Витоки слави ЗСУ: подвиги військових незалежної України, про які мало хто знає

До початку неоголошеної російсько-української війни, ще в 90-х роках бійці ЗСУ вже вразили іноземних військових експертів стійкістю, завзятістю, майстерністю і готовністю без зайвих роздумів ризикувати власними життями для порятунку цивільних. Це проявилося спочатку в миротворчих і гуманітарних місіях. Так, український контингент в колишній Югославії врятував жителів цілого міста від етнічних чисток, в Грузії здійснив неймовірну операцію з евакуації багатьох тисяч біженців... Але перша демонстрація рішучості й хоробрості відноситься ще до прояву самоствердження українських військових, при відродженні Військово-Морського флоту мало не в бойових умовах.

Повстання на СКР-112

21 липня 1992 року екіпаж сторожового судна СКР-112, який присягнув на вірність народу України ще в січні, не стерпів тиску і репресій з боку командування російського Чорноморського флоту через свій вибір, і здійснив сміливий прорив в Одеський порт з піднятим українським прапором з місця дислокації в Кримській військово-морській базі в Новоозерному (біля Євпаторії), перейшовши до складу ВМС України.

В історію хоробрий вчинок українських моряків і офіцерів увійшов під назвою повстання на СКР-112, але... у той час не набув широкого розголосу. Хоча подвиг СКР-112 гідний того, щоб його пам'ятали, адже за непростих обставин екіпаж корабля зробив свідомий вибір на користь служби Україні, відмовився виконувати накази російського командування та здійснив сміливий морський перехід, незважаючи на переслідування та загрози збройного зіткнення з сильнішим противником.

Так, перехід супроводжувався довгим переслідуванням корабля на морі та в повітрі, зі стріляниною з російського боку, що по суті ледь не призвело до початку збройного конфлікту між країнами.

Російське командування намагалося всіма силами перешкодити переходу СКР-112, пробувало зупинити судно і повернути на базу. Навздогін за судном були відправлені малий десантний корабель МДК-184, малий протичовновий корабель МПК-93, сторожовий корабель "Разітєльний", ракетний катер РК-260, а також вилетіли два протичовнові літаки ЧС Бе-12. Росіяни відкривали вогонь по курсу СКР-112 з артилерійської установки корабля МДК-184, їх кораблі навіть отримали наказ йти на таран або абордаж. Переслідування тривало понад вісім годин.

СКР ЧФ "Разітєльний" переслідує СКР-112 (фото: Довженко В.В. / uk.wikipedia.org)

Зі свого боку, українське командування направило на допомогу СКР-112 з Одеси два прикордонні кораблі та винищувач Су-27.

Екіпаж СКР-112 під командуванням капітана 2-го рангу Миколи Жибарєва, вміло маневруючи, уникнув зіткнення з нападниками, ігноруючи загрози, не відповідав на провокації та стрілянину, і зміг дістатися до Одеси, фактично ставши першим кораблем відроджених Військово-Морських Сил України.

СКР-112 (фото: Sergienkod / uk.wikipedia.org)

Українські вертолітники евакуювали під обстрілами майже 8 тисяч біженців у Грузії

Про подвиг українських авіаторів в ході гуманітарної місії в Грузії в жовтні 1993 року широкій громадськості відомо мало, хоча військові ЗСУ тоді врятували життя майже восьми тисячам біженців в горах Сванеті під час першого грузино-абхазького конфлікту.

Ця українська миротворча операція стала унікальною - вона була підготовлена і проведена ВПС в рекордно стислі терміни й у вкрай складних умовах. До того ж вона стала першою, проведеною Україною самостійно, без допомоги міжнародних організацій.

Після закінчення гарячої фази військового протистояння і проголошення абхазькими сепаратистами за підтримки Росії свого невизнаного "державного" утворення на території регіону почалися етнічні чистки грузинів. Люди масово покидали домівки і рятувалися від бойовиків і мародерів, але шлях в спокійні центральні райони Грузії лежав через гірські перевали та ущелини. До всього іншого, серйозним викликом стало погіршення погодних умов. Так, раптове похолодання й обмерзання застало в горах десятки тисяч біженців - люди застрягли на висоті 3 тисячі метрів, без теплого одягу, води і їжі вони почали вмирати від виснаження.

