Сучасне виробництво потребує величезної кількості енергії та ресурсів, які не відновлюються належним чином. Сам процес генерує великі обсяги відходів, зокрема, парникових газів, які шкодять навколишньому середовищу. Один зі способів зменшити шкоду планеті — повторно використати матеріали, що вже існують.
Разом із проєктом Новий Поділ соціальна підприємниця, архітектор та експерт із кругової економіки розповідають, що таке повторне використання в широкому розумінні цього терміна. А також пояснюють, як він застосовується до архітектури й чим це може допомогти містам та їхнім мешканцям.
Коли ми говоримо про повторне використання, то маємо на увазі, що ресурси повинні повертатися у виробничі процеси, навіть у тому випадку, коли вони стають відходами. Тому що відходи все ще містять усередині цінні матеріали, які за допомогою перероблення можуть знайти нове життя. Ми звикли називати такі відходи сміттям, але це неправильно: предмети зберігають матеріальну сутність навіть після того, як ми перестаємо ними користуватися.
Повторне використання важливе, тому що видобуток сирого матеріалу — це процес, який має негативні наслідки. Він супроводжується змінами ландшафту, вирубуванням дерев та виснаженням екосистеми. І зрештою призводить до процесів, які безпосередньо впливають на людину, наприклад, до зміни клімату.
Ми можемо повторно використати багато матеріальних речей: купувати одяг на барахолках, користуватися багаторазовою чашкою для кави, носити з собою металевий ланч-бокс, щоб купувати в нього обід із собою. Підхід відмовитися від одноразовості називається "реюзом". Водночас є інші способи дбайливого споживання та ставлення до ресурсів, той самий ресайклінг — коли відходи упаковки переробляються й отримують друге життя.
Для того, щоб повторно використовувати матеріали й речі, важливо насамперед змінити поведінку та свідомо відмовитися від надмірного споживання. Тому що можна купувати "найекологічніші" у світі сукні з "зелених" матеріалів, але зрештою це все одно призведе до переспоживання, додаткової витрати ресурсів і енергії.
Повторно можна використовувати відходи різних масштабів — аж до цілих будівель і комплексів. Уже сьогодні багато сучасних споруд за кордоном будують із думкою, що колись їх знесуть. Відповідно, будівлі від початку проєктують так, щоби згодом можна було розібрати однокомпонентні матеріали (скло, метал, бетон, дерево), як конструктор, і надалі використати їх знову.
Щоби просувати принципи повторного використання у суспільстві, важливо розпочати з чіткої комунікації. Розповідати, до чого призведе переспоживання, як ми зловживаємо ресурсами і що з цим можна зробити. А потім уже залучати економічні інструменти, які ефективно працюють у всьому світі. У багатьох країнах, зокрема Данії, Ірландії, пластикові пакетики зробили платними — використання їх відразу скоротилося на 80%. А у Швеції, Німеччині та інших державах виставляють величезні рахунки за вивезення несортованого сміття, тому люди намагаються відходи сортувати.
Україна тільки на старті шляху, тому нам важливо розпочати з пояснень і розповсюдження інформації. І лише потім — запроваджувати якісь економічні стимули та інструменти штрафів.
200 років тому будинки будувалися здебільшого з дерев, глини. І вони руйнувалися, ставали непридатними для користування за кілька десятків років — стільки, скільки в них жили люди. Тому як такої потреби переробляти, перевикористовувати будинки не було — люди зводили їх наново.
Нині все змінилося. Сучасні будівлі можуть простояти 100 і більше років, особливо якщо стежити й доглядати за ними. Але люди стільки не живуть. Економіки стільки не живуть, навіть деякі країни стільки не живуть. Тому тепер нам треба думати наперед — що буде з цією будівлею за 50 років, як її можуть використати наступні покоління і в якому контексті вона взагалі опиниться.
Повторне використання будівель із погляду архітектури — це взяти споруду з конкретною функцією, яка з певних причин перестала бути актуальною, і змінити її. Часто в таких випадках ми говоримо про якісь яскраві кейси — трансформацію колишніх заводів в, умовно, фуд-корти або поліфункціональні комплекси. Але також повторне використання — це про масштаб.
