Російські військові спеціально обстрілюють житлові масиви в містах, і Харків від таких обстрілів страждає вже третій місяць. Олександра Коростильова разом з чоловіком і маленьким сином майже два місяці поневірялася по інших регіонах країни, а в кінці травня вирішила повернутися додому. Щоб допомагати.
26 травня російський снаряд забрав у Олександри відразу двох найближчих і рідних людей - чоловіка Миколу та п'ятимісячного сина Мішу.
Історію 26-річної Олександри Коростильової розповіли в "Суспільне".
Того дня Олександра була на роботі. А Микола приїхав за нею разом з маленьким ведмедиком.
"Я працювала перші 4-5 днів. Він подзвонив, запитав: "Може, сама доїдеш, автобус же пустили?" Кажу: "Спускатися вниз холодно в футболці, погода вітряна", і він відразу: "Ні-ні. Все, виїжджаю. Мішку беру і їду", - розповіла Олександра.
Коли почався обстріл міста, вибухи були чутні спочатку вдалині, потім звук став потужнішим. Олександра залишалася в приміщенні перукарні разом з колегою і клієнткою. Через 20 хвилин стався перший вибух.
"Всі залишилися живі, обрушилося, але нам всім дуже пощастило там. Перебувати там було страшно, тому що ми не знали, що відбувається на другому поверсі. Може, там щось вибухне, може, прилетить ще раз", - додала харків'янка.
Микола сказав жінкам виходити з будівлі та шукати укриття. Дитина була весь цей час на руках в Олександри, а потім вона передала сина чоловікові. А сама обняла перелякану клієнтку. Дівчину трясло, їй було страшно й Олександра хотіла її заспокоїти.
А після Олександра пішла за чоловіком. Але стався новий вибух, і дівчина не дійшла до них буквально чотири-п'ять кроків.
"І просто стався вибух, приліт. Мене привалило, я впала на коліна. Я скинула все і повернулася. Бачу чорне тіло, він був весь чорний. Просто футболка і кров у роті. Він захлинається нею. Де Мішка, де мій син? Я не бачу його, він не плаче, його немає... " - описує той момент Олександра.
"Побачивши свого чоловіка, я зрозуміла, що малюк не виживе. Це неможливо", - додала Олександра.
Тіло Міші знайшли через деякий час на даху під'їзду. Його вирвало з рук батька і відкинуло туди вибуховою хвилею.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії вся сім'я Олександри зайнялася волонтерством. Але потім було прийнято рішення перебратися в більш спокійний регіон. За два місяці вони побували в Кременчуці, Полтаві. Були в Івано-Франківську - там знаходиться старший син Олександри.
А після 9 травня сім'я вирішила повернутися додому. Влаштуватися на роботу в іншій області не виходило, а в Харкові її запропонували. Вважали, що в місті стало безпечніше.
"Є обстріли, але ми думали, що це мине. Якщо метро відкривається, якщо люди виходять на роботу. В першу чергу ми думали, що нас це не зачепить, що у нас є маленький ангел-хранитель, і ми будемо жити-поживати, добра наживати та людям допомагати", - говорить Олександра.
"Я хочу, щоб вони не відчували те, що я відчуваю. Нехай вони поїдуть звідси", - додає дівчина.
Їй зараз відправляють люди гроші, але більшість коштів вона передає на потреби ЗСУ. Допомагає придбати необхідне її подруга і волонтер Марія.
З самого народження Микола був постійно з сином. Він скрізь його брав з собою, не розлучався з ним. Олександра, за словами Марії, ще не до кінця розуміє, що сталося.
"Вона ще не розуміє, що сталося. Вона ще не усвідомлює. Ми ще сидимо і не усвідомлюємо. Ми сидимо в машині, їдемо десь у справах, ми думаємо, як ні в чому не бувало, що Микола вдома з дитиною", - каже Марія.
"Він його шалено любив, він і помер з ним", - каже Олександра.
У Олександри є ще один син, йому зараз 7 років. Дівчина не виключає, що забере його і поїде до матері в Ізраїль.
Нагадаємо, раніше ми писали про те, дружина бійця Азова провела з немовлям у бункері 65 днів і вибралася через фільтраційні табори.
А також розповідали історію бійця з острова Зміїний, який потрапив у полон і після повернення відразу одружився.