Українець на весь світ розповів про звірства окупантів: змушували вибирати, хто помре першим

Знущання окупантів

Росіяни затримали Максима Дідика 19 березня, коли він разом з другом займався господарством. Військові затримали їх, адже запідозрили хлопців у передачі інформації про розташування позицій окупантів українським військовим.

Окупанти почали обшукувати та допитувати молодих людей. Зокрема, шукали у телефонах фотографії, а також змусили роздягнутися, щоб оглянути на предмет татуювань.

Нічого компрометуючого в українців росіяни не знайшли, але затягли їх до підвалу одного з будинків і там жорстоко побили прикладами гвинтівок. Вони погрожували Дідику розтрощити колінні чашки молотом і затаврувати розпеченим залізом. Максима жорстоко побили, особливо багато ударів окупанти завдавали по ребрах.

Дідик розповів, що протягом наступних трьох діб їх утримували у підвалі. Після цього їм одягли на голову рюкзак, примотавши його до шиї скотчем і посадили в машину.

Українців висадили з машини у місці, де вже були інші затримані. Із зав'язаними очима Дідика та його друга відвели до будівлі котельні. Там до батареї були прикуті ланцюгами двоє українських військовослужбовців.

"Дідик сказав, що росіяни штовхнули його та його друга всередину і заштовхали в невелике сховище під підлогою разом із Олександром Ігнатовим, якого кілька років тому збила машина і який страждав на хронічну втрату пам'яті", - пише видання.

У полоні людину, яка страждає від втрати пам'яті, окупанти били, розбивали об його голову пляшки та сміялися.

Згодом українських солдатів з котельні кудись відвезли, замість них привозили нових мирних заручників, серед яких був 65-річний Микола із Нового Бикова.

"Микола боявся приєднатися до інших у тісному підвалі, заповненому ковдрами, забрудненими кров'ю та людськими екскрементами. Він одразу відчув сильний напад клаустрофобії й попросив російських солдатів застрелити його", - цитує видання спогади 65-річного в'язня.

Також згодом у котельню привезли 25-річну вчительку математики Вікторію Андрушу. Вона розповіла, що повідомляла другу - українському військовому про пересування російської техніки.

"25 березня близько 15 російських солдатів увірвалися в будинок Вікторії, щоб знайти її. Вони відвели її нагору, де обшукали її телефон, і вона зізналася, що надсилала інформацію українським силам", - йдеться у повідомленні.

За словами Дідика, пані Андруша була вся в синцях, коли її привезли до котельні. До того ж дівчина запитала в окупантів, навіщо вони прийшли сюди, щоб зруйнувати мирне життя.

Після того, як молода українка виявила таку мужність, з неї більше не знущалися. Але за кілька днів, 27 березня, Вікторію кудись забрали.

Відтоді рідні не знають нічого про її місце знаходження. За деякими даними, вона утримується у в'язниці в Курській області.

"Нам потрібні тіла"

Наприкінці березня один із окупантів сказав українцям у котельні, що їх скоро звільнять.

"Російський солдат відчинив двері в котельню о 8:30 ранку, раніше, ніж зазвичай. Він виглядав п'яним і сказав затриманим, що йому потрібні тіла. Він підійшов до літнього чоловіка, якого в'язні пам'ятали як Михайла Івашка та запитав чи готовий він. Він кілька разів відповідав ні. Але згодом все ж погодився", - пише видання.

За кілька секунд після того, як окупанти вивів чоловіка з приміщення, українці, що лишилися всередині, почули постріл.

Росіянин повернувся і запитав, чи не погодиться хтось стати наступним. Окупант сказав, що їм потрібно вісім тіл.

Дідику ворог запропонував обрати серед заручників тих, кого буде розстріляно.

"Дідик сказав військовослужбовцеві, що він не зможе жити після такого. Натомість за словами Дідика, він зголосився бути наступним. Російський солдат грубо витягнув його з котельні, мовчки підвів його до краю кладовища, що поблизу, і звелів стати на коліна. Дідик сказав, що він зробив, як йому сказали, і чекав. Пролунав постріл, і куля пройшла повз його вухо і вдарилася об землю перед ним", - пише видання.

Після цього солдат обрав кількох ув'язнених для розстрілу, тоді як інші зголосилися добровольцями - кожному дали по чарці горілки, перш ніж їх вивели.

Наступного ранку російський солдат повернувся о 5:30 ранку і сказав, що він та його товариші йдуть. Солдат наказав ув'язненим залишатися на місці деякий час і бути обережними.

Менш ніж за годину чоловіки покинули незачинену котельню. Дідик сказав, що вони пішли до найближчого цвинтаря, де виявили ще живих шістьох із тих, кого повели на розстріл.

Окрім того, біля входу на цвинтар вони знайшли трьох чоловіків з котельні, що лежали на землі мертвими, з розбитими кулями обличчями.