Спроба грузинських військ їх врятувати не привела до успіху, тож Тбілісі 7 жовтня звернулося до Києва з проханням про допомогу. Україна відгукнулася, і в терміновому порядку була розроблена і розпочата операція.

Українські літаки привезли гуманітарку і медикаменти, а 17 вертольотів (п'ятнадцять Мі-8МТВ і два Ка-27) вирушили в гірську місцевість рятувати людей. За шість днів українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей. Ситуацію погіршувало ще й те, що бандформування постійно обстрілювали вертольоти з землі.

Лише за перший день українці врятували понад 570 людей у горах. У наступний - ще 2162. І так 6 днів поспіль в найскладніших умовах. Військові розповідали, що підіймалися о четвертій ранку, починали вильоти о шостій, а відбій був уже пізно ввечері.

Українська гуманітарна місія в горах Грузії в жовтні 1993 року (фото: mil.in.ua)

Всього до 14 жовтня 1993 року українські вертолітники виконали 291 виліт, доставивши в район лиха 487 тонн гуманітарних вантажів і евакуювавши в горах Сванеті 7643 людини.

Представники місії ООН тоді з подивом зазначали, що на подібну операцію їм знадобилося б з урахуванням підготовки близько двох місяців, а українські авіатори впоралися з усім обсягом робіт всього за кілька днів.

Українська гуманітарна місія в горах Грузії в жовтні 1993 року (фото: mil.in.ua)

Українські миротворці врятували від різанини тисячі цивільних у Боснії

У липні 1995 року в містечку Жепа в Боснії і Герцеговині в колишній Югославії український миротворчий контингент у складі 79 чоловік (входив до складу миротворчого контингенту сил ООН (UNPROFOR - United Nation Protection Force)) врятував до 10 тисяч місцевих жителів, не допустивши повторення етнічних чисток, як це сталося в боснійському місті Сребрениця, де голландський батальйон (650 військових) не зміг виконати завдання і допустив масове вбивство сербськими підрозділами більш ніж 9 тисяч цивільних.

Українські миротворці у Жепі на той час опинились під вогнем боснійсько-сербського корпусу "Дріна", який мав намір захопити населений пункт за наказом генерала Ратко Младича (відповідно до таємної директиви Радована Караджича на знищення миротворців та цивільного населення). Водночас мусульманський підрозділ "Жепа" під керівництвом полковника Авдо Паліча вимагав від миротворців здати зброю або долучитися до збройного протистояння на їхньому боці, на що наш контингент не мав права, адже блакитні берети зобов'язували залишатися нейтральними.

Українські миротворці в боснійському анклаві Жепа, 1995 рік (фото з архіву військового ЗСУ, миротворця Андрія Хлусовича / bbc.com/ukrainian)

Не піддаючись на провокації, переживши напади і масивні обстріли, українці змогли добитися компромісних домовленостей між Младичем та Палічем, і допомогли забезпечити безпечну евакуацію цивільного населення Жепи, а також біженців, які втекли зі Сребрениці, врятувавши тим самим їх від загрози масового вбивства.

За словами спецпосланця ЄС в колишній Югославії Карла Більдта на конференції у 2015 році, анклав Жепа тоді "списали з рахунків одразу", вважаючи, що місто впаде протягом лічених годин після захоплення Сребрениці.

Завдяки українським миротворцям з 240-го окремого спецбатальйону цього не сталося.

Евакуація населення в Жепі вважається найуспішнішою бойовою операцією в тодішній історії ЗСУ, але по поверненню миротворців в Україну їх не представили до заслужених нагород. Командир 1-ї спеціальної роти контингенту підполковник Володимир Крючков, ветеран Афганської війни, тоді в розмовах з представниками ЗМІ пояснював таку ситуацію тим, що Росія не визнала геноцид в Сребрениці і в Москві бажали бачити, що українці залишили Жепу на розтерзання сербам - і миротворці вважають, що в керівництві Збройних Сил України були люди, які тоді працювали на Росію.

Українські миротворці, звільнені після взяття в заручники сербами (фото з архіву Олександра Вишінського / bbc.com/ukrainian)