноразово згвалтували її під дулом пістолета, поки її маленький син ховався в котельні неподалік. Жінці вдалося втекти з села на підконтрольну Україні територію разом з сином.

Мілена, 24-річна мешканка Бучі, розповіла Amnesty International, що бачила біля свого будинку тіло жінки, яка жила на її вулиці. Мати жінки розповіла Мілені, що її дочку застрелили в перші дні вторгнення, коли вона дивилася через паркан на російську військову машину.

Лабораторія Crisis Evidence Lab Amnesty International незалежно перевірила відеозапис, що підтверджує місцезнаходження неглибокої могили, в якій вона була похована.

Володимир Захлюпаний і його дружина втекли з Гостомеля в перші дні вторгнення, але їх 39-річний син Сергій вирішив залишитися.

Спочатку вони щодня розмовляли телефоном, і Сергій розповідав про важкі бої в місті. 4 березня Володимир більше не міг зв'язатися з сином.

Друзі, що залишилися в місті, спробували потім знайти Сергія і попрямували до будівлі, де він ховався в підвалі.

Володимир розповів Amnesty International: "Коли вони розпитали сусідів, вони сказали, що 13 березня мого сина повели (з підвалу) росіяни. Коли пішли шукати Сергія, знайшли його за гаражами того ж будинку ... сказали, що прострелили голову".

Один чоловік в Гостомелі розповів, що бачив цілий гуртожиток, що ховалися від обстрілів людей, які були змушені вийти на вулицю, де російські військові тут же зробили постріли над їх головами, змусивши їх впасти на землю.

Двоє чоловіків з Бучі також розповіли, що снайпери регулярно стріляли в них, коли вони приходили за їжею зі зруйнованого продуктового магазину біля їхнього будинку.