Війна за Незалежність. Як українська нація змушена будувати сильну державу

Чому сильна Україна завжди лякала Росію і як, ставши нацією, українцям ще доведеться будувати державу – у редакційній колонці РБК-Україна до 31-ї річниці Незалежності країни.

Війна в Україні триває дев'ятий рік. І вже рівно шість місяців, як бойові дії стали такого масштабу, який можна порівняти хіба що з битвами світових воєн. У реальності ми протистоїмо Росії набагато довше.

Століттями росіяни намагалися знищити нашу державність і переписати історію, адже тільки з поневоленою Україною могли існувати їхні імперські проекти в різних формах. Здавалося, що після ліквідації останнього з них – СРСР – українці нарешті можуть спокійно зайнятися побудовою власної держави.

На ділі ж Росія, потопаючи у власних проблемах, ні на день не залишала спроб зберегти контроль над "норовливим" сусідом. Після розвалу СРСР гібридна агресія Кремля десятиліттями була націлена на економіку України і поділ українців по часто надуманим, міфічним проблемам – будь то питання мови або релігії. Зіштовхувати лобами і панувати – приблизно такий був план РФ.

Злиденна країна з корумпованим урядом, яка спіткнулася об ідеологічні суперечки – ідеальний "молодший брат" для путінської Росії. Зговірливий сусід, залежний від подачок Москви – єдиний статус України, що влаштовує "кдбшні" еліти.

Помаранчева революція 2004 року стала для Кремля першим насправді тривожним сигналом, який чітко зафіксував євроатлантичний курс та прагнення українців. Втім, спроби офіційного Києва вирватися з обіймів "братнього народу" задовго до окупації Криму і частини Донбасу наривалися на жорстку реакцію Москви. Помітивши погляди у бік Заходу, росіяни одразу ж тиснули на владу України, підвищуючи ціни на газ, блокуючи український експорт і забороняючи транзит в треті країни.

Бити цим батогом почасти дозволяла і сама Україна, часто занурена у політичні кризи. Економіка до того ж буквально залежала від Росії, починаючи від поставок енергоресурсів і закінчуючи спільними проектами у військово-промисловому комплексі, авіаційному та ядерному секторі.

Великий бізнес, олігархи як клас в Україні були вигодувані Росією – одні просто поспішали урвати свій шматок пирога з кремлівського столу, інші під контролем московської адміністрації створювали фінансове підґрунтя для ще більшої залежності України від північного сусіда.

Та й самі політики в Україні тримали курс на Москву, приймаючи від Кремля заохочення. І немов під копірку переймали від російських чиновників поганий смак в інтер'єрах і життя в стилі ікри ложками, полювання на ведмедів і особняків на сотні кімнат. Корупція надовго засіла в українських держкомпаніях і органах влади, цілі парламентські партії жили у кремлівській парадигмі, де Україна – не країна, а територія російського впливу.

Роками і звичайні українці були глибоко занурені у російський культурний простір, естраду і телебачення. Сміялися над плоскими і вульгарними жартами, слухали "порожні" пісні і дивилися "героїчні" фільми про "доблесну" радянську армію і російських "ментів".

Росіяни, апелюючи до спільного радянського минулого, навіть носилися з ідеєю об'єднаного чемпіонату країн з футболу. За "газпромівські" гроші намагалися, по суті, відродити турнір часів СРСР – з "ностальгічним" протистоянням київського "Динамо" і московського "Спартака", яке в реальності давно мало кого цікавить.

Коли "батоги" і "пряники" не спрацювали, в Росії готові були платити, обіцявши мільярди доларів кредитів і знижку на газ взамін на відмову від угоди про асоціацію з ЄС. Але хабарі, які вдячно приймає білоруський режим, ще вісім років тому відкинули українці. І вибрали свій шлях без Росії. За винятком хіба що екс-президента і його оточення, вимушеного жити у вигнанні і носити клеймо зрадників.

За відмову від російської "турботи і любові" у Москві вирішили покарати українців, зазіхнувши на Крим і Донбас, а пізніше почавши повномасштабне вторгнення в Україну. Смерті і руйнування, які принесла Росія, розкрили справжнє обличчя і наміри кремлівського режиму.

За маскою "старшого брата" переховувався садист і психопат, що вимагає безумовної покори. Помста переросла в криваву війну, вбивство мирних громадян і бомбардування в основному російськомовних регіонів, де українці не зустріли окупантів з квітами і обіймами.

Міф про братні народи зруйнований. В один момент світ став чорно-білим, закривши питання про те, хто ж росіяни і Росія для українців. У горі і поневіряннях, які випали Україні, зміцнилася нація. Нація, яка не сумнівається у своїй перемозі і єдиний народ, повний рішучості вигнати ворога.

Ми стали сильною нацією, якій тепер належить стати сильною державою. І будувати її потрібно вже зараз, не розуміючи реальних перспектив закінчення війни. Адже навіть коли Росія припинить обстріли мирних міст та закінчить ракетний терор, війна не закінчиться. І не тільки тому, що цей ворог все одно буде по сусідству.

Війна залишиться на зруйнованих проспектах Харкова, на знищених спальних кварталах Маріуполя, її ще довго пам'ятатимуть стіни будинків затишних передмість Києва – Бучі, Гостомеля Бородянки та Ірпеня. Трагедія і скорбота продовжить жити в сім'ях, чиї діти, сини, дружини і чоловіки віддали своє життя на цій війні.

Відновлення країни після війни може виявитися далеко не простим завданням, що вимагає не тільки колосальних інвестицій, а й економічного перезавантаження, створення реальних стимулів для бізнесу і часто непопулярних рішень. Готовність до них – ознака сильної нації.

На шляху відродження з руїн, можливо, Україна і не стане європейським Ізраїлем, з яким все частіше порівнюють нашу країну. Нас чекає свій шлях успіху, який, втім, навряд чи буде легким. Свого часу тому ж Ізраїлю, оточеному ворогами, довелося навіть навчитися говорити "ні" своїм союзникам і вибирати жорсткі рішення, щоб не втратити державу.

З іншого боку, як би парадоксально це не звучало, зараз золотий час можливостей для України. Такого рівня залученості з боку цивілізованого світу, мабуть, не було за всі роки нашої новітньої історії. Процвітаюча і стабільна Україна – це ідеальна "історія успіху" для західних демократій, у яких давно не було приводів згадати про реальне значення своїх цінностей.

Українці проливали кров і з гордістю йшли на смерть за своє європейське майбутнє ще з часів Революції Гідності. Російська агресія не змогла зломити наш дух і тільки прискорила розставання зі "старшим братом". Ціна за реальну Незалежність жахлива, але ми продовжуємо платити її кожен день, без вагань. Україна змусила себе поважати і навіть захоплюватися.

Вільним людям під силу відкинути комплекси меншовартості, взявши на себе відповідальність за свою сім'ю і свою країну. Народжена в Києві Голда Меїр, четвертий прем'єр в історії Ізраїлю, говорила, що краще нас ніхто не захистить наш дім.

А захист України – це не тільки перемога у війні за незалежність, це і готовність українців вже зараз змінюватися, визнати свої помилки і зшивати країну не озираючись на минуле. Адже робота над цими помилками вже не питання бажання або вибору, це битва за виживання. Не просто десятків мільйонів людей з однаковими гербами на паспортах, а великої нації і відродженої держави.