Війська біля кордонів. Чому і за яких умов Путін може почати нове вторгнення

Західні союзники України вже другий тиждень гучно попереджають про можливість нового вторгнення Росії. Вашингтон, Париж і Берлін запевняють у своїй підтримці та обіцяють не допустити розширення агресії. Все це відбувається на тлі страхітливої нестабільності у світі, коли люди у військовій формі розвинених країн не соромляться вживати словосполучення "світова війна". За яких умов Росія може зважитися на чергову атаку проти України та навіщо це потрібно Володимиру Путіну – у колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.

В останні тижні читання новин світових ЗМІ здатне викликати у вразливих натур панічну атаку. Мігранти на польському кордоні, які намагаються прорватися на територію Європейського Союзу під наглядом білоруських силовиків. Регулярні звіти про польоти бойової авіації Китаю у зоні ППО Тайваню. Бої на кордоні Азербайджану та Вірменії. Розвиток ядерної програми Ірану, де режим аятолл займається збагаченням урану, наближаючись до "збройових" значень.

Економічна та енергетична кризи, які прийшли слідом за пандемією і глобальним руйнуванням економічних ланцюжків через "ковідні" обмеження, затягли світ у період загрозливої нестабільності. Але саме Москва зараз підвищує ставки у всіх своїх іграх.

Наприклад, нерозумно вважати, що тисячі вивезених з Іраку мігрантів, які штурмують кордони Польщі під пильним поглядом білоруських солдатів – самодіяльність керівництва у Мінську. Чого тільки варті польоти над Білоруссю стратегічних бомбардувальників і спільні десантування під самим кордоном ЄС. Та й договору про створення Союзної держави ніхто не скасовував.

Причому створені проблеми для Польщі не обмежуються необхідністю блокувати прориви державного кордону. Вірогідний розрахунок й на різне ставлення у суспільстві до "міграційної проблеми" – серед поляків досить популярні, як і правоконсервативні ідеї, так і ліва риторика про необхідність прийняти стражденних.

Спекуляція на різниці суспільних настроїв – один з популярних методів Кремля в останнє десятиліття. І це стосується всієї Європи.

Начальник штабу оборони Великобританії Нік Картер у своїй недавній заяві чітко дав зрозуміти, що побоюється саме "випадкової війни" з Росією через її нерозсудливість, стверджуючи, що нинішня ситуація менш стабільна, ніж за часів Холодної війни. Більш того, Лондон усвідомлює й зміни характеру війни, коли авторитарні режими готові використовувати будь-який інструмент – чи то мігранти, чи то енергоносії.

Строго кажучи, для України все це не велика новина. Як і не стане несподіванкою, наприклад, раптова передислокація курдів у білоруських лісах у напрямку Волині.

На цьому тлі викликають серйозні побоювання активні попередження Сполучених Штатів про можливість нового російського вторгнення в Україну. РБК-Україна публікувало докладний матеріал з аналізом військової та міжнародної реакції з цього приводу.

Розвідувальні звіти компанії Janes, опубліковані Bloomberg, говорять про потайне перекидання до кордонів російської військової техніки із залученням елітних спецпідрозділів. Вашингтон обговорює можливості допомоги України для відбиття агресії, а Франція та Німеччина обіцяють демотивувати Росію й попереджають Москву про серйозні наслідки.

Водночас українські військові експерти кажуть, що схожа активність навколо кордонів спостерігається всі 8 років війни й що 100-тисячне угруповання військ нікуди не дівалося. Але це угруповання поки навряд чи можна вважати достатнім для повномасштабної військової кампанії проти України. Ключове слово, звичайно, "поки".

Здається, що причиною нинішнього загострення є не тільки загальносвітові процеси. За інформацією джерел опозиційного російського видання "Медуза", закриті соціологічні опитування, що проводяться у Росії Федеральною службою охорони, показали серйозне падіння рейтингу Володимира Путіна.

Причому падає не "президентський рейтинг", а рейтинг довіри, у деяких регіонах доходячи до 20-30% проти 35-40% до пандемії коронавірусу. Примітно, що джерела видання, знайомі з результатами цих опитувань, вважають головною причиною зростаючої недовіри російську кампанію з вакцинації та нарікають, що громадяни "не слухають телевізор".

Чому це небезпечно для України?

Протистояння і торги з колективним Заходом, що включають наразі "екшн" на кордонах Польщі та енергетичну кризу в Європі, – це традиційні засоби Кремля для зміцнення рейтингу, що змушують своїх громадян знову включити "ящик". У не меншій пошані там і трансляція "фільмів жахів" про Україну одночасно з реальними бойовими діями.

Можливо, саме цього зараз й варто найбільше побоюватися Києву – Росія може у черговий раз постаратися спровокувати енергетичну і політичну кризи в Україні, щоб потім скористатися їх результатами військовим шляхом.

Легко уявити собі сценарій, при якому Росія знижує тиск у газотранспортній системі, продовжуючи блокувати поставки енергетичного вугілля з Казахстану і забороняючи Білорусі продавати Україні електроенергію. Або влаштовує провокації у Чорному морі, заважаючи кораблям з вугіллям зайти в українські порти.

