Ми думали, нас мине: історія харків'янки, у якої ракета РФ забрала чоловіка і 5-місячного сина

Чоловік взяв малюка і поїхав за дружиною

Того дня Олександра була на роботі. А Микола приїхав за нею разом з маленьким ведмедиком.

"Я працювала перші 4-5 днів. Він подзвонив, запитав: "Може, сама доїдеш, автобус же пустили?" Кажу: "Спускатися вниз холодно в футболці, погода вітряна", і він відразу: "Ні-ні. Все, виїжджаю. Мішку беру і їду", - розповіла Олександра.

Коли почався обстріл міста, вибухи були чутні спочатку вдалині, потім звук став потужнішим. Олександра залишалася в приміщенні перукарні разом з колегою і клієнткою. Через 20 хвилин стався перший вибух.

"Всі залишилися живі, обрушилося, але нам всім дуже пощастило там. Перебувати там було страшно, тому що ми не знали, що відбувається на другому поверсі. Може, там щось вибухне, може, прилетить ще раз", - додала харків'янка.

Мішку мама віддала в руки батькові

Микола сказав жінкам виходити з будівлі та шукати укриття. Дитина була весь цей час на руках в Олександри, а потім вона передала сина чоловікові. А сама обняла перелякану клієнтку. Дівчину трясло, їй було страшно й Олександра хотіла її заспокоїти.

А після Олександра пішла за чоловіком. Але стався новий вибух, і дівчина не дійшла до них буквально чотири-п'ять кроків.

"І просто стався вибух, приліт. Мене привалило, я впала на коліна. Я скинула все і повернулася. Бачу чорне тіло, він був весь чорний. Просто футболка і кров у роті. Він захлинається нею. Де Мішка, де мій син? Я не бачу його, він не плаче, його немає... " - описує той момент Олександра.

Її лікарі госпіталізували в лікарню. Як каже Олександра, вже тоді вона зрозуміла, що від такого сильного удару дитина не могла вижити. Всім, хто дзвонив в той момент, вона говорила, що чоловіка і сина більше немає.

"Побачивши свого чоловіка, я зрозуміла, що малюк не виживе. Це неможливо", - додала Олександра.

Тіло Міші знайшли через деякий час на даху під'їзду. Його вирвало з рук батька і відкинуло туди вибуховою хвилею.

Ми думали, що нас мине

З перших днів повномасштабного вторгнення Росії вся сім'я Олександри зайнялася волонтерством. Але потім було прийнято рішення перебратися в більш спокійний регіон. За два місяці вони побували в Кременчуці, Полтаві. Були в Івано-Франківську - там знаходиться старший син Олександри.

А після 9 травня сім'я вирішила повернутися додому. Влаштуватися на роботу в іншій області не виходило, а в Харкові її запропонували. Вважали, що в місті стало безпечніше.

"Є обстріли, але ми думали, що це мине. Якщо метро відкривається, якщо люди виходять на роботу. В першу чергу ми думали, що нас це не зачепить, що у нас є маленький ангел-хранитель, і ми будемо жити-поживати, добра наживати та людям допомагати", - говорить Олександра.

Вона просить людей поки не повертатися до Харкова, особливо з дітьми.

"Я хочу, щоб вони не відчували те, що я відчуваю. Нехай вони поїдуть звідси", - додає дівчина.

Їй зараз відправляють люди гроші, але більшість коштів вона передає на потреби ЗСУ. Допомагає придбати необхідне її подруга і волонтер Марія.

Коля шалено любив сина

З самого народження Микола був постійно з сином. Він скрізь його брав з собою, не розлучався з ним. Олександра, за словами Марії, ще не до кінця розуміє, що сталося.

"Вона ще не розуміє, що сталося. Вона ще не усвідомлює. Ми ще сидимо і не усвідомлюємо. Ми сидимо в машині, їдемо десь у справах, ми думаємо, як ні в чому не бувало, що Микола вдома з дитиною", - каже Марія.

Олександра з Миколою знайомі близько 10 років, з них останні 2,5 роки - стали парою. Мішка - єдиний син Миколи. Хлопчик в п'ять місяців навчився говорити "Коль-коль" - на ім'я батька. Всі соціальні мережі у Миколи наповнені фотографіями маленького Мішки.

"Він його шалено любив, він і помер з ним", - каже Олександра.

У Олександри є ще один син, йому зараз 7 років. Дівчина не виключає, що забере його і поїде до матері в Ізраїль.