Ходили за 100 км в Білорусь за очистками: моторошні історії від очевидця Голодомору

Очевидець Голодомору в Україні розповів, як вижив в 1932-1933 роках

Героєм однієї з історій про Голодомор 1932-1933 років в Україні став 99-річний Федір Задєреєв з села Кобилянка на Сіверщині. Чоловік, попри поважний вік, емоційно згадує те, що ніколи не забуде Україна.

Спогади чоловіка були записані в рамках другої історії з експедицій до останніх свідків Голодомору, організовану медіапроектом Ukraїner у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду.

Коли в його рідному селі почався Голодомор, Федору виповнилося 11 років. Той голод не був викликаний посухою або неврожаєм. Він став результатом тодішньої політики радянської влади під керівництвом Йосипа Сталіна, метою якої був геноцид українського народу.

Школяр добре запам'ятав момент, коли до них приїхали вперше за реквізицією продовольчих запасів.

"Ми з татом поверталися зі школи. До нас підбігають хлопці, мої ровесники, і кажуть, що нашу теличку якісь дядьки повели. Я дивлюся - а їх троє. І один - у будьонівці із червоною пов’язкою і з гвинтівкою. Вочевидь, із міста. Повели теличку і сани забрали. Вони їм просто сподобалися, ті сани. Великі - на кучера і двох пасажирів. Я приходжу додому, а матір плаче. Забрали теличку й квасолю. Відібрали прямо у неї з рук. А нас було четверо дітей. Забрали все і собаку вбили. І це був перший великий удар для моєї свідомості", - згадує Федір.

Чоловік каже, що 1932 рік на Сіверщині зовсім не був неврожайним. І хоча так звані хлібозаготівлі і вдавалося виконувати, незабаром в Кобилянці з'явилися спеціальні загони з військових і місцевих активістів, які вирушали на "рейди" по селу. Часто це були місцеві комсомольці, які силою забирали худобу, хліб та інші продукти.

Коли в селі Кобилянка почався Голодомор, батьки Федора Задєреєва ходили за сто кілометрів в Білорусь, щоб принести картопляні очистки від родичів. Бабуся Федора потай носила картоплю в чоботях, а він готував борщ з кропиви і подорожника молодшим братам і сестрі. Так їм вдалося врятуватися.

У Федора не було чого їсти, але він все одно думав, як нагодувати інших. Одне з найболючіших його спогадів - про те, як одного разу він не встиг допомогти.

Я повертався з уловом з річки. Йшов стежкою над берегом. І біля старої верби побачив дідуся. Тепло було, а він - в шубі і шапці-вушанці. Я підійшов і кажу йому: "Діду!" А він язиком тільки нерозбірливо "ву-ву-ву-ву" і все повторює: "Їсти хочу, їсти хочу". Ну, думаю, поділюся з ним. Побіг додому, насипав у велику миску борщу і йду назад. Повертаюся до верби: "Діду, діду, я тобі борщу приніс". А він вже був мертвий. Помер недавно. І все життя я думаю: як же це я тоді не встиг діда нагодувати", - розповідає Федір.

Розповідь очевидця Голодомору 1932-1933 (відео: YouTube/Ukraїner)

Раніше ми писали, що в Києві вандали осквернили скульптуру про Голодомор.