Не буває чужої біди: від цієї історії про українських біженців у Грузії у вас навернуться сльози

Цю жінку вона помітила в магазині з продуктами. Олена намагалася вибрати продукти для себе з сином і попросила всього два помідори та два огірки. Вона стояла і стискала в кулаці пакет. Весь її вигляд висловлював невпевненість.

"Погляд ковзав по найсвіжішим помідорам, огіркам, баклажанам. Букети петрушки, кінзи, орегано в першому ряду прилавка вражали фарбами. Перші черешня, вишня, червоні яблука – що ще треба для щастя. Кінець грузинської весни як завжди палав ароматами.

Їй було близько 45. Якась спідниця, якась кофта. Волосся замотане в пучок. Руки в саднах. Явно красива, але взагалі не до цього. Батумі не звик до непримітних жінок. Вона боязко розгорнула пакет, збираючись щось в нього класти.

На порозі крамниці з'явився господар. Грузин з красивим носом, значним пивним животом, в спортивних штанях і мобільним останньої марки в руці. Він зупинився у дверях, розглядаючи покупницю. Продавець відлучився.

Я стояла і чекала, коли жінка завершить свою покупку, щоб купити улюбленої черешні. Але ця боязкість ... щось змушувало за нею спостерігати. Вона метушилася. Вона побоювалася. Щось було не так. Господар подивився на мене. Я на нього. Щось не так.

- Простити.. А можна мені 2 огірки та 2 помідори? Мені для дитини…
- Можна звичайно. Вибирайте, - господар лавки дивився все уважніше.

Жінка вибрала 2 найменших огірки та 2 крихітних помідори. Рухи незграбні, огірок випав з пакета. Я підняла, подала їй. Вона винувато посміхнулася у відповідь", - пише Валентина Семілет.

Господар магазину і вона сама щось запідозрили, а потім чоловік її запитав, звідки вона. Жінка сказала, що вона з України - біженці, вона і син. З Маріуполя.

"У мене в горлі встав клубок. Чому я не провалилася під землю від сорому за всю планету. За всі досягнення миру, за всі дипломатичні міжконтинентальні саміти, за всі прапори та політичні рукостискання.

- Клади ще, - господар згріб величезною лапою купу огірків. Помідори, цибуля, картопля. Наступний пакет. Черешня, вишня. Зелень. Ще пакет. Болгарський перець, кабачки, капуста. - Ще, - він з люттю запихав в пакети все, що попадалося під руку.

- Нііі, вибачте, мені стільки не треба, я трохи хотіла для сина... У мене немає...- її плечі стиснулися, пальці чіплялися один за одного. Вона стояла, не розуміючи що відбувається.

- Що вам ще треба? - господар випростався, піт стікав у нього по лобі, - у вас сир є? А м'ясо? Джемал! - крикнув він в сусідню крамницю і на грузинському перерахував, - сир голову велику, м'ясо, фарш, пельмені вагові.

М'ясник зник всередину збирати замовлення. Жінка стояла і плакала", - додала автор поста.

Валентина Семілет зізналася, що вона теж стояла і плакала. Їй було незручно, що людина може її неправильно зрозуміти. Вона поклала українці руку на плече, а та повернулася, подивилася їй в очі та заридала у Валентини на плечі.

"Я не буду вам навіть розповідати, що я відчувала. Що відчувала людина, яка вибралася з-під вогню, завалів, голодних 2 тижнів холоду, трупів по вулицях, і яку раптом обняли на вулиці незнайомого міста, я навіть уявляти не хочу.

Біля ніг виросла купа пакетів. Джемал подарував дві пляшки лимонаду і коробку морозива. Бабуся з насінням, кульгаючи, підійшла і простягнула повний пакет свіжо жарених "для дитини візьміть".

З сусідньої лавки прибігли з чурчхелами. Господар бакалійної крамниці Анзор викликав таксі та велів відвезти все на квартиру, хоча це тут за рогом, але як вона дотягне. "Ти що таке говориш які гроші я з тебе можу взяти", - продовжила Валентина.

З українкою Оленою зараз вона тримає зв'язок і допомагає всім, чим може. І не тільки їй - і іншим по можливості. Все, що в Олени залишилося від минулого життя - це син, сумка хаотично накиданих речей і 200 доларів. У багатьох немає і цього.

"Знаєте, що найважливіше у грузинів? Не Сапераві, ні. Ні хінкалі, ні пісні й, ні танці. Навіть ні великі вірші Ніколоза Бараташвілі та Тиціана Табідзе, ні геніальні поеми Шота Руставелі та Іллі Чавчавадзе, ні великі картини Ладо Гудіашвілі та Олени Ахвледіані.

Ні феноменальні драматичні постановки та найтонша акторська гра. Найважливіше - це те, що у грузинів не буває чужої біди. Це співпереживання, чуйність і добросердечність. Це згуртованість у бажанні допомогти. Другу, брату, перехожому, незнайомому – однаково серцем. Бо не буває чужої біди.

Тому, що тільки простягнута рука рятує того, хто впав, і того, хто простягнув. І грузини це знають, напевно, краще за всіх на планеті. Немає болю, яку людина повинна виносити поодинці. Ти поза силою, значить ти гідний допомоги. Дякую, що даєш мені можливість допомогти.

Ніхто не візьме на себе гріх пройти повз горя. Грузини не ідеальні, далеко не ідеальні, і я це знаю, як ніхто інший.

І обдурять, і обрахують і зайве витягнуть і ляпнуть що-небудь. Але це поки ви здорові, бадьорі та веселі. Коли вас зігне, грузин перший встане поруч. І в такі хвилини вирішується людина ти або так, недоеволюціоновавший хомо сапієнс. Чи встигнемо ми допомогти. Поки ти в Грузії, ти не один", - резюмувала Валентина Семілет.