Ми вибралися з пекла: з шести осіб в автомобілі під обстрілом вижило тільки троє

25 лютого Київська область була під обстрілами російських окупантів. Вона разом з двома подругами, чоловіком однієї з них і дітьми вирішила евакуюватися на більш безпечну територію з Демидова.

"Бабахало з усіх боків. Ми не знали тоді ще про росіян, тільки чули, що все частіше і все більше вибухів", - каже Леся.

На захопленому блокпості автомобіль потрапив під сильний обстріл.

"Мене відразу, напевно, контузило. Знаєте, як апарат в лікарні, коли людина помирає, то такий звук, як пищить. Такий саме", - зазначає жінка.

Вона в той момент не могла ні думати, ні дихати, ні ворушитися.

"Думала, це все. Бачу, як по салону літають вогники. Моя куртка розлетілася на пір'я. Мене почало пекти, я почала гладити по голові - це було скло, і осколки. А потім я побачила, що водій і його дружина Сніжана вже нахилили голови. А ще мама Тимура почала дзвонити чоловікові. Каже: "По нас стріляють, я кохаю тебе". Встигла попрощатися", - описує пережите Леся.

Прямо під час руху машини Леся виштовхнула спочатку трирічного Тимура, а потім вистрибнула сама разом з донькою Кірою.

"Відразу не зрозуміла, що у мене розірвана рука. Як оніміла. У мене працює тільки лікоть. Не працює нічого. Біопротез - це моя рука. У Кіри на ніжках, у неї були шкарпетки, кров. У неї осколки досі в ніжках, поки не можна дістати. Можна зачепити важливу посудину", - розповіла жінка.

На дорозі їх підібрали інші люди та відвезли в сусіднє село. Під звуки канонади та стікаючи кров'ю Леся ще ніч пролежала в підвалі. Люди не давали їй відключитися, давали солодку воду.

"Я розуміла, що мені недовго залишилося, Я молилася, молилася, молилася", - згадує ту ніч жінка.

А вранці приїхали рятувальники. Леся зізнається, що всі п'ять місяців лікування мріяла про зустріч з ними, хотіла подякувати за те, що залишилася живою.

Група рятувальників була з Бородянки, але з 24 лютого вони працювали по всьому району, куди не могли дістатися їхні колеги. Вони відвезли Лесю в лікарню в Бородянці. Там лікарі змушені були ампутувати їй палець, щоб врятувати життя.

Поруч падали авіабомби, без зупинки стріляли з іншої зброї, а потім окупанти увірвалися в саму лікарню. З Лесею залишилася медсестра Юля, яка чекала евакуацію. Вони вели довгі розмови про те, як будуть жити після перемоги.

Майже 5 місяців Леся з дітьми була у Львові. Там їй зробили кілька операцій на розірваній руці. А тепер вона вирішила повернутися додому і подякувати всім, хто допоміг їй в останні дні лютого вибратися з пекла і вижити.