Від переговорів президентів США і Росії Джо Байдена і Володимира Путіна, як і від їх червневої зустрічі в Женеві, багато хто очікував конкретних і далекосяжних наслідків, як мінімум в контексті майбутнього України. Але фактично обидва саміти, в живому і дистанційному режимі, закінчилися передбачувано: Вашингтон і Москва обмінялися прямими і завуальованими погрозами, підтвердили свої попередні підходи до ситуації навколо України і "домовилися домовлятися" далі. Детальніше – нижче в матеріалі РБК-Україна.
"Президент Байден подивився в очі президенту Путіну і сказав йому сьогодні, що те, що ми не зробили в 2014 році, ми готові зробити зараз", – заявив на брифінгу по закінченню переговорів радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван.
Дійсно, в перші місяці російської агресії проти України країни Заходу, зокрема США, поводилися досить стримано, в основному обмежуючись різним ступенем стурбованості подіями, що відбуваються.
Зараз же Вашингтон декларує готовність діяти набагато жорсткіше. В останні дні про можливі економічні санкції щодо Кремля західним журналістам розповідали на умовах анонімності. А 7 грудня, відразу по закінченню переговорів, заступник держсекретаря Вікторія Нуланд вже прямо заявила: США готові "повноцінно ізолювати Росію від світової фінансової системи", що, очевидно, має на увазі відключення від системи міжнародних переказів SWIFT.
У Кремлі ж повідомили, що Путін, в черговий раз звинувативши Україну в зриві Мінських домовленостей, хоче отримати від Заходу гарантії, що НАТО не буде розширюватися на схід.
За поточний рік Росія вже двічі намагалася перевірити реакцію Заходу, в першу чергу, нової американської адміністрації, на можливе подальше вторгнення в Україну. Біля кордонів зібралося значне угруповання російських військ і вже активно обговорювалася дата можливого вторгнення - 21 квітня, на яке було призначено звернення Путіна до Федеральних Зборів РФ.
Але тоді після численних дипломатичних переговорів між Києвом, Москвою і західними столицями вдалося домогтися розрядки. США незабаром зняли останні обмеження на добудову "Північного потоку-2". Про те, що команда Байдена не буде щосили перешкоджати будівництву газопроводу, говорилося ще до президентських виборів в США. Але цей крок Білого дому багатьма все одно був сприйнятий як поступка господареві Кремля.
Як і згода Байдена провести особисту зустріч з Путіним – наочний доказ того, що про дипломатичну ізоляцію Москви говорити вже не доводиться.
Приблизно пару місяців тому почалася ще одна, навіть більш масштабна концентрація російських військ біля кордону і нові розмови про майбутнє вторгнення. Поінформований співрозмовник видання в українській владі звернув увагу на те, що між цими двома хвилями ескалації трапилася примітна історія – провал з виведенням американських військ з Афганістану.
Безумовно, саме по собі рішення Байдена закінчити двадцятирічну війну без зрозумілих перспектив перемоги має свої резони. Але те, що реалізація цього плану була проведена з рук геть погано, як організаційно, так і медійно, визнають навіть прихильники демократів в США. А Москва ж могла сприйняти цю історію як ознаку слабкості і невпевненості Вашингтона у зовнішній політиці. І, природно, як привід ще раз випробувати американців на міцність.
Примітно, що на відміну від перших років російської агресії, зараз Кремль вже навіть не намагається її хоч якось виправдовувати, просуваючи наративи про "геноцид російськомовних" або організовуючи якісь "самооборони".
Звичайно, прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков продовжує повторювати, що "Росія ні на кого ніколи не нападає". Але, по суті, збираючи війська на кордоні з Сумщиною або Чернігівщиною, росіяни відкрито дають зрозуміти Заходу: так, ми вважаємо Україну зоною наших інтересів, ми готові взяти її під контроль будь-якими засобами і нам для цього вже не треба вигадувати якісь "республіки". Випущена влітку цього року стаття Путіна з центральною тезою про "єдиний народ" дає той же сигнал.
У повідомленні за підсумками останніх переговорів адміністрація Путіна прямо вказала на свій головний поточний інтерес – зірвати євроатлантичну інтеграцію України.
