Замкнуте коло: як справа Іванющенка стала судовою диверсією

Конституція США 1787 року починається з того, що метою конституції є "встановлення правосуддя" для народу Сполучених Штатів. І це зроблено не випадково. Якщо в країні немає справедливого правосуддя, тоді в країні буде панувати беззаконня. Батьки-засновники США це чудово розуміли, тому приділили велику увагу до побудови правосуддя в новій державі.

Якщо повернутися до подій в Україні 2013-2014 роках, то наявність "ручного", залежного від влади правосуддя стало одним з каталізаторів для протестного руху. Після зміни влади було заявлено, що пріоритетом буде проведення судової реформи.

І ось через 5 років в Україні змінилася судова вертикаль, замість чотирьох судових інстанцій стало три, відійшов в історію Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ), Верховний суд України перетворився у Верховний суд, а Апеляційний суд міста Києва змінив вивіску на "Київський апеляційний суд".

Але, незважаючи на всі ці та інші зміни, судова реформа не принесла очікуваного правосуддя. І в цьому легко переконатися, проаналізувавши лише одну з кримінальних справ бізнесмена, народного депутат VI і VII скликань Іванющенка Юрія Володимировича, якого ще називають "Юрою Єнакієвським". 

До Революції гідності його статки оцінювали в 756 млн доларів і він кілька років поспіль входив до рейтинги найвпливовіших українців. Але, по всій видимості, свій вплив він не втратив і після Революції, у чому ми можемо переконатися.

У лютому 2005 року набув чинності Кіотський протокол, який передбачав можливість продажу квот на викид парникових газів тим, хто забруднює навколишнє середовище такими викидами. Отримані гроші повинні були спрямовуватися на реалізацію енергозберігаючих проектів.

У березні 2009 року в рамках Кіотського протоколу між Україною і Японією був підписаний договір про продаж квот на викид парникових газів, а у вересні 2013 року було підписано доповнення до нього.

Японська сторона погодила сотні цільових проектів, куди повинні були надходити гроші від проданих квот. Мова йшла про утеплення будівель соціальних закладів, про заміну старих ліфтів на нові, про заміну ламп розжарювання на LED-лампи, про будівництво очисних споруд, теплових насосів, закупівлю автомобілів для МВС з гібридною силовою установкою і т. д.

Розпорядником коштів від Кіотського протоколу було призначено ДП "Держекоінвест", яке в свою чергу через тендер повинно було вибрати підрядників для реалізації проектів. І це держпідприємство успішно впоралось зі своїм завданням, вибравши з вузького кола підрядників, зв'язних з тодішньою владою Януковича.

При цьому, коли журналісти вирішили перевірити, як же реалізується програма з утеплення шкіл та лікарень, то виявили, що на деяких об'єктах роботи зовсім не були розпочаті, на інших не були закінчені, а якість робіт була вкрай низька, але за документами всі об'єкти були здані в експлуатацію без зауважень. Таким чином, при президентстві Януковича у період з 2012 по 2014 рр. була успішно реалізована схема розкрадання коштів Кіотського протоколу в особливо великих розмірах.

Вже після Революції гідності було відкрито кримінальну справу № 32013110090000107 за фактом організації розкрадання грошей з Державного бюджету України в особливо великих масштабах і незаконне збагачення в особливо великих масштабах.

В грудні 2014 року Іванющенко оголошують у розшук.

Йому оголосили про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 (організація злочину), ч. 5 ст. 191 (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), ч. 3 ст. 368-2 (Незаконне збагачення в особливо великих масштабах) КК України. "Юрі Єнакієвському" інкримінували організацію заволодіння 170 млн грн державних коштів, отриманих Україною від продажу Японії квот на викиди парникових газів за Кіотським протоколом і незаконне збагачення на 72 млн швейцарських франків.

21 лютого 2015 року з кримінального провадження № 32013110090000107 матеріали досудового розслідування щодо Іванющенка були виділені в окреме кримінальне провадження № 42015000000000207.

25.12.2015 адвокат Іванющенка подав заступнику генерального прокурора клопотання про закриття кримінального провадження № 42015000000000207 на тій підставі, що нібито пройшли "розумні строки" розслідування справи і відсутність складу злочину.

Заступник генпрокурора відмовив у задоволенні зазначеного клопотання на підставі того, що в матеріалах досудового розслідування достатньо об'єктивних доказів вчинення Іванющенком злочинів. Адвокат Іванющенка оскаржив відмову прокурора в Солом'янському районному суді міста Києва.

І тут починається найцікавіше. 27 січня 2016 року слідчий суддя Солом'янського райсуду р. Києва Бобровник О.В. зобов'язав прокурора закрити кримінальне провадження № 42015000000000207 від 21 лютого 2015 року.

Мало того, що суддя Бобровник прийняв до розгляду скаргу, яка повинна була розглядатися за місцем знаходження Генеральної прокуратури України, тобто в Печерському райсуді, так він розглянув скаргу на постанову прокурора, яка на той момент не підлягала оскарженню.

