Час говорити. Що відбувається в переговорах між Україною, Росією і Заходом

В Україну один за іншим приїжджають лідери західних країн, Росія і США ведуть активне листування і обмін заявами, а в Берліні має відбутися новий раунд переговорів щодо Донбасу. Що відбувається в переговорах про Україну і навколо неї на даний момент – докладніше в матеріалі РБК-Україна.

Такого напливу високопоставлених гостей, як у ці дні, Україна у своїй новітній історії, мабуть, не знала.

Вчора до Києва прилетіли прем'єр-міністри Великобританії і Польщі, Борис Джонсон і Матеуш Моравецький, сьогодні очікується візит нідерландського прем'єра Марка Рютте. У четвер, 3 лютого, Україну відвідає президент Туреччини Реджеп Ердоган, а на початку наступного тижня – глави МЗС Німеччини та Франції. Незабаром очікується і візит їхніх колег з Австрії, Чехії та Словаччини.

Паралельно свої двосторонні переговори проводять США і Росія, дипломатичне листування з Москвою веде НАТО, активізувався і "нормандський формат" за участю України, Німеччини, Франції та РФ.

Якогось конкретного, кінцевого результату вся ця активність на даному етапі не принесла. Росія поки не збирається відводити війська від кордону з Україною, але при цьому і не виходить з переговорних процесів. Велика дипломатична гра триває, її фінал поки залишається невизначеним.

Високий гість

Зі сторони всі візити західних лідерів і топ-чиновників виглядають досить схоже. Вони виступають на підтримку суверенітету і територіальної цілісності України, застерігають Росію від нового вторгнення і загрожують їй санкціями, опціонально – обіцяють Україні нову військову та/або фінансову допомогу.

Але ці візити носять далеко не тільки символічний характер. Як зазначив у коментарі РБК-Україна екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, поточна ситуація, принаймні в публічній площині, стосується вже не тільки України, а й всієї системи європейської безпеки.

"Багато країн, які межують з нами або навіть знаходяться поруч, не можуть відчувати себе в безпеці. Тому виникає більший інтерес і необхідність відчути, що саме українська влада збирається робити, на що вона розраховує, наскільки вона впевнена в собі. Все це досить складно зрозуміти, читаючи тільки повідомлення дипломатичних представництв або інформацію в ЗМІ", – сказав Грищенко.

Прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон відвідав Україну (фото: GettyImages)

На думку директора Центру "Нова Європа" Олени Гетьманчук, приїзди гостей з країн-партнерів України мають відразу три аспекти.

Перший – надання політико-дипломатичної допомоги, про яку протягом всієї російської агресії просила Україна: особистий візит в країну, публічні заяви про підтримку і т.д. Крім того, сам факт знаходження західного топ-політика в Україні може відігравати певну стримуючу роль для Росії. Принаймні, раніше такі візити неодмінно викликали нервову реакцію офіційної Москви.

При цьому, зазначає Гетьманчук, самі візити можна розділити на дві категорії. Перша – коли приїжджають високопоставлені чиновники з країн, які вже надають Україні суттєву допомогу, і вони хочуть її якось посилити. Другий – коли самим фактом візиту і політико-дипломатичною підтримкою все і обмежується.

"За рахунок цих візитів вони хочуть компенсувати відсутність або малий обсяг іншої практичної допомоги. Це непогано виглядає як символічна політична підтримка, але з точки зору практичного стримування Росії – додаткової вартості не багато", – сказала Гетьманчук.

Втім, під час поточної ескалації ряд країн, які раніше обмежувалися лише словами підтримки на адресу Києва і підкреслювали необхідність "розмовляти з Росією", можуть перейти і до більш рішучих кроків.

Зокрема, Нідерланди завжди вважалися країною, вельми прохолодно налаштованою до України. Можна згадати референдум 2016 року, на якому жителі країни впевнено проголосували проти ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Поряд з Німеччиною Нідерланди виступали і проти поставок в Україну зброї.

Але ситуація змінилася – зараз уряд країни заявляє про готовність розглядати запит на військову допомогу Києву. Очевидно, позиція Амстердама проясниться під час сьогоднішніх зустрічей прем'єра Марка Рютте з українським керівництвом.