"Росія серйозно зацікавлена в отриманні надійних, юридично зафіксованих гарантій, що виключають розширення НАТО в східному напрямку і розміщення в суміжних з Росією державах ударних наступальних систем озброєнь", - йдеться на сайті Кремля.
Звичайно, аргументи про "наближення НАТО до кордонів Росії", які так часто озвучували в Москві останнім часом, не витримують елементарної перевірки – адже РФ вже зараз межує з кількома державами-членами Альянсу. Тому справжня мета інша й очевидна – зафіксувати Україну в своїй зоні впливу, в ідеалі – з письмовими, "юридично закріпленими гарантіями".
"Москва хоче підписати із Заходом "Ялту-2" або новий пакт Молотова-Ріббентропа, або як це не назви – знову поділити світ на зони впливу, де пострадянський простір, в першу чергу Україна – зона безумовного контролю Кремля", – міркує співрозмовник РБК-Україна у владі.
Інша мета, настільки ж прямо озвучена Путіним на вчорашніх переговорах-змусити Україну до виконання Мінських угод, принагідно звинувачуючи її в "провокаційних діях проти Донбасу". Причому, звичайно, зробити це на російських умовах, коли політичні поступки ("особливий статус", легалізація бандформувань під виглядом "народної міліції" і т.д.) йдуть перед пакетом з безпеки. А "вибори" в ОРДЛО проводяться з непідконтрольним Україні кордоном з РФ.
Київ на такі умови, природно, не згоден. І вже довгий час стримує зовнішній тиск. Цьому, звичайно, сприяє те, що сама Росія не виконує базову умову будь-якого врегулювання – припинення бойових дій на лінії розмежування. І вже більше року свідомо зриває будь-які переговори в політичній підгрупі Мінської ТКГ, як безпосередньо, так і через своїх маріонеток з ОРДЛО.
А для Парижа і Берліна, запевняють різні співрозмовники видання, використовується й інший, цілком зрозумілий в демократичних країнах аргумент. Про те, що реалізація політичної частини Мінських угод на умовах Росії категорично не буде сприйнята значною частиною українського суспільства і призведе до неминучої дестабілізації. І про що б не домовлялися дипломати у високих кабінетах, з думкою "вулиці" доводиться рахуватися.
Що на це все відповідають в адміністрації Байдена? Як підтвердила Вікторія Нуланд, ніяких "гарантій" того, що Україна не вступить в НАТО, Путіну на переговорах не дали і давати не збираються.
"Байден кристально ясно заявив Путіну, що питання про те, хто приєднається до НАТО – це питання, яке вирішує тільки НАТО, питання, яке вирішують країни-кандидати. Жодна інша сила не буде і не може мати право вето або голосу при прийнятті цих рішень", – заявила заступник держсекретаря США.
Крім того, в Білому домі пообіцяли Україні додаткову військову допомогу. А східноєвропейським країнам-членам НАТО – розгортання додаткових підрозділів у разі, якщо нове вторгнення в Україну все ж трапиться. А чи прийняли в Москві таке рішення чи ні, за словами американців, досі невідомо.
Радник Байдена Салліван у своїх ремарках наполегливо просував лінію, яку Вашингтон використовує ще з червневої зустрічі в Женеві. З одного боку, керівництву РФ кажуть, що агресія проти України спровокує різноманітні "жорсткі заходи у відповідь". З іншого – пропонують добровільну деескалацію і подальшу співпрацю з питань, які становлять взаємний інтерес, на зразок ядерної програми Ірану.
Але в особливу конкретику американські чиновники публічно, на камери, намагаються не вдаватися (за винятком заяви Нуланд про "фінансову ізоляцію"), немов залишаючи собі максимум простору для маневру. Без відповіді залишилося і питання про те, що саме у Вашингтоні вважатимуть ознакою того, що Кремль готовий піти на деескалацію.
Судячи зі слів прес-секретаря Білого дому Джен Псакі, якщо в кінцевому рахунку вдасться уникнути самого факту нового вторгнення російських військ в Україну, у Вашингтоні вважатимуть це успішним результатом всіх переговорів. Про відведення військ від українського кордону, тим більше в якісь конкретні терміни, мова, судячи з усього, не йде. А тому є підстави вважати, що подальший шантаж України і всього Заходу масштабною агресією напевно буде продовжуватися.