Зовнішній фронт. Як українська дипломатія працює під час війни з Росією

Україна навряд чи змогла б вистояти без міжнародної підтримки в протистоянні із сильнішим агресором. Про те як працює українська дипломатія під час війни і хто її основні обличчя – в матеріалі РБК-Україна. 

Увечері 23 лютого за нью-йоркським часом глава МЗС Дмитро Кулеба їхав в аеропорт, щоб повернутися в Україну після участі в Генасамблеї ООН. Відеозвернення Володимира Путіна, в якому він оголосив про вторгнення в Україну, Кулеба подивився ще в машині. А новини про перші ракетні удари по українських містах застали його вже в "рукаві" аеропорту, безпосередньо перед посадкою в літак. Переліт до Стамбула для пересадки до Києва повинен був зайняти годин десять.

У міністра був вибір: залишатися в Нью-Йорку і намагатися організувати роботу дистанційно або повертатися до Києва, ризикуючи надовго пропасти зі зв'язку в такий критичний момент. Було прийнято рішення повертатися в Україну. Турецькому екіпажу пояснили: на Україну напали, на борту перебуває глава українського МЗС, потрібен стабільний інтернет-зв'язок.

Турки відповіли, що їхня країна – друг України, і вони, звичайно, забезпечать усім, що потрібно. У підсумку, координація з президентом України Володимиром Зеленським, головою його офісу Андрієм Єрмаком, перші заяви українського дипломатичного відомства, перші вказівки персоналу МЗС про роботу в нових умовах були зроблені з літака в небі над Атлантикою.

З 24 лютого українська дипломатія, як і всі інші сфери життя країни, перейшла в екстрений режим роботи. Дипломатичний фронт активно допомагає фронту реальному в забезпеченні Збройних сил необхідною зброєю від країн-партнерів, працює на ослаблення агресора через санкції, домовляється про фінансову допомогу для підтримки нормального життя країни. І, звичайно, вирішує супутні завдання на кшталт отримання статусу країни-кандидата в ЄС.

Некласична дипломатія

Співрозмовники РБК-Україна в різних органах влади одностайно запевнили: головним українським дипломатом зараз є особисто президент Володимир Зеленський. Власне, зовнішня політика апріорі входить в сферу компетенції голови держави, а в нинішній час – тим паче.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Як легко помітити, обраний Зеленським стиль зовнішньої політики серйозно відрізняється від "класичної дипломатії", з її м'якими і обтічними формулюваннями, обов'язковими і тривалими реверансами на адресу співрозмовника або аудиторії.

"Президент і на закритих переговорах з нашими західними партнерами говорить гранично прямо і жорстко: ось, нам треба таку і таку зброю, в такій кількості, до такої дати, для таких цілей. Ви пообіцяли нам дати це і це – не дали, чому, в чому причина?" – розповідає виданню один з функціонерів Офісу президента.

Про ефективність подібних жорстких методів, які застосовуються українською дипломатією і на публіку, і в закритому режимі, є різні думки.

"Нинішня команда влади завжди була скептична щодо класичної дипломатії, а війна дала їй можливість застосувати улюблений підхід "недипломатичної дипломатії", – говорить РБК-Україна співрозмовник з експертних кіл.

Мабуть, найяскравіший приклад цього підходу – критика на адресу ключової країни Євросоюзу, Німеччини, за недостатню допомогу, яку вона надає Україні і навпаки – за зайву м'якість щодо країни-агресора.

Ключовою персоною тут є посол України Андрій Мельник, який регулярно дозволяє собі прямі випади на адресу німецького керівництва, не завжди соромлячись у висловах, що викликає великий резонанс у місцевих і не тільки ЗМІ.

Але і сам офіційний Київ також був вкрай різкий – наприклад, відмовивши у візиті президенту Німеччини Франку-Вальтеру Штайнмаєру.

І особисто Зеленський у виступі перед бундестагом в середині березня також був вельми недипломатичним. "Ви ніби знову за стіною – так, не за Берлінською, але посеред Європи. Між свободою і неволею. І стіна ця міцніє з кожною бомбою, що падає на нашу землю, на Україну, з кожним рішенням, яке не приймається заради миру. Не приймається, хоча може допомогти", – звернувся український президент до німецьких депутатів.

Очевидною аудиторією цього послання, як і заяв посла Мельника, вочевидь, є німецьке суспільство – яке потім знизу вгору тисне на німецький політикум для прийняття потрібних рішень.

В кінцевому рахунку, результату домогтися, схоже, вдалося: Німеччина підтримала кандидатський статус для України, набирають оборот поставки зброї, а канцлер Олаф Шольц прямо говорить про готовність допомагати Україні стільки, скільки буде потрібно.

Посол України в Німеччині Андрій Мельник (фото: mfa.gov.ua)

Інший стиль дипломатії у посла України в США Оксани Маркарової, екс-міністра фінансів.

Її призначення послом до Вашингтона багато хто спершу пов'язував з великими планами Зеленського по роботі з МВФ та іншими фінансовими донорами, враховуючи бекграунд Маркарової в Мінфіні. Але й під час війни, за словами співрозмовників в уряді, посол проявила себе як фахівець широкого профілю.

"Оксана робить велику попередню роботу, використовуючи свої зв'язки і знайомства з конгресменами, першими особами МВФ і Світового банку. Вона не приїхала до Вашингтона відбувати номер. Особливо це стосується питань фінансів і санкцій. На відміну від тієї ж Німеччини, американським політикам не потрібно по два рази пояснювати. І це явно спрощує роботу послу", – говорить один зі співрозмовників в Кабміні.

Звернення до національних парламентів під час війни стали однією з головних "фішок" зовнішньополітичної діяльності Зеленського. Щоправда, багато в чому вимушеною – залишати межі України президент не збирається, тож особисті переговори на високому рівні можливі хіба що в Києві, куди на першій фазі війни закордонні гості їхати боялися.

До підготовки до таких виступів залучаються фахівці з відповідного посольства, апарату ОП, МЗС і т.д., при цьому меседжі намагаються адаптувати під кожну конкретну країну, проводити зрозумілі місцевим депутатам і публіці паралелі. Наприклад, у зверненні до парламенту Нідерландів Зеленський згадав про бