"Зелений шлях". Чи зможуть електромобілі в Україні замінити транспорт на ДВЗ

У світі автомобільна індустрія стрімко переходить на електротягу, а країни одна за одною оголошують про прийдешні заборони на продаж нових авто з ДВЗ. Як це торкнеться України, і коли в нашій країні електромобіль з екзотики перетвориться на доступний і зручний транспорт – нижче в матеріалі РБК-Україна.

Епоха автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння (ДВЗ) добігає кінця, настає ера електромобілів. Те, що ще п'ять років тому здавалося лише гіпотетичним вектором розвитку автомобільної індустрії, сьогодні стало реальністю.

Новини по темі електромобілів надходять щодня, а Tesla, що стала символом успішного запуску електрокарів в маси, в цьому інформаційному потоці вже далеко не головний ньюсмейкер.

Ось лише кілька прикладів. Компанія Volvo оголосила про повний перехід на випуск електричних легковиків до 2030 року, в лінійці Mercedes-Benz вже зараз є шість серійних електрокарів в ключових ринкових сегментах, концерн Volkswagen веде агресивну рекламну кампанію електромобілів і має намір стати світовим лідером з їх випуску.

Про відмову від ДВЗ оголошує все більше країн. Швеція і Данія заборонять продаж нових бензинових і дизельних авто з 2030 року, Великобританія – з 2035-го, Сінгапур – з 2040-го. Більш того – в минулому липні Євросоюз прийняв план екологічного розвитку European Green Deal: до 2030 року Європа повинна скоротити викиди СО2 легкових автомобілів на 30%, А до 2035-го – досягти вуглецевої нейтральності. Фактично, це означає заборону на продаж нових машин з ДВЗ.

Автомобільний світ на порозі електричної революції. Та що там – вона вже йде повним ходом. Наприклад, за підсумками липня електрокари зайняли майже 22% в загальному обсязі виробництва автомобілів в Німеччині. А вже до 2030 року, як прогнозують аналітики BloombergNEF, дорогами Європи їздитиме 50 млн електричних транспортних засобів.

Глибина проникнення

Для більшості українців цей тектонічний зсув поки не видно, хоча наша країна за темпами електромобілізації залишається одним з лідерів в Європі.

Згідно з даними Міністерства інфраструктури (МІУ), станом на 1 вересня 2021 року по дорогах країни їздили 30 062 електромобіля. За попередні два місяці, серпень і липень, їх кількість збільшилася на 715 і 575 одиниць відповідно, а за попередні півроку, з березня по вересень, приріст склав 20%.

Непогана динаміка, а пояснюється вона податковими пільгами: електромобілі звільнені від ввізного мита і ПДВ, стягується лише акциз за ставкою 1 євро за 1 кВт∙год ємності тягової батареї.

Однак на тлі 14-міліонного парку авто з ДВЗ в Україні це крапля в морі. Та й попитом користуються переважно вживані машини: за вісім місяців 2021 року їх частка, за даними Федерації роботодавців автомобільної галузі, склала 88%. Правда, у порівнянні з результатом річної давності нові електрокари все ж відвоювали 4% ринку.

Електрокари в Україні набирають популярності (фото: GettyImages)

Найбільше електромобілів зосереджено в Києві та області. На 1 вересня в столиці було зареєстровано 6517 машин – 21,6% від загального парку "електричок" в країні. З охопленням всієї області їх кількість склала 10 047 одиниць. Іншими словами, кожен третій електромобіль України приписаний до київського регіону. На другому та третьому місцях – Одеська та Львівська області: 4372 (15%) та 1969 (6,6%) електромобілів відповідно.

На прив'язі до розетки

Життя електромобіліста в Україні без перебільшень складне. Головна проблема –обмежений запас ходу на одному заряді і велика тривалість зарядки батареї, що перетворює електрокар на транспортний засіб для міста. Тому для власника електромобіля доступ до електрики є життєво важливим.

"У власника електромобіля завжди повинна бути під рукою "своя" розетка з можливістю заряджатися тривалий час: приватний будинок, паркінг або офіс з доступом до електрики, – зазначає Євген Муджирі, творець першого в Україні електромобільного блогу Autogeek. – Тільки в цьому випадку покупка такої машини виправдана".

