Як Україні вдається захищати небо від Росії, які ракети агресор випускає по нашій території та чому деякі з них нам важко збити – в інтерв'ю РБК-Україна розповів речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат.
Росія з 24 лютого використовує проти України чи не всі типи ракет, що є в неї на озброєнні. Навряд чи дивно, що після шести місяців війни ми вже, як правило, розуміємо, звідки може "прилетіти": або з Білорусі, або з Чорного моря, або з прикордонних областей Росії на північному-сході, або з району Каспійського моря. Агресор пускає в хід не лише сучасні, а й ті зразки, які залишилися в його арсеналі ще з часів Холодної війни минулого століття.
Безпеку нашого неба забезпечують Повітряні сили ЗСУ. Це радіотехнічні війська, які моніторять та виявляють ворожі об'єкти. Це зенітні ракетні війська, які збивають ці цілі з землі. І це наші пілоти та авіація, які воюють з противником у повітрі.
Про те, як змінилась поведінка агресора в небі, чим він обстрілює мирні населені пункти і що нам потрібно для того, щоби збивати ще більше ворожих ракет, в інтерв'ю РБК-Україна розповів речник командування Повітряних сил Юрій Ігнат.
– Чи є приблизні підрахунки, скільки тисяч ракет Росія вже випустила по Україні?
– Ми можемо говорити про приблизні цифри, які оголошені різними джерелами інформації. За даними Пентагону, це понад 3 тисячі ракет. Є дані Міністерства оборони – там менша кількість.
Противник використовує проти України майже всі типи та класи ракет, які в них є. Наша країна де-факто стала полігоном для випробування цього озброєння. Тому й ускладнюється підрахунок. Наприклад, деякі наші “експерти” беруть під час підрахунку навіть РСЗВ.
У будь-якому випадку мова йде про тисячі ракет різних типів. Серед них крилаті ракети різного базування – наземного, повітряного і морського. На кораблях – це "Калібри". Повітряного базування – це ракети типу “Х” різних типів, як сучасні (Х-101, Х-555), так і радянські. Є ще "Іскандер-К" – це крилата ракета, яка фактично дуже і дуже низько летить до землі, що сильно ускладнює її збиття. Хоча у неї приблизно така ж швидкість, як у "Калібрів" та Х-101. Але випадки її збиття в нас в Україні є.
Є також ракети оперативно-тактичного комплексу "Іскандер-М". Також "Точка-У", його дальність 120 кілометрів, вони є і в нас на озброєнні. Крім того, в них є ракети берегових комплексів "Бастіон" – "Онікс", і береговий комплекс "Бал" з протикорабельною ракетою Х-35. Також ворог обстрілює наші населені пункти з РСЗВ – "Град", "Смерч", "Ураган", "Торнадо-С". Вони випускають реактивні снаряди, їх взагалі нічим нам неможливо знищити.
Ще один тип ракет, якими противник почав вести обстріли нашої території – це ракети зенітних ракетних комплексів С-300. Вони є і в нас на озброєнні. Ці ракети – це фактично наше основне ППО разом з БУК-М1. Зараз ворог почав масово застосовувати їх у нас по наземних цілях.
– А вони взагалі призначені для використання за принципом "земля-земля"?
– І так, і ні. Власне, ракети комплексів C-300 призначені для ведення протиповітряного бою. Тобто для збивання повітряних цілей різних типів – літаків, вертольотів, БПЛА, крилатих ракет. В його бойовій частині – спеціальні вражаючі елементи, які повинні вразити саме фюзеляж літака.
Водночас цей комплекс може також працювати по наземних цілях і завдавати серйозні руйнування. Буде вибухова хвиля, шрапнель розлітається на сотні метрів, і може дуже постраждати саме цивільне населення від такого типу озброєння. Але незважаючи на це окупанти його застосовують саме по густо населених містах.
Чому вони це роблять? Імовірно, в противника закінчуються високоточні ракети – "Іскандер", Х-101, "Калібр". Це дуже дорогі ракети, одна коштує в середньому 5 мільйонів доларів. Зрозуміло, що для них суть не стільки в грошах, а в тому, щоб окупанти могли продовжити виробництво цих ракет. В умовах санкційного тиску на Росію це буде доволі складно зробити. Тому й противник все частіше вдається до нестандартних дій із застосуванням зенітних ракет С-300, а також і радянських ракет – Х-59, Х-22.
До речі, ці комплекси (С-300) зенітні ракетні війська Повітряних сил ЗС України також випробовували по наземних цілях. Це було під час навчань, які щороку проводилися в Херсонській області на полігоні "Ягорлик". Сьогодні він окупований росіянами. Ми застосовували C-300 для того, щоби подивитися, як він працює по землі. Його не треба ніяк переробляти – він відразу придатний для того, щоб завдавати ударів по наземних цілях.
– Жителі Миколаєва сподіваються, що якщо окупантів вдасться відтіснити подалі від міста, то воно щонайменше не буде потерпати від РЗСВ та артилерії. А що стосується застосування C-300, на скільки кілометрів від Миколаєва потрібно видавити ворога, щоб місто стало недосяжним для ударів C-300?
– РСЗВ – "Град", "Смерч", "Ураган" – мають свою дальність. "Град" – орієнтовно 20 кілометрів. "Торнадо-С" – модернізована російська РСЗВ – може стріляти з дальністю в понад 100 кілометрів. Їх ніякими "куполами" не зупиниш. Єдина протидія РСЗВ – це знищувати їх там, звідки вони завдають удари. Тобто робити контрбатарейну боротьбу і знищувати їх своїми засобами.
Те ж стосується С-300 – їх треба банально знищувати. У нас на озброєнні сьогодні є американські протирадіолокаційні ракети HARM, які адаптовані до радянських винищувачів МіГ. Вони щодня застосовуються проти окупантів та їхніх комплексів як у глибині оборони, так і у безпосередній близькості.
Комплекс С-300 має дальність до 75 кілометрів. Тому їх треба теж нищити протирадіолокаційними ракетами, артилерією, зокрема HIMARS. А для цього потрібна ефективна робота розвідки. Наші західні партнери також діляться з нами даними щодо місця знаходження цих засобів. І цілком вірно – якщо їх відсунути подалі від населеного пункту, то дальності дії не буде вистачати.
– Чому нашій системі ППО вдається збивати не всі ракети, які по нас випускає Росія?
– Це, по-перше, залежить від тактико-технічних характеристик ракет. Нам легше збивати "Калібри", Х-101, X-555. Плюс, вдається збивати керовані авіаційні ракети Х-59. Інші – Х-22, Х-31, ракети "Онікс", ракети оперативно-тактичних комплексів "Іскандер" – наші засоби не можуть ефективно збивати. Ракети, які летять зі швидкістю приблизно 900 км/год – більш прийнятна ціль для тих засобів, які ми маємо. Ті, які летять зі швидкістю понад 3 тисячі км/год – їх складно перехоплювати нашій системі ППО.
Тому нам потрібно мати на озброєнні саме сучасні комплекси, які скоро надійдуть від наших західних партнерів – NASAMS, IRIS-T. Виробники заявляють про те, що ці комплекси можуть збивати навіть "Іскандери". Але ми не маємо підтверджених результатів, тому що наша країна вперше опинилась у таких умовах, коли засобами ППО доводиться протистояти ракетним атакам.
– Звідки Росія зараз найчастіше проводить ракетні пуски по Україні – з Білорусі, Чорного моря, з російської території?
– Це залежить від різних умов – не можна сказати, що звідкись вони запускають більше чи менше. Вони максимально використовують все озброєння, яке в них є, відповідно до їхніх завдань.
Наприклад, якщо їм треба завдати удари з півночі і їм вистачає дальності, то вони застосовують Ту-22М3 з російського аеродрому Шайковка ракетами Х-22. Це одна з найбільш руйнівних ракет з масою вибухової частини 960 кг.
"Калібри" здебільшого випускають з Чорного моря. У них там є два підводні човни і декілька кораблів. Їхній сумарний залп складає до 40 ракет. Хоча вони ще ніколи не використовували весь сумарний залп. Зазвичай вони можуть випускати 6-7 штук.
Тобто удари йдуть звідусіль: і з території Білорусі, і з Чорного моря, і з півночі Росії, і з району Каспійського моря. І також Х-59 вони щодня випускають з літаків, які проводять патруль довкола українських кордонів. Плюс, противник використовує протирадіолокаційні ракети. Це щось на кшталт HARM, тільки радянського зразка. Це Х-31 і Х-58.
