За часів Радянського Союзу люди практично не подорожували за межі країни. Оформити документи було дуже важко, а під час таких поїздок за туристами так пильно спостерігали, що вирватися на прогулянку не за розкладом було майже неможливо. А подорожувати вільно могли тільки окремі люди.
Що ж було правдою про поїздки радянських людей за кордон, а що вигадками - читайте в матеріалі нижче.
Радянські люди вкрай рідко їздили в закордонні поїздки, їх дійсно практично "закривали" в межах країни. Для поїздки потрібно було оформити дуже багато дозволів і довідок, а вартість закордонного паспорта була врівень із середньою зарплатою.
Вільно поїхати в іншу країну могли дипломати та їх члени сімей, діячі культури та спорту, співробітники розвідувальних служб, а також високопоставлені члени партії.
Хоча проблеми з виїздом могли бути навіть у спортсменів і музикантів - будь-яка помилка або підозра, що вони можуть не повернутися, приводила до відмови.
А ось звичайним громадянам СРСР вирватися в тур-поїздку навіть до Болгарії було неймовірно складно.
Спочатку потрібно було отримати дозвіл у начальства. Тобто, директор підприємства (заводу, організації та так далі), повинен був видати письмовий дозвіл і позитивну характеристику своєму співробітнику. І це стосувалося не тільки поїздки в капіталістичні країни, а й відвідування інших країн СРСР.
Далі потрібно було отримати дозвіл і характеристики від голови профкому і політкому. А ось вже було складніше, доводилося давати хабарі та обіцяти привезти сувеніри. І часом доводилося неофіційно обіцяти сувеніри всьому профкому або політкому.
Якщо цей етап проходив гладко і співробітника відпускали подивитися світ з дозволами та характеристиками, то можна було починати оформлення закордонного паспорта в ОВІРі (Відділ віз і реєстрації).
Там потрібно було надати всі довідки, дозволи, характеристики, свій паспорт і докладне пояснення, навіщо ж радянському громадянину знадобилося відвідати зарубіжну країну, де напевно "загниваючий капіталізм".
Здавалося б, в такій ситуації могло б допомогти запрошення від родичів за кордоном, які пропонують приїхати до них в гості. І в деяких випадках без такого запрошення документи могли загорнути відразу, без оформлення.
Але, якщо документи взяли до розгляду та уважно вивчили заявку на виїзд за кордон - це був ще не кінець епопеї. Подавати такі заявки потрібно було за кілька місяців до передбачуваного виїзду, мінімально - за 45 днів для виїзду за кордон, за 30 днів - для виїзду по країнах СРСР.
Всі заявки та документи передавали в центральний відділ КДБ в Москві, де все розглядали ретельно. Перевіряли все - від місця проживання до пліток у сусідів.
Людей, які працювали на державних підприємствах з військовою або космічною промисловістю - не випускали. І навіть при оформленні на роботу відразу давали підписку про невиїзд.
Якщо в КДБ приймали позитивне рішення (а це бувало не так вже й часто), то поштою приходив готовий закордонний паспорт. Його потрібно було затвердити в ОВІРі та заплатити за нього 105 рублів.
За кордоном радянський громадянин був обмежений практично у всьому. Оселитися можна було тільки в певних готелях. Погуляти де-небудь без супроводу - заборонено. Спілкуватися з іноземцями - теж.
Туристів з СРСР намагалися випускати тільки туристичними групами під наглядом гіда, який чітко дотримувався вказівок і правил. Він уважно спостерігав за поведінкою і, якщо щось йому здавалося підозрілим - зобов'язаний був доповісти.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, як киянам в СРСР пояснювали відсутність ковбаси в магазинах.
А також ми розповідали про те, які страви були популярні в СРСР, і вони збереглися на наших кухнях досі.