Корисні лайфхаки для тих, хто поєднує роботу і навчання
Керівник івент-простору PMHUB Дар'я Сьома — про важливість навчання, лайфхаки та поєднання навчального процесу з роботою.
Нещодавно я закінчила програму "Апгрейд топ-менеджменту" Києво-Могилянської бізнес-школи. Курс був націлений на комунікації й правильний розподіл ролей в колективі.
Заняття проходили по три дні кожні два тижні, плюс до всього ми виконували самостійну роботу. В умовах, коли ти керуєш великим проектом, навчання стає серйозним викликом. І ось на які думки воно мене наштовхнуло.
У школі та університеті я вчилася добре, але не все давалося просто. І, звичайно, як у багатьох, була думка, що ще кілька років — і все, про лекції та завдання додому можна забути. Але все сталося трохи інакше. Зараз мій досвід (а ще досвід інших людей і численні дослідження) показує, що постійне навчання — чи не найважливіша річ, не тільки в кар'єрі, але і в цілому в житті.
Взагалі, про необхідність всебічної освіти людство знає дуже давно. Споконвіку вважалося престижним навчатися не тільки точним і гуманітарним наукам, але і брати до уваги дві/три іноземні мови й музику.
І робилося це не для того, щоб похвалитися талантами спадкоємців: було розуміння, що це впливає на широту світогляду і хід думки.
Роль керівника не обмежується якимось конкретним списком справ. Ти в будь-який момент повинен підхопити завдання, в якому виникли проблеми у команди, 24/7 розбираєшся в психології й поведінці людей і паралельно контролюєш свою зону відповідальності. Загалом, складається відчуття, що кожен твій день — навчання.
І це дійсно так. Практичний досвід — напевно, найкраще, що є у людини для розвитку. Але водночас він не замінить фундаментальну теорію — вектор, за яким має рухатися кожен з нас. Тут виникають труднощі: як зрозуміти, якої "бази" не вистачає?
Особисто для мене відповідь криється в оточенні, яке сильно допомагає не тільки в кар'єрі, але і в цілому в житті. Освіта тут — не виняток. Трохи заїжджене, але все ще актуальне "Ти — середнє арифметичне з п'яти людей, з якими найбільше проводиш час" — саме про це.
Про програму KMBS підказав мій друг, підприємець Дмитро Земляний. Він — керівник успішних проектів, при цьому завжди енергійний, і відчуваю, що людина захоплена і отримує величезне задоволення від того, чим займається. Яскравий приклад твердження, що успіх — зовсім не природний дар, а правильний підхід і грамотні інструменти: від академічних та отриманих через досвід, закінчуючи нейробіологією і психологією.
Крім того, я самостійно займаюся вивченням психології вже кілька років. І мені було важливо зрозуміти, як ці знання застосувати в корпоративному середовищі. Глобально шукала відповідь на питання, як психологія працює у великому механізмі під назвою "робочий колектив" — має свої особливості начебто системної втоми і вигорання.
Зараз я розбираюся в тому, як підбирати команду правильних людей. Робити це потрібно, відштовхуючись не від особистостей, а від їх ролей у колективі. Багато підприємців часто попадаються в пастку, коли наймають "хороших людей", а не професіоналів. Це короткострокове мислення — так, воно може спрацювати зараз і протягом місяця, але надійний і стійкий бізнес з таким підходом побудувати вкрай складно.
Ад'юнкт-професор KMBS Ярослава Лоянич розповіла нам цікаву історію про те, що в Лондоні є закритий клуб з умовною назвою "За 300". У нього входять сім'ї, які володіють і передають з покоління в покоління свій бізнес не менш ніж 300 років під ряд. І коли журналісти спілкувалися з його представниками, всі в один голос говорили: ким би ти не був, на роботі ти — в першу чергу фахівець. А вже поза офісом — "кум, брат, сват". Приміром, якщо дочка власника помилиться, то їй зроблять догану нарівні з усіма. А вдома цей же власник вже заспокоїть дитину — і неважливо, якого масштабу вона зробила промах.
Тобто розмова йде про грамотний розподілі ролей. На жаль, цьому не вчать ні в школі, ні в університетах. І здорово, що є місця, де таке можуть пояснити "на пальцях". Більш того, особливість програми полягає в тому, що керівник розбирається в першу чергу в собі — намагається вирішити всі виклики своєї компанії/колективу через призму власного сприйняття та бізнесового досвіду.
Як поєднати роботу на керівній посаді, навчання, а ще сім'ю і хобі — напевно, одвічне питання. І буде звучати провокаційно, але скажу як є: поєднувати навчання і роботу — неможливо без компромісів. І це насправді добре.
Коли я тільки прийшла вчитися, перше, про що нас попросили, — "послабити хватку" в наших колективах. Іншими словами, дати трохи більше свободи співробітниками. Зізнаюся, була трохи здивована: до цього я постійно намагалася контролювати всі процеси, бути, що називається, у всіх на підхваті. Адже в іншому випадку виникає відчуття, що ти втрачаєш контроль.
І насправді так воно і є — ти втрачаєш контроль. Але це перший крок на шляху до створення по-справжньому "бойової" команди. Лише після такого рішення люди стають більш відповідальними та ініціативними.
Пішовши на такий крок, я виявила, що і мені, і іншим стало одночасно легше. Тепер кожен співробітник став ніби маленьким директором на своїй позиції. Це дуже надихає, коли ти спілкуєшся з колегами не з позиції "начальник — підлеглий", а на одному рівні: кожен наводить аргументи, і народжується істина. І вона не обов'язково та, за яку спочатку виступала я.
Зрозуміло, потрібно дотримувати баланс. В одних випадках я відпускаю ситуацію і розумію, що команда з нею впорається. Але є моменти, коли бачу, що рішення проблеми впирається в глухий кут, тому потрібно "заземляти" або зовсім змінювати вектор напрямку. Це, напевно, і є той самий контроль.
Мабуть, головний висновок, який я зробила за підсумками програми, звучить так. Керівник може привнести в колектив інноваційні підходи до планування, нові види тімбілдінга і подібні речі, і це, ймовірно, спрацює. Але базовою річчю, на мій погляд, завжди буде залишатися внутрішній розвиток менеджера — саме це дає простір для зростання всієї команді.
Якщо раніше я робила великий акцент на виконанні рутинної — обов'язкової роботи, то зараз думки стали більш глобальними. Яка наша місія? З якою метою я сьогодні прийшов на роботу? Мені здається, на це питання повинен дати собі відповідь будь-який менеджер, і що найголовніше — передати бачення іншим колегам.
Можна нескінченно робити те, що називається monkey job, і це, безумовно, важливо. Але що по-справжньому мотивує — мета і місія, які ви несете світу. Ну а якщо займаєшся улюбленою справою та ще й підживлюєш своїми талантами — драйв забезпечено. Адже в цьому і сенс, чи не так?