Інший приклад – Німеччина. Крайня обережність і суперечливість заяв німецького уряду на тему поточної ескалації викликає чимало критики в Києві, та й у самій Німеччині. А рішення поставити Україні п'ять тисяч шоломів – відкриту іронію. Але і в такому скромному кроці можна побачити позитивний тренд.

"Користь від візитів в Україну, особливо в нинішній ситуації, однозначно буде і є. Ми це бачимо по оголошеннях про надання допомоги. Так, вона різна, вона не завжди адекватна потребам, але це краще, ніж нічого – німці досить довгий час навіть каски нам не давали", – сказав РБК-Україна Костянтин Грищенко.

Сооюзники допомагають українській армії зброєю (фото:facebook. com / pressjfo.news)

Другий аспект візитів до Києва високих західних гостей, на думку Олени Гетьманчук, – зрозуміти аргументи української сторони, чому рівень загрози з боку РФ у Києві оцінюють по-іншому, ніж у столицях країн-членів НАТО.

На початку поточної хвилі ескалації, приблизно з другої половини осені минулого року, спостерігалася схожа картина: на Заході били тривогу, в Києві зберігали повний спокій. Потім оцінки синхронізувалися – як повідомляли багато західних медіа, після того, як українське військово-політичне керівництво ознайомили з розвідданими спецслужб США та інших членів Альянсу.

Але останнім часом знову спостерігається дисонанс, аж до того, що на останній прес-конференції президент Володимир Зеленський вельми гостро розкритикував як уряди країн Заходу, так і західні медіа за зайве нагнітання обстановки. А особисті зустрічі в Києві якраз і дають можливість владі України і країн-партнерів скоординувати позиції, обмінятися особливо делікатною і секретною інформацією, що не завжди можливо при дистанційному спілкуванні.

Нарешті, третя причина, по якій західні політики зачастили до Києва – ситуація в Україні і навколо України стала одним з головних трендів світового порядку денного, мабуть, навіть більш помітним, ніж в 2014 році, на початку російської агресії. "Деякі політики, які сюди приїжджають, хочуть це перетворити на якийсь політичний капітал, використовувати в політичній боротьбі у своїй країні", – сказала РБК-Україна Гетьманчук.

Дебати на українську тему зараз активно проходять не тільки в європейських країнах, а й за океаном. Примітно, що сперечаються між собою не тільки представники Демократичної і Республіканської партій США, але і республіканці між собою. Так, частина видних партійців займає традиційну "яструбину" позицію, закликає до жорстких санкцій проти Москви і максимальної підтримки Києва.

У той час як орієнтоване на екс-президента Дональда Трампа крило партії, разом з протрампівськими лідерами думок, навпаки, дуже дивується, чому тема України знову стала займати так багато місця в американському порядку денному і навіщо взагалі конфліктувати з Росією через таку далеку Україну.

Велика гра

Переговори в Києві – це лише частина ширшого дипломатичного порядку. Її умовний "верхній" рівень – переговори по лініях США-Росія і НАТО-Росія, де особисті зустрічі представників обох сторін супроводжуються дипломатичним листуванням.

Ініціатором виступила Росія, яка в грудні направила свої пропозиції щодо "гарантій безпеки" всьому Альянсу і окремо США. Ключові вимоги РФ свідомо нездійсненні: відмова НАТО від розширення, заборона на розміщення озброєнь біля російських кордонів і згортання військової інфраструктури Альянсу до меж 1997 року (фактично, відхід з усієї Східної Європи).

У січні США і НАТО передали росіянам свої письмові відповіді. Їх текст не оприлюднили, але зміст в цілому переказали: про задоволення запитів Москви мови бути не може, але Захід готовий розмовляти з РФ про інші, прикладні речі, на зразок контролю за озброєннями і навчаннями в прикордонних зонах.

США і Росія можуть домовитися про контроль за озброєннями (фото: doblest.club)

На ці листи Москва поки офіційно не відповіла, але суть її позиції залишилася незмінною. "Уважно аналізуємо отримані 26 січня від США і НАТО письмові відповіді. Але вже зараз ясно, що принципові російські стурбованості виявилися проігнорованими", – заявив 1 лютого президент РФ Володимир Путін.