– Чи змінилася поведінка ворога в небі від початку повномасштабної війни? Умовно – з того, що я можу назвати, це те, що їхня авіація вже побоюється залітати в наш повітряний простір і здебільшого підлітає та випускає ракети поряд з нашим кордоном.
– Люди, справді, вже відвикли від того страху, що тут, над територією України будуть літати ворожі літаки. Над населеними пунктами дуже часто літають наші літаки. Наша авіація здійснює приблизно 50 літако-вильотів на день. Це виконуються завдання і транспортної авіації, і бойової авіації. Ударна авіація працює по "передку" і завдає ударів по позиціях окупантів. Винищувачі прикривають ударну авіацію і теж завдають удари протирадіолокаційними ракетами.
Уже майже чотири місяці ворог не залітає в наш повітряний простір – він змінив тактику. Вони зрозуміли, що несуть серйозні втрати на території нашої держави. Як би вони не розповідали в своїх пропагандистських сюжетах, ППО в Україні є. А ППО – це не лише зенітні ракетні комплекси, а й зокрема бойова авіація, винищувачі.
Україну посилено засобами протиповітряної оборони малого радіусу дії, мова йде про ПЗРК різних типів як радянського, так і закордонного виробництва. Ці засоби ППО мають дальністю від 4,5-7 кілометрів. Тому ворог відчув загрозу для своєї авіації і вирішив не залітати на територію, підконтрольну нашим силам ППО.
Він застосовує безпілотники, які можуть залітати навіть вглиб нашої країни і проводити розвідку. Їх чимало збивають щодня. Ворожа авіація працює ближче до переднього краю, де завдає ракетно-бомбових ударів по позиціях військ, техніки.
– Коли на територію України залітає ворожий безпілотник, також вмикається повітряна тривога?
– Ні. Безпілотник – це чітка ціль, яку видно. Вона має свою характерну швидкість, радіолокаційні дані. Тобто зрозуміло, що це летить БПЛА.
– Був випадок, коли 7 серпня, на День Повітряних сил у Вінниці прогриміли вибухи і лише, здається, після першого вибуху у місті включили повітряну тривогу. Потім стало відомо, що росіяни, вочевидь, символічно, запустили тоді "Кинджали". Наші радіолокаційні системи справді не бачать "Кинджали"?
– Їх можна побачити, але це дуже складно. "Кинджал" дуже схожий на "Іскандер", але випускається вже з літака. Наприклад, ми можемо різними засобами відстежити запуск "Іскандера" з землі з аеродрому Джанкой, Зябровка чи Барановичі. Цей пуск дуже добре видно, але коли ракета злітає, далі виявляти її дуже важко. Ми можемо орієнтуватися лише по напрямку польоту. Адже така балістична ракета вилітає в космос, в стратосферу і звідти на великій швидкості повертається вниз.
Побачити запуск "Кинджалу" можливості немає. Уявіть, що довкола України крутиться 10-30 літаків агресора, один із них може бути носієм "Кинджалу". "Кинджал" може нести три типи літаків. Вони зокрема використовують МіГ-31. Один із десятка літаків випускає таку ракету, яка відразу залітає в стратосферу і летить на великій швидкості вниз. Часу для того, щоб ефективно її виявити і пробувати збити, надзвичайно мало.
– Скільки їх приблизно вже застосовувалось проти України? Була публічна інформація – 10-15 ракет.
– У нас є теж різна інформація. За одними джерелами, вже тричі ці ракети використовувалися проти України. З інших даних – 10-15 разів.
– Коли в Росії можуть закінчитися ракети для того, щоби наносити удари по населених пунктаї України?
– Ніхто цього не знає. Це можливо, коли буде відповідний контроль за санкціями. За даними нашого Головного управління розвідки, у росіян лишилося 40% крилатих ракет, а "Іскандерів" – 20-25%. У будь-якому випадку ця зброя в них залишається. Адже не може держава-агресор, якій нібито загрожують з усіх сторін, залишитися без цих ракет. До того ж "Калібри" та "Іскандери" можуть нести тактичну ядерну зброю. Вони не можуть все випустити по Україні і залишитися ні з чим.