І крім усього іншого, суддя дав оцінку доказів сторони захисту, коли на етапі досудового розслідування він не мав права цього робити. По суті, Бобровник виправдав Іванющенка без розгляду справи по суті, чим грубо порушив норми кримінального процесу. Рішення Бобровника буквально стало судовою диверсією у кримінальній справі Іванющенка.

З цього моменту починається прокурорський шлях оскаржень тривалістю у три роки. Щоб зрозуміти всю трагічність ситуації, потрібно сказати, що за цей час від серцевого нападу помер суддя Бобровник, йому було всього 37 років, а Конституційний суд України визнав неконституційною норму про незаконне збагачення. Тому, замість двох статей Кримінального кодексу в підозрі у Іванющенка залишилася лише стаття про привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191 КК України).

Рішення судді Бобровника було оскаржене в Апеляційному суді міста Києва, але суд відмовлявся розглядати апеляційну скаргу прокурора, посилаючись на те, що визначення судді Бобровника не підлягає оскарженню. Після чого прокурор подав касаційну скаргу на рішення апеляційної інстанції і ВССУ скасував рішення Апеляційного суду м. Києва, а справу направив на повторний розгляд із зазначенням того, на що суд повинен звернути увагу.

Якщо ви думаєте, що після касації апеляційний суд прийняв рішення про розгляд скарги по суті, то ви помиляєтеся, бо він знову відмовив у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на те, що ухвала слідчого судді Борбовника не підлягає оскарженню. Прокурор знову подає касаційну скаргу на рішення апеляційної інстанції і тут вже ВССУ каже, що він не може розглядати касаційну скаргу у цій справі, хоча перед цим її розглянув. Двоє суддів з 7, які розглядали касаційну скаргу прокурора, були настільки не згодні з рішенням своїх колег, що навіть написали особливу думку з цього приводу.

У зв'язку з неоднозначною судовою практикою, прокурор звернувся із заявою до Верховного суду України і той скасував рішення ВССУ та Апеляційного суду м. Києва, а справу знову було направлено в апеляційну інстанцію. При цьому ВСУ дав чіткі вказівки і обґрунтування, чому апеляційна і касаційна інстанції не можуть не розглянути скаргу прокурора на рішення судді Бобровника. Якщо ви думаєте, що після того, як вищий судовий орган дав чіткі роз'яснення, що робити апеляційної інстанції, вона послухалася його, то ви сильно помиляєтеся.

Суддя Апеляційного суду Києва Новов С. в досить зухвалій манері втретє відмовив прокурору у відкритті апеляційного провадження. Сказати, що це кричущий факт - не сказати нічого, але як говорить Леонід Кравчук: "Маємо те, що Маємо".

Прокурор знову подає касаційну скаргу вже в новостворений Верховний Суд і той задовольняє касаційну скаргу прокурора і знову справа відправляють вже в новостворений Київський апеляційний суд. При цьому ВС оцінив зухвалість судді Новова, написавши наступне:

"За правилами кримінального процесуального закону вказівки суду вищої інстанції є обов'язковими для виконання судами першої та апеляційної інстанцій. Однак, як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали судді апеляційного суду, висновки Верховного Суду України, викладені у зазначеній постанові, ним до уваги прийняті не були".

І ось в 4 раз у раз справа потрапляє в апеляційну інстанцію. Цього разу вона була розглянута по суті, але Київський апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги прокурора, а рішення судді Бобровника залишив у силі. При цьому один із суддів Кияшко з рішення колег був категорично не згоден, тому висловив свою особливу думку. Він прямим текстом назвав дії слідчого судді Солом'янського районного суду Бобровника такими, які виходять за межі наданих йому кримінально-процесуальним законом повноважень.

Рішення апеляційної інстанції вступило в силу 03.04.2019, після чого прокурор Одеської області закрив справу № 42015000000000207. Однак, незважаючи на це, прокурор ГПУ двічі намагався оскаржити рішення апеляційної інстанції у Верховному суді, але ВС в липні 2019 року двічі відмовляв у відкритті касаційного провадження, посилаючись на те, що в КПК не передбачена процедура перегляду таких рішень в касаційній інстанції. І це незважаючи на те, що цей же суд ще в червні 2018 року переглядав рішення апеляційної інстанції по цій же справі.

Таким чином, справа № 42015000000000207 щодо Іванющенка розвалилася в суді, не дійшовши до розгляду його по суті. І хоча деякі журналісти звинувачують у цьому заступника генерального прокурора Столярчука, що нібито не розслідував справу, що стало формальним приводом для закриття справи.

Проте, якщо проаналізувати всі судові рішення у справі № 42015000000000207, то рішення судді Боровника є очевидним свавіллям та наводить на думку, що таке рішення, як і рішення інших інстанцій у цій справі, могли з'явитися на світ через відсутність в Україні незалежного суду.