Телефонна розмова держсекретаря США Ентоні Блінкена з главою російського МЗС Сергієм Лавровим, що відбулася в той же день, ніякої конкретики не принесла. Увечері 1 лютого був оприлюднений текст листа Лаврова, спрямований "главам зовнішньополітичних відомств США, Канади і ряду європейських країн".

Його ключова теза – розширення НАТО і її активність у Східній Європі Росія вважає утиском своїх "законних інтересів безпеки".

"Так справа не піде. Сенс домовленостей про неподільність безпеки полягає в тому, що безпека або одна для всіх, або її немає ні для кого", – йдеться в листі Лаврова. Втім, в тому ж документі глава російського МЗС виявляє готовність до подальших переговорів, зокрема, чекає відповіді на оприлюднений лист.

Таким чином, всупереч ряду побоювань, РФ поки вирішила не виходити з переговорів відразу після отримання реакції Заходу на свої початкові вимоги. Але і відводити війська від кордону, чого вимагає Україна разом з партнерами, теж явно не збирається. Очевидно, обмін листами поки триватиме.

"За цією позицією Росії, яка виходить за всі межі розумного (про нерозширення НАТО і т. д., – ред.), залишається широке коло питань, де обидві сторони можуть домовлятися, як свого часу США і СРСР. Якщо турбують ракети середньої і малої дальності – їх можна заборонити, або обмежити їх розгортання певним регіоном. Якщо турбує те, що проводяться навчання – їх теж можна проводити в більш транспарентний спосіб і т.д.", – сказав РБК-Україна Костянтин Грищенко.

За його словами, якщо обидві сторони зосередяться на таких прикладних питаннях, вони зможуть домовитися – при цьому і далі сперечаючись на інші теми, зокрема, про Україну.

Паралельно спостерігається і активізація більш вузького переговорного треку – "нормандського формату", присвяченого мирному врегулюванню на Донбасі. 26 січня, вперше за довгий час, пройшли оффлайн-переговори країн "нормандської четвірки" в Парижі, поки на рівні політичних радників.

Але їх єдиним результатом поки стала домовленість зібратися ще раз, на цей раз в Берліні, в якості можливої дати називалося 10 лютого. Подальший прогрес під великим питанням, оскільки все впирається в категоричну вимогу Москви про прямі переговори між Києвом і бойовиками т.зв. "ЛДНР". Можливість яких українська влада настільки ж категорично відкидає.

Україна не буде вести переговори з бойовиками на Донбасі (фото: GettyImages)

Взаємозв'язок між глобальними американо-російськими (і російсько-натівськими) переговорами, де мова йде про безпеку континентальних масштабів, і набагато більш вузькими консультаціями щодо проблеми ОРДЛО – популярна тема для спекуляцій. Як і теорія про те, що всю нинішню ескалацію, разом із позамежними вимогами до Заходу про згортання НАТО в Східній Європі, Москва почала лише для того, щоб у підсумку домогтися виконання Мінських угод на своїх умовах.

Поінформовані співрозмовники РБК-Україна, знайомі з ходом різноформатних переговорів, запевняють, що ні про які подібні розміни або "великі угоди" мова не йде. А постійні візити до Києва західних топ-чиновників і регулярні телефонні переговори якраз дають гарантію того, що без участі України ніяких рішень на її рахунок прийнято не буде.

Як зазначила в коментарі РБК-Україна Олена Гетьманчук, Росія, схоже, в черговий раз змінює тактику. Довгий час вона намагалася домогтися своєї мети – закрити Україні дорогу на Захід і залишити у своїй сфері впливу – через Мінські домовленості. Але цей шлях виявився занадто складним, і за сім з гаком років так і не вдалося домогтися бажаного.

Тому Москва спробувала домогтися свого осінньо-зимовим бліцкригом, пред'явивши заходу ультиматум і підкріпивши його ескалацією біля кордонів України. Але ультиматум відхилили, і зараз Росія знову активує шлях Мінських домовленостей і "нормандського формату".

Поки що ситуація виглядає досить тупиковою. Україна і Захід з одного боку, і Росія з іншого не тільки займають взаємовиключні позиції, але і часто говорять різними мовами. Втім, сам факт таких розмов дає надію на те, що нової хвилі російської агресії вдасться уникнути.