Цінність кожного життя: як в Києві рятували євреїв під час Голокосту

Styler розповідає історії тих, хто дивом врятувався під час Голокосту завдяки допомозі українців

27 січня — Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту. Напередодні пам'ятного дня в Києві провели показ документального фільму про Праведників народів, які рятували євреїв під час Голокосту в столиці України. Для показу фільму вибрали символічну локацію: кафе навпроти Бабиного Яру — місця, де в 1941 році почалися масові звірячі вбивства людей: насамперед євреїв. Лише протягом двох днів, 29-30 вересня 1941 року, тут було розстріляно понад 30 тисяч євреїв.

Команда “Слово Праведника" збирає свідчення українських Праведників народів Світу — тих, хто ризикував своїм життям і життями членів сім'ї заради порятунку євреїв у роки Голокосту. У фільмі вони використовували кадри відео і фотохроніки Києва часів Другої світової війни з Центрального державного кинофотоархива їм. Г. С. Пшеничного, фото із сімейних архівів Праведників.

Цікаво, що на початку відео звучать голоси хасидів, які жили в Україні більше ста років тому. Їх для фільму взяли в бібліотеці В. Вернадського. Ці голоси були записані під час експедиції Зиновія Кисельгофа в невеликих українських містах 1912-47 роках. Друга співавтор проекту - Світлана Левітас. Вона працювала разом з Маргаритою над фільмом про Ганну Морозову і Софію Ярову.

“Праведники народів Світу отримують від держави Ізраїль диплом і медаль. На медалі написана фраза з Вавилонського Талмуда: "Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ". Це демонструє найвищу цінність кожного людського життя", — говорить співавтор і продюсер проекту Маргарита Яковлєва.

Styler розповідає три історії людей, які рятували євреїв під час Голокосту в Києві.

Киянка, яка рятувала дітей від голоду

Один з фільмів "Слово Праведника" присвячений Ніні Гудковій — киянці, яка врятувала від загибелі єврейських дітей. До війни Ніна Гудкова закінчила технікум акушерства і гінекології. Вона вважала, що треба продовжувати навчання і поступила в медичний університет. Закінчила його з відзнакою, отримавши спеціальність лікаря-педіатра, розповідає син Праведниці Юрій Зайченко.

“Вона працювала в дитячому садку. На початку війни багато дітей залишилися без батьків. Перед захопленням столиці нацистами почалися масові евакуації людей з міста. Була страшна плутанина, діти губилися, багато батьків також загинули під час бомбардувань. Садок був перекваліфікований в дитячий будинок, що знаходиться на вулиці Предславинській, 19. Багато дітей потрапляли до Ніни" — розповідає він.

Ніна Гудкова

Василь Михайлівський — один з тих, кого врятувала Ніна Гудкова під час окупації Києва. Його єврейське ім'я - Цезар Кац, і йшов у Бабин Яр, коли йому було 4 роки. Ось що він пам'ятає про це, розповідаючи глядачам сьомої серії фільму Слово Праведника: “Євреї Києва йшли з усіх районів. Йшли цілими дворами. Йшли з сім'ями, з друзями. Їхали підводи, мами везли візки з дітьми. З сумок випадали іграшки. Я був маленький, і спочатку подумав, що це якась демонстрація, адже було так багато людей".

Коли він зі своєю покоївкою Надею та іншими євреями підходив до Лук'янівки, побачив з двох сторін оточення з СС-івців і поліцаїв.

“Людей били кийками, дубинками, штовхали прикладами. На них спускали собак. Я чув плач дітей і жінок - досі не можу це забути. Близько Мельникова вулиця була перегороджена двома вантажними автомобілями, що були криті брезентом. Німці не розрахували, що буде так багато народу, і між автомобілями зробили прохід, який був досить вузьким. Багато людей кидалися до виходу, було сум'яття, люди падали. Я теж впав і сильно вдарився об асфальт. Після того випадку у мене залишився шрам на все життя", — згадує він.

У покоївки Наді був її український паспорт. Це допомогло врятуватися і їй, і дитині.

“Вона показала паспорт німцеві. Він подивився і відразу вигнав нас за межі оточення. Надя зрозуміла, що додому йти було не можна. Ми стали заходити до її подруг. Хто давав шматочок хліба, хто картоплі. Два тижні так жили. Одного разу навіть ночували в руїнах. Якось нам порадили, щоб я пішов у дитячий будинок, де нас годували, доглядали за нами. Мені було небезпечно ходити по вулиці: єврейські діти підлягали знищенню", — розповідає чоловік.

Ніна Гудкова

Родині порадили відправити дитину на вулицю Предславинську, де діяла лікарня і притулок для бездомних дітей.

“В цю будівлю мене привели в 1941 році. Мені було 4 роки. У якийсь момент виїхали всі, хто займався постачанням. Залишилися тільки завгосп, три санітарки і двірник. Але Ніна врятувала нас! Вона робила все можливе, щоб нас прогодувати. Це не був обов'язок. Це була її душа! Вона просто не могла пройти повз дитину, яка потребувала допомоги", - згадує Василь.

Завдяки місцевим жителям, в селищі Яруга не вбили жодного єврея

На сьогодні відомо про більш ніж 2600 людей, які під час Голокосту рятували євреїв в Україні. Всього у світі сьогодні 27362 Праведника народів Світу, і щорічно вручаються нові нагороди героям, про чиї подвиги дізнається світ.

У Києві в живих залишилися вісім Праведників народів Світу. Насправді цих людей набагато більше, - каже Маргарита Яковлєва. За її словами, історії про багатьох з них все ще залишаються невідомими.