В Україні не вистачає зарядних станцій для електромобілів (фото: GettyImages)

А як же публічні електрозарядні станції? Нестачі в них немає лише у великих містах України, а сам процес зарядки часто пов'язаний зі складнощами. Коннектор може бути зайнятий іншою машиною або зовсім зламаний, а на п'ятачку біля станції може бути припаркований автомобіль з ДВЗ, власнику якого тяготи електромобіліста байдужі. Але ж якщо залити повний бак займає кілька хвилин, то перезарядка батареї триває набагато довше: від 40 хвилин до декількох годин.

Все це критично обмежує мобільність. Будь-який маршрут необхідно будувати в прив'язці до зарядних станцій, а далекі і вже тим більше спонтанні поїздки, вважай, неможливі. Бути заручником розетки можуть собі дозволити хіба що люди з неспішним ритмом життя – до вечірнього заїзду в супермармаркет додається пошук зарядки, а розпорядок дня жорстко прив'язаний до залишку заряду батареї.

На зарядку ставай

"Своя" розетка є далеко не у кожного, тому зростання парку електромобілів неможливе без розвитку зарядної інфраструктури. У 2014 році, на зорі електромобілізації України, в країні налічувалося всього 35 електрозарядок, через п'ять років їх було вже 2700 і майже 6 тисяч точок підключення (конекторів, до кожного з яких можна підключити електромобіль). Станом на серпень 2021-го маємо вже 11,5 тисячі точок підключення.

На перший погляд динаміка вражає, адже за кількістю зарядок Україна випереджає, наприклад, Іспанію та Бельгію. Однак насправді все не так добре: частка точок високої потужності становить всього близько 30%. В основному це 22-кіловатні станції змінного струму, а DC-терміналів потужністю 50 кВт і вище дуже мало. Самі зарядки – як "повільні" змінного струму, так і "швидкі " постійного струму – зосереджені в основному у великих містах, а на трасах їх поки недостатньо.

Будівництвом станцій займається приватний бізнес без участі держави, і у кожного оператора – свій мобільний додаток. І щоб скористатися станцією будь-якої мережі, на рахунку необхідно мати позитивний баланс. По суті, власнику електромобіля доводиться тримати енну суму грошей на рахунках всіх компаній, від чиїх станцій він буде заряджатися. Це дуже незручно.

Заплатити за заправку електромобіля в Україні досі складно (фото: GettyImages)

До того ж самі станції і додатки частенько збоять. Ось як користувач Facebook Олександра Єршова описала свою недавню подорож з Києва до Одеси на електромобілі і процес зарядки на одній зі станцій на трасі: "Відсутня нормальна інформація: мапа не завантажується, процес зарядки не показує, скільки грошей з'їдає, не доповідає, з додатку постійно викидує!"

Під цими словами міг би підписатися, мабуть, кожен власник електромобіля, який зіткнувся з реаліями роботи електрозарядної інфраструктури в Україні.

Одне ясно: масово публічні електрозарядки почнуть з'являтися лише тоді, коли це стане по-справжньому вигідним бізнесом і будуть врегульовані всі прогалини в законодавстві.

Правова порожнеча

Недосконала нормативна база – один з ключових факторів стримування темпів електромобілізації в Україні. Адже з точки зору закону електромобілів, електробусів і станцій зарядки до них не існує. Ці поняття просто відсутні в Законі України "Про автомобільний транспорт" – основоположному нормативному документі, що регулює автомобільну галузь та інфраструктуру.

Ось чому лише на папері діють деякі пільги для електромобілів (наприклад, спеціальні "зелені" номери). Ось чому встановлення зарядної станції перетворюється на справжній квест: при підключенні до енергетичних мереж зарядки класифікують як об'єкти вуличної торгівлі, трансформаторні будки і навіть як рекламні об'єкти.

Згідно із законодавством електрокарів в Україні не існує (фото: GettyImages)

Зараз готується депутатський законопроект для внесення поправок до закону "Про автомобільний транспорт", щоб чиновники нарешті "побачили" електрокари та електрозарядки. Попутно розробляється Національна стратегія розвитку зарядних станцій, де будуть прописані вимоги до щільності зарядок в містах і на заміських трасах. Також повинні з'явитися єдині правила підключення електрозарядок.