Організувавши енергетичну кризу, цілком можна очікувати, що політична криза організується й сама по собі. Стараннями українських політичних сил і фінансово-промислових груп, які й так активно просувають тезу про "блекаут" і замерзлі батареї у лютий мороз. Навіть не на догоду Москві, а просто через збіг інтересів.

Такий збіг – зовсім не нове явище. Існує маса прикладів з минулого, коли різні ФПГ, відстоюючи свої економічні інтереси та монополії, робили дії, які фактично підривали інтереси держави. Причому це трапляється навіть під час внутрішньовидової боротьби, так званих "олігархічних воєн".

Кінцевим бенефіціаром таких подій нерідко виявляється Росія, яка прекрасно вміє орієнтуватися і направляти існуючу в Україні систему монополій. Більш того, яка брала безпосередню участь у вибудовуванні цієї системи.

Точно так само не новина і взаємодія полярних політичних сил, які у своїх внутрішньополітичних інтересах розкручують теми, вигідні Москві. Тим більше що політичні полюси в Україні нерідко беруть до уваги інтереси сусідньої країни. Одним з яких є максимальне падіння довіри до центральної влади в регіонах, як на заході країни, так і на сході.

Партії, розгортаючи війну за рейтинги, часто не помічають, що у результаті цієї війни відбувається падіння довіри до державних інститутів як таких, незалежно від прізвищ діючих управлінців.

Тим більше що робота з розсмикування українського суспільства ведеться Росією, попри обмеження інформаційного впливу.

Вельми повчальний той факт, що проти України, наприклад, використовується тема, що підбиває рейтинг самого Путіна. Адже саме спецслужби Росії СБУ підозрює у підігріванні антивакцинаторських настроїв і використанні груп агресивних "антиваксів" в антидержавній діяльності.

До речі сказати, як виявилося, тут і телевізор не особливо потрібен. У цьому питанні його з успіхом замінюють, а то і перевершують побутові Viber-чати. В яких інформаційні маніпуляції проходять ще простіше, нехитро та дешевше.

Описані вище події можуть стати чудовим прикриттям для оголошення "гуманітарної місії" у східних регіонах України. А угруповання військ, розквартироване навколо кордонів, з урахуванням даних Заходу про перекидання техніки, для цієї мети цілком може вистачити.

Такий "фільм жахів" і "гуманітарна місія" цілком здатні хоча б частково повернути Путіну популярність, забезпечити переговорні позиції у зовнішньополітичних торгах і направити поза Росію негатив, що накопичується у російського суспільства.

Правда, можливий цей сценарій тільки у тому випадку, якщо українська держава буде нездатна впоратися з викликами в енергетиці, а українське суспільство захопиться внутрішньою політичною кризою.

Розгортаючи чергову військову кампанію, Росія має бути впевнена у кількох речах: хоча б частковій лояльності людей, які проживають у регіонах потенційної агресії, обвальній втраті довіри до центру і реальних проблемах у життєзабезпеченні, що дозволяють транслювати хоч трохи переконливу картинку для західних союзників України.

Від своєчасних і жорстких дій влади зараз залежить проходження зими. Не кажучи вже про зміцнення оборони. Другий момент, про який варто подбати всім політичним гравцям – це консолідація суспільства і мінімізація ризиків політичної кризи.

Інтереси партій та фінансово-промислових груп у внутрішньополітичній боротьбі не можуть збігатися з інтересами країни-агресора. У тих умовах, в яких зараз знаходиться весь світ, у політичних гравців є ризик не відчути міри та загратися. Якщо так трапляється, держава зобов'язана перевернути дошку.

З тієї очевидної причини, що для української держави це може мати фатальні наслідки. Але це завдання на якнайближчий час.

Системна криза, у якій з небаченою швидкістю занурюється світ, підіймає питання, відповіді на які насилу придумують найрозвиненіші суспільства, які відчувають безумовну довіру до своїх інституцій. Українське до таких, будемо чесні, не відноситься.

А найважливіше, що цій кризі не видно кінця й краю. Стало бути, потрібен серйозний запас міцності для її проходження, навіть без небезпеки розширення і так багаторічної військової агресії. Чого Україна також не має.

Існуючі системи, у першу чергу, економічна, а за нею і політична – занадто вразливі та занадто схильні до внутрішніх конфліктів. Мова не про прізвища власників найбільших груп і топових політиків, а глибокі протиріччя і дефекти у самій конструкції економіки та держави. Які накладаються на незрілість суспільства, низький рівень правосвідомості та розуміння базових принципів сучасної економіки.

Швидкі й докорінні зміни у державній політиці, жорсткість у прийнятті та виконанні рішень, ліквідація монополій і перебудовування системи економічних і політичних взаємин – зараз це не просто красиві та популярні мантри. Це натурально питання виживання.

Чим раніше це усвідомлює суспільство, у спектрі від рядового слюсаря до найбільшого олігарха і партійного лідера, тим краще.

Заголовне фото: Володимир Путін (Sasha Mordovets/Getty Images)