Дружина бійця "Азова" з немовлям 65 днів провела у сховищі і вибралася через фільтраційні табори

Початок війни

До початку військових дій чоловік Анни працював на комбінаті "Азовсталь" і після повномасштабного вторгнення Росії, вона разом з тримісячним Святославом опинилася в притулку комбінату. До війни Анна працювала викладачем французької мови в школі.

Сім'я думала, що в притулок вони проведуть кілька днів і не взяли з дому навіть тварин.

У бункері виявилося 75 осіб, Святослав був наймолодшим підземним жителем.

Спочатку було дуже важко, людям не вистачало навіть ліжок, робили лежаки з підручних засобів. Спати на таких було боляче, залишалися синці.

Їжі теж не вистачало. Спочатку харчувалися сухпайками, а потім продуктами, які приносили військові. Анна схудла на 10 кг і втратила грудне молоко через стрес. Вона дуже боялася, що синові доведеться голодувати.

У перші дні військові приносили всі продукти, а потім змогли діставати тільки молоко і цукор. Цією сумішшю Анна і годувала дитину. Всі діти в бункері недоїдали, вони весь час говорили про їжу і придумали ігри на тему їжі.

Бомбардування посилювалися

З часом обстріли стали сильнішими, а зброя важча. Люди думали, що бункер стане їх братською могилою. 25 квітня після удару важкою бомбою впала п'ятиповерхівка над бомбосховищем. Вже після евакуації Ганна дізналася, що наступну бомбу притулок би просто не витримав.

Їй разом з сином вдалося вибратися живими, вони були першими евакуйованими з Азовсталі в Запоріжжя.

Кирило Зайцев

Після довгих тижнів у підземеллі маленький Святослав побачив сонце і небо. Дитина народилася восени, і тільки в кінці квітня він зміг побачити траву.

Кирило Зайцев-боєць полку Азов з позивним "Вольт". Він раніше був морським піхотинцем, потім залишив службу, одружився, пішов працювати на комбінат.

А після 24 лютого прийняв рішення стати на захист України разом з азовцями. Зв'язку з Кирилом зараз немає. Але Анна бачила його на одному з відео з полону. А значить, він живий і надія є.

Анна і Кирило познайомилися в Маріуполі, рік тому одружилися. Потім народився Святослав. Він продовжує хвилюватися за дружину і сина навіть у полоні.

За кілька днів до виходу Азова з Азовсталі, він зміг передати рідним невеликий лист:

"Ви найдорожче, що у мене є. У цей складний час мене заспокоює тільки думка про нашу щасливу сім'ю".

Фільтраційний табір

Анна розуміла, що у фільтраційному таборі, їй, як дружині військового, загрожує більший ризик. Їй допомогло знання французької мови. Вона почала спілкування з представниками Червоного Хреста і пояснила, хто вона і чому їй загрожує небезпека.

Її допитували представники ФСБ. Запитували про чоловіка, про його татуювання, про політичні погляди та друзів. Але Ганні вдалося відповісти на всі питання ухильно і не видати ніякої цінної інформації окупантам.

Молодій жінці навіть погрожували, іншим жінкам обіцяли надіслати в ящику голови їхніх чоловіків. А співробітниця ФСБ поводилися як гестапівки - проводили огляди, змушували зняти з себе повністю все, навіть білизну. Шукали шрами та татуювання.

Вже із Запоріжжя Анна змогла зв'язатися з чоловіком. Він розповів, що закінчується вода, їжа та медикаменти. Він не вірив, що вдасться вийти з оточення. А Анна як могла, підтримувала чоловіка і просила не втрачати надію.

Найскладніше

За 65 днів у бомбосховищі Азовсталь Ганна не раз думала, що прихід туди - можливо, це був помилковий вибір. Дуже складно було розуміти, що ти нічим не можеш допомогти своїй дитині.

Вона вдячна всім, хто допоміг їй вибратися з притулку, дістатися до безпечного місця. Вона бачила на відео свій будинок в Маріуполі - він повністю зруйнований і підлягає знесенню.

Зараз вона мріє про те, щоб знову обійняти свого чоловіка. І ще про те, що коли-небудь у них народиться ще й дочка.