Однак самі оператори зарядок до прагнення спростити їм життя ставляться прохолодно, просячи державу не заважати саморегулюванню ринку зарядних станцій.

"У кожному ключовому електромобільному регіоні – Києві, Харкові, Одесі, Львові – є свій лідер за кількістю станцій зарядки, – пояснює заступник голови правління Української Асоціації учасників ринку електромобілів Вадим Ігнатов. – Кожна компанія самостійно вирішує питання підключення з місцевою владою, а поява прозорих і єдиних правил призведе до зростання конкуренції".

Чи чекати заборони авто з ДВЗ в Україні

Навесні 2021 року стало відомо, що Україна хоче наслідувати приклад передових країн світу, ввівши заборону на продаж нових автомобілів з ДВЗ. Ініціатива Мінінфраструктури трансформувалася в законопроект. У ньому позначено, що з 1 січня 2027 року має набути чинності заборона на ввезення і первинну реєстрацію вживаних автомобілів з дизельними двигунами, а з 1 січня 2030-го – нових і вживаних бензинових і нових дизельних авто, включаючи гібриди.

Заборона поширюється в тому числі на автомобілі українського виробництва, а також на всі види транспорту: легкові, вантажні та автобуси. Виняток – техніка для армії, ДСНС та аграрного сектору. Причому в останньому випадку – без допуску на дороги загального користування.

"Законопроект не з'явився нізвідки, він відповідає внутрішнім і зовнішнім зобов'язанням України", – пояснює генеральний директор Директорату цифрової трансформації на транспорті МІУ Фарід Сафаров.

Дійсно, в Національній транспортній стратегії на період до 2030 року позначено перехід на екологічно чистий транспорт, а в законі "Про основні положення екологічної політики" прописано зниження шкідливих викидів на транспорті на 30% до 2030 року. Відмова від ДВЗ узгоджується з європейською директивою 2009/33/ЄС "Про підтримку екологічно чистих та енергоефективних транспортних засобів автомобільного транспорту".

Заборона машин на ДВЗ на користь електрокарів в Україні поки в туманній перспективі (фото: flickr.com)

Законопроект ще не потрапив до парламенту, але в нинішньому вигляді шанси на його прийняття невеликі. Проблематичними виглядають як терміни введення заборони і тотальність обмежень, так і відсутність державних субсидій покупцям електрокарів, поряд зі згаданими прогалинами в законодавстві. На цей процес впливає і зміна керівної команди в профільному міністерстві – поки не схоже, що ця тема у неї в пріоритеті.

Не забороняти, а стимулювати

Як показує досвід Європи, успішний перехід на електротягу можливий лише тоді, коли заборони діють одночасно з економічними стимулами. Україна намагається слідувати тим же шляхом, і деякі важливі кроки в цьому напрямку вже зроблені.

Так, у липні запущено механізм фіскальних стимулів розвитку електромобільного транспорту. Прийнято закони, згідно з якими обладнання та комплектуючі для виробництва електротранспорту в Україні звільнено від ПДВ та ввізного мита на дев'ять років – з 1 січня 2022 року по 31 Грудня 2030 року.

Цими ж законами до 31 грудня 2035 року від податку на прибуток звільняються електротехнічні підприємства, які займаються виключно виробництвом електродвигунів, батарей і зарядних пристроїв, електротранспорту, а також транспорту, що працює на газі.

Наступний крок – запуск Стратегії розвитку автомобільної галузі до 2030 року. Вона розробляється Федерацією роботодавців автомобільної галузі і ось-ось повинна лягти на стіл президенту Володимиру Зеленському. У документі зроблено наголос на електромобілі – їх частка на українському ринку може досягти 40% у разі прийняття відповідних регуляторних актів.

У цьому переліку гостро не вистачає дієвих стимулів купівельного попиту за прикладом Європи і США, де покупку електрокарів частково субсидує держава. Було б наївно сподіватися, що в держбюджеті України на це знайдуться гроші, тому поки єдиним варіантом є гіпотетична програма утилізації старого авто з отриманням ваучера, що дає право на знижку при покупці нового електромобіля.