Водночас сьогодні (розмова відбулася 6 вересня, – ред.) було випущено 6 ракет Х-101. Наші зенітні ракетні війська знищили 5 з них. Ймовірно, для цих ракет були якісь серйозні цілі.
– Якщо я вірно розумію, то створення такого протиракетного "зонтика", який є над Ізраїлем чи США, для нас зараз нереалістичне і фінансово непідйомне завдання. І виходить, що своє небо ми можемо закривати комплексно завдяки різним елементам – зенітно-ракетним комплексам та авіації? Який для нас оптимальний і реалістичний варіант, аби закрити небо від російських ракет?
– Оптимальний та реалістичний варіант вже організований. Ми фактично створили унікальну систему протиповітряної оборони, якої немає ніде в світі. Ми воюємо старими радянськими засобами, використовуючи різноманітні тактичні прийоми. Розробили систему оповіщень. Протидіємо ракетам завдяки ЗРК, винищувачам і плюс ПЗРК – по всій країні розставлені люди з переносними зенітно-ракетними комплексами, які теж мають реагувати та перехоплювати ракети. Є візуальні пости спостереження.
Що треба робити? Посилювати нашу систему ППО новими сучасними засобами, які йдуть нам на озброєння. Це зокрема NASAMS та IRIS-T. Але, на жаль, тої кількості, яку нам поки планують передати, буде мало. Хоча це буде перший крок, коли партнери передадуть нам важкі комплекси ППО західного зразка.
IRIS-T – це новий комплекс, тоді як NASAMS вже чимало країн мають на озброєнні. І з огляду на те, що в нас уже є рішення норвезького уряду та США про постачання цих систем, можемо сподіватися, що нам їх зможуть надати й інші країни.
– Для вдосконалення нашої системи ППО нам потрібні і більш сучасні винищувачі, ніж ті радянські, які в нас є. У липні була інформація, що США начебто будуть навчати українських пілотів на F-15 та F-16. Чи розпочалось уже це навчання?
– Немає навчань. Поки США виділили 100 мільйонів для того, щоб їх реалізувати в 2023 році. Але для цього треба визначитись з типом літака, які нам нададуть наші партнери. У нас є хороші кандидати, які можуть приступити до навчань, які вже мають певний досвід і знання мови.
– Що стримує США від передачі нам таких винищувачів?
– Тому що винищувачі – це вже "вишенька на торті". Це найтехнологічніше з того, що нам можуть поставити союзники. І до того ж не так просто нам їх передати. Словаччина, яка нам передає МіГ-29, чекала на ті F-16 чи не 6 років. Держави стоять у черзі, щоб отримати ці винищувачі.
Україна опинилась у патовій ситуації, коли вони нам потрібні вже і сьогодні. А це неможливо. Адже вони потребують не лише навчання пілотів, а й інших фахівців, які забезпечуватимуть цю техніку – військових інженерів. Ці американські винищувачі досить "вибагливі".
По-третє, потрібно адаптувати нашу аеродромну інфраструктуру до цієї техніки. Це зокрема створення засобів управління, засобів зв'язку і головне – адаптація злітно-посадкової смуги. Замість штучного покриття, яке є в нас, потрібно прокласти монолітне бетонне. В умовах бойових дій це складно робити. Проте це не буде проблемою, і вже є певні рішення міністерств щодо вдосконалення нашої інфраструктури під західну техніку.
– Чи можуть теоретично нам ці винищувачі передати в рамках ленд-лізу?
– Передавати винищувачі можуть. Але чи доцільно це робити саме зараз? Вони будуть просто простоювати, якщо вони не зможуть виконувати польоти. І стануть однією з ключових цілей для ворожих ударів. Можливо, їх краще передати тоді, коли для них буде все готово: і пілоти, і інженерний склад, і інфраструктура.
Підуть роки на те, щоби повністю замінити парк застарілої радянської техніки – бомбардувальники Су-24М, штурмовики Су-25, винищувачі – Су-27 і МіГ-29. Але якщо вже існуючий склад і техніку Повітряних сил, яка сьогодні справді воює і дозволяє нашим пілотам просто робити дива, ми посилимо 1-2 ескадрильєю (ескадрилья – це 12 літаків, авіаційний підрозділ, який може виконувати завдання), що буде на певних напрямках виконувати якісь завдання – це дасть серйозний вплив на воєнну обстановку. Тому зволікати з цим питанням не можна.