Наприклад, в Амстердамі — місті, де вже дуже поширений принцип "реюзу", — сьогодні стоїть купа офісів 70-х років, які ніхто не любить і не використовує. Водночас останні кілька років місто переживає страшну житлову кризу — житла банально не вистачає, а ціни злітають у космос. Голландці беруть ці офісні будівлі, залишають каркас, змінюють фасад і перетворюють їх на апартаменти, квартири.
Коли ми говоримо про повторне використання, то маємо на увазі не лише будівлі чи матеріали. Трансформувати можна будь-які споруди — дороги, транспортні вузли. У тому ж Амстердамі була підземна трирівнева розв'язка, але потім місто відмовилося від машин на користь велосипедів. Розв'язка перестала бути актуальною, тому її переробили на дитячий майданчик, а тепер планують трансформувати у спортивний парк на 400 метрів.
Цей принцип поступово приходить і в Україну. В рамках нашого проєкту Новий Поділ ми повторно використали, ревіталізували промзону й перетворили її на сучасний поліфункціональний район. Нині занедбані фабрики та склади Києву потрібні менше, ніж грамотні міські простори з різноманіттям функцій — особливо коли ці індустріальні споруди відрізають киян від справжнього скарбу міста, Дніпра.
У Новому Подолі ми підходимо до будівель із думкою про довгострокову перспективу. Офіси тут мають усі необхідні характеристики житлових приміщень, аж до, умовно, наявності сходових кліток — тому в майбутньому в нас буде можливість переобладнати їх під, наприклад, квартири. Київ розвивається швидко, і сьогодні ми не можемо спрогнозувати точно, яким він буде, наприклад, через 20 років. Тому важливо, щоб будівлі могли адаптуватися з найменшими наслідками для економіки, довкілля й людей.
Майже 80% викидів парникових газів і близько 60–70% відходів генерують міста. Вони ж використовують майже 75% усіх природних ресурсів. Через швидкі темпи урбанізації розмір міст, важливість і їхній вплив на екосистему в майбутньому буде тільки зростати. Відповідно, кругова економіка в містах необхідна, якщо ми хочемо досягти сталої моделі розвитку й запобігти екологічній катастрофі.
Ця модель охоплює абсолютно всі процеси в ланцюгах створення цінності, що передбачають використання будь-яких ресурсів чи матеріалів. Завдання — якомога системніше й далекоглядніше проєктувати продукти й об’єкти, якомога більше продовжити життєвий цикл продукту/виробу та максимізувати цінність у разі його перевикористання чи перероблення.
Абсолютно кругових міст поки не існує. Нині найближчим до цієї моделі є Амстердам. Перш за все, від інших міст кругові міста відрізняються способом мислення. Це далекоглядний системний, багатофакторний і мультистейкхолдерний підхід у різних напрямках. У таких містах є планування просторового розвитку, ефективне використання викопних ресурсів (і тих, що вже знаходяться у місті), запобігання необов’язковому споживанню чи використанню ресурсів під час мобільності, у побуті та відпочинкових активностях.
Для досягнення принципів кругової економіки потрібно, щоб усі стейкхолдери — влада, бізнес, мешканці — співпрацювали один з одним. А також дуже важливою є інформація та її доступність. Ми маємо розуміти розташування матеріалів, їхні властивості, вартість та інші аспекти.
Велику роль тут відіграють інновації й стартапи. Наприклад, у тому ж Амстердамі працює сервіс GeoFluxus, який розробили експерти Дельфтського технологічного університету та міська рада міста. Це унікальна платформа, яка картує, аналізує і прогнозує, де, як та які матеріали можна вберегти від того, щоби вони стали сміттям. До слова, 95% знесених будівель у столиці Нідерландів перевикористовуються в різному вигляді.
Загалом, одним із найважливіших факторів для поширення кругових практик є інклюзивність. Не в контексті безбар’єрності, а більше з погляду соціальної інклюзивності. Це означає, що кругові екологічні товари або об’єкти повинні бути доступними широким масам населення, а не бути привілеєм і, відповідно, інструментом виправдання власного переспоживання.