З'явилися заборонені фото витверезників СРСР, на які важко дивитися без жаху

Але факт залишається фактом - в СРСР пияцтво було, процвітало, а боролися з ним часом жорсткими методами.

Звідки взялися витверезники

У Російській імперії перший заклад такого типу з'явився ще в 1902 році в Тулі. Тоді це місце назвали "Притулком для сп'янілих", а в штаті був спеціальний фельдшер і кучер, які їздили по місту і вантажили на віз п'яниць.

А ось в 1930-1940-х вже в СРСР вирішили, що "пияцтву - бій" і стали за наказом самого Берії відкривати витверезники. Система розвивалася поступово, охоплюючи все більше і більше міст у всіх країнах соцтабору.

Витверезники існували в Україні до 1997 року і були закриті після того, як була ратифікована Женевська конвенція про права людини. До слова, в Росії останній такий заклад закрилвся лише в 2011-му.

Як працювали радянські витверезники

Потрапляли в витверезник в основному ті, хто пиячив в громадських місцях, на вулиці і т. д. З квартир у витверезник не забирали - це вважалося "сімейним конфліктом" і розбиралося інакше.

Спеціальний наряд з двох міліціонерів і водія їздив по місту і збирав тих, хто псував картину ідеального радянського існування зі "здоровим тілом і духом".

Іноді щоб посадити п'яницю бешкетника в "автозак", на борту якого був напис "Спецмедслужба", доводилося прикладати чимало зусиль.

Цікаво, що окремим громадянам путівка в витверезник була недоступна. Це депутати Рад народних депутатів, Герої Радянського Союзу а також кавалери деяких орденів. Не везли в витверезник "сильно вагітних" і людей з очевидними ознаками інвалідності.

Офіційно в витверезник везли тих, хто потрапляв в категорію сп'яніння середньої і важкої стадії. При цьому стадія визначалася міліціонером "на око".

Іноді такі фургони чергували поблизу місць, де потенційно можлива концентрація п'яних - біля ресторанів, дискотек, біля прохідних заводів в день получки. Символічно, що за вилов п'яниць міліціонерам часто давали талони на спиртне.

Після того, як "клієнта" доставляли в заклад, спершу встановлювали його особу і місце роботи. А особливо "важких" тверезили під крижаним душем.

Деяких прив'язували до лавок - якщо ті чинили опір або не могли сидіти самостійно. Потім міліціонери забирали гроші і документи, фотографували людину, роздягали - часто дуже грубо, розриваючи одяг. У деяких витверезниках голову "відвідувача" могли поголити.

Бували і випадки прямого побиття людей. Час від часу міліціонери могли також привласнити і гроші, адже довести потім що-небудь було неможливо.

Після душу та інших "заходів" п'яницю залишали проспатися в одній з кімнат - зазвичай там в ряд стояли нари або панцирні ліжка. На ліжках могли бути подушки і ковдри - але іноді їх не залишали. Вранці була "побудка", як в армії. Після неї фельдшер повторно оглядав "клієнтів", а міліціонери встановлювали особи тих, у кого це не вдалося зробити напередодні.

Жінок теж відправляли у витверезник - як правило, вони перебували в окремій кімнаті.

Фото: Як виглядали радянські витверезники (mirovich.media)

За перебування у витверезнику зазвичай виписувалася квитанція - в пізньорадянські роки сума за перебування там становила 15-25 рублів, що досить великі гроші на ті часи.

Також про потрапляння в витверезник повідомляли на роботу - і якщо простому заводському роботязі це особливо нічим не загрожувало (на це заплющували очі), то якомусь інтелігентному товаришеві це могло вартувати кар'єри.