“СРСР зробив все, щоб приховати інформацію і про Бабин Яр, і про Голокост, і про Праведників. В той час люди про це воліли мовчати. За даними найбільшого музею та меморіалу Голокосту в Єрусалимі "Яд Вашем", в 1991 році було відомо лише про близько 200 таких людей в Україні. Про дві тисячі стало відомо пізніше, коли дані про цих людей збирали вже коли Україна здобула незалежність. Якщо б такий пошук почали раніше, то вдалося б знайти набагато більше людей", — зазначає вона.

На момент початку Другої світової війни на території України проживало близько 1,5 млн євреїв. Під час Голокосту більшість з них загинули. Згідно з даними перепису населення 1939 року, євреї тоді становили чверть населення Києва — понад 200 тисяч осіб. За оцінками істориків, тільки в Бабиному Яру загинуло понад 100 тисяч чоловік.

“Відомі випадки, коли завдяки об'єднанню місцевих жителів у селищі Яруга на західній Україні під час Голокосту не був убитий ні один єврей. У кожне селище приходили німці і говорили: "Всіх євреїв треба зібрати в гетто і вбити". У селищі Яруга місцеві жителі сказали: "Це ж наші євреї, як ми їх можемо віддати?". Вони зібрали їх у гетто охороняли впродовж усіх тих років, поки йшла війна", — каже Маргарита Яковлєва.

За її словами, такі ж села є у Франції, Італії та інших країнах. Є села, де всі жителі офіційно є Праведниками народів Світу. Це люди, які не побоялися порушити указ нацистів і зберегли життя євреїв.

"Мама вдячна Марії Ісааківні за порятунок життя, тому у важку хвилину прагнула бути поруч"

Друга історія — про киянку Ганну Морозову. Під час Голокосту вона разом зі своєю мамою врятувала з Бабиного Яру київського лікаря та його доньку. На жаль, Ганна Морозова померла влітку 2019 року. Проект "Слово Праведника" записав інтерв'ю з нею взимку 2017 року.

Ганна Морозова

“Дочка мого вітчима була одружена з євреєм — актором єврейського театру. Сама його дочка працювала в цьому театрі режисером. Так сталося, що моя мама сильно захворіла. У неї було зараження крові. Доктор Марія Ісаківна Костянтиновська працювала в лікарні Калініна неподалік від київського зоопарку. Рано вранці мій вітчим пішов до неї додому, впав на коліна і благав врятувати дружину: “Доктор, дружина вмирає, а у неї двоє дітей!". Вона сказала: "Через півгодини буду в лікарні". Ця жінка фактично врятувала мою маму від смерті. Після цього наші сім'ї почали дружити. Дочка Марії Исааківни була моєю ровесницею, і ми швидко знайшли взаєморозуміння. На всі свята ми збиралися разом", - розповідає Ганна Морозова.

Коли нацисти стали вести євреїв до Бабиного Яру, Марія Ісаківна звернулася до друзів з проханням провести їх з дочкою в останній шлях. Там налякались, почувши таке страшне прохання.

“Мама взяла мене з собою, і ми пішли до них. Близько вулиці Мельникова Марія Ісаківна звернулася до німця. Вона добре володіла німецькою та пояснила, що вона не єврейка, а нібито українка. Той якось машинально відповів: "Тоді йди". Вони з дочкою перейшли дорогу до нас, і ми стали відходити від цього місця подалі. Потім їх відправили в місто Сквира, адже в Києві їм залишатися було небезпечно. Пізніше вона переїхала до Звенигородки, а ближче до звільнення Києва повернулася в столицю. Якийсь час вона жила у нас. Мама вдячна Марії Ісааківні за порятунок життя, тому у важку хвилину прагнула бути поруч", — згадує Праведниця.

Рятували людей, відправляючи через таємну переправу на Осокорках

Третя історія, показана у фільмі — про Софію Ярову, яка врятувала 11 євреїв і пізніше очолила Асоціацію Праведників народів Києва.

“Я народилася у Києві на розі вулиць Червоноармійської та Петропавлівської. Сусіди були різні. Але практично з усіма дружили. Були родини євреїв, росіян, українців. Ми ніколи не з'ясовували, хто з нас якій національності належить. Судили тільки по тому, якою була людина. У дворі жили дві єврейські родини. Жінок з цих сімей сусіди звали Клара Чорна і Таня Руда. В обох росли дочки, майже ровесниці. Батько однієї з дівчаток, Сьома, працював м'ясником", — згадує Софія Ярова.

Софія Ярова

В кінці вересня 1941 року вона дізналася, що радянські війська залишили Київ.

“Здали місто без бою. Складно передати словами те відчуття, коли від тебе йдуть. Незабаром людей чекали нові випробування. Вже за німецької окупації по місту почали розклеювати оголошення про те, щоб усі євреї вранці до 8-9 години прибули на вулицю Мельникова, взявши з собою документи, теплі та цінні речі", — додає Софія Ярова.

Тітка Таня змогла виїхати. А ось її сестрі не вдалося це зробити. Її саму, її чоловіка та двох дітей розстріляли в Бабиному Яру.

“Сьому взяли в полон, але йому вдалося втекти. Мало хто знав, але на Осокорках була таємна переправа через річку. Там поклали дошки, якими люди переходили, потім йшли на саму переправу і таким чином рятувалися. Сьома прийшов до нас, йому дали татовий одяг. Вранці мама відвела його на переправу. Так завдяки моїй мамі йому вдалося втекти.. Тільки в 1944 році ми дізналися, що Сьома благополучно перейшов лінію фронту і був в армії. Мама плакала, коли почула, що він зберіг життя", — резюмувала Софія.

Софія Ярова