Рубіжне Луганської області: як виживають люди в місті, якого немає

Рубіжне практично зруйнований російськими військами. Частина районів міста окупована і звідти евакуюватися на безпечні території майже неможливо. Окупанти намагаються насильно вивозити залишилися жителів у бік Росії та ОРДЛО.

ЗСУ мужньо тримають оборону міста вже понад місяць, але в місті не припиняються вуличні бої – там проти українців воюють кадирівці, жорстокі головорізи.

Тетяна була в окупованій частині міста і їй дивом вдалося вибратися за маршрутом Рубіжне-Старобільськ-Дніпро. Зараз він вже перекритий і окупанти розстрілюють колони з біженцями.

Жителі Рубіжного ледь виживають під обстрілами

Жителі під обстрілами шукають воду, полюють за продуктами, що залишилися на полицях розбитих супермаркетів. Зараз вони хочуть тільки одного - вижити.

"Навколо нашого будинку стояли танки, велися вуличні бої. Люди, перебуваючи поза окупацією, не розуміють обстановки. Кожен раз, коли дзвонять і кажуть: беріть білий прапор, йдіть, - або син кричить в трубку: Мама ти мені потрібна жива, виходь - рветься серце. А з дому не вийти, навколо свистять снаряди. Це гнітюче. Ми не могли відповісти на поклик наших близьких. Вони не розуміли, чому ми не виходимо!" - розповіла Тетяна Біла.

З кожним днем обстріли Рубіжного зростають. Евакуювати місцеве населення через них стає все складніше. 10 квітня вивезти вдалося тільки 30 осіб. Для решти змогли завести гуманітарну допомогу - її вистачить на кілька днів.

Людей насильно вивозять до Старобільська

З окупованої частини жителів вивозять КАМАЗами до Старобільська. І окупанти діють швидко і нахабно. Вони просто підганяють машини та автобуси, починають бити в усі двері та виводять переляканих людей. Їм на руку грає паніка і повна відсутність інформації.

"До нашого будинку під'їхали маленькі, біленькі автобуси. Вибігли хлопці у формі з криками:"Виходьте, евакуація, будуть бомбити". Почали стукати по квартирах. Я дивлюся - діти з мамами біжать. Ніхто нічого зрозуміти не може. Ніхто не знає куди везуть. Ми зрозуміли, в чому справа. Я встала на коліна і сказала: "Господи, я не хочу, щоб мене насильно вивозили". Було дуже страшно", - розповідає Тетяна.

В її будинку з початку війни виявилося дев'ять осіб, три собаки та кіт. Разом збирали сніг і топили воду, зливали бензин з машин, щоб запустити генератор і приготувати їжу.

Тетяна зізнається, що в окупації жити дуже важко. Але поступово звикаєш до того, до чого вже неможливо звикнути. До трупів на вулиці.

"Я начебто спокійна зараз, але те, що відбувається всередині мене важко пояснити. Потрібен час, що забути побачене як страшний сон. Війна відкриває в людині все - і хороше, і погане. Є люди, запропонують тобі бутель води за 200 грн. А є ті, хто, вистоявши під обстрілами, просто принесе її літнім", - додає жінка.

У будинках перевіряють документи та прописку

У місті російські військові перевіряють документи, звіряють прописку у тих, хто там залишився. Якщо двері їм не відкривають і у сусідів немає ключів, просто ломами виламують двері. Якщо не піддається - стріляють в замок. Шукають тих, хто ховається.

Як створюють фейки та пропаганду

Тетяна також розповіла, як створюють фейки й постановочні пропагандистські сюжети для російського ТБ.

"Я хочу розповісти вам історію, просочену пропагандою, в яку світ вірить. Ми живемо біля школи. Там ходять ці хлопці з червоними пов'язками. Раптом через поворот біжить група добре одягнених людей, в хорошій формі - типу мирні. Підбігають до нашого дому. Вигукують адреси, називають прізвища, показують пакети, і все знімають на камери.

Потім разом з камерами підходять до розбитого будинку через дорогу, де вже ніхто не живе. І на його тлі розповідають, що годують населення, а по них стріляють. Так у своїх сюжетах вони показують брехню. Син моєї сусідки, він живе в Прибалтиці, побачив цей сюжет, дзвонить їй і каже: "Вам же росіяни дають гуманітарку". А вона не розуміє - що дають?"- розповіла Тетяна.

Мер Рубіжного перейшов на бік окупантів

У тимчасово захоплених містах окупанти ставлять свою маріонеткову владу. У Рубіжному мер міста Сергій Хортів сам перейшов на бік окупанта. Тетяна каже, що не голосувала за нього, а він завжди вмів підлаштуватися.

"Перед війною його не було. Люди говорили, що поїхав у Воронеж до рідні. Потім його притягли назад. Виступав він у районах міста, де стабільна окупація, де не стріляють. До нас не дійшов. Як ми чули, місто послало його слідом за російським кораблем", - додала мешканка Рубіжного.

Евакуація з Рубіжного

Тетяна разом з чоловіком приїхали в це місто у 2000 році. Вона сама з Одеси, а він з Києва. З початком війни підтримка чоловіка, якому вже 73 роки, виявилася дуже цінною. Він завжди тримає рівновагу і зберігає спокій.

З перших днів вони сподівалися, що війна обійде Рубіжне, тому Тетяна залишалася допомагати людям. А потім зрозуміла, що потрібно їхати. Знайти можливість виїхати було дуже важко. Сестра сусідки знайшла перевізника, і він повинен був забрати прямо з-під будинку. Але в останній момент відмовився через обстріли.

А потім знайшовся хлопчина з Рубіжного, який вивозив людей. Він прийшов і дав 5 хвилин на збори та сказав, що відвезе в Старобільськ. Вони злякалися і відповіли, що туди їм не потрібно. Але хлопець попередив, що їх там чекають.

Зараз Тетяна виїхала на підконтрольну Україні території та знаходиться в безпеці.

"Я хочу залишитися українкою. Я націоналіст? Ні. Я просто живу в цій країні. Я тут виросла, у мене діти, онуки", - каже жінка.

Як тепер виглядає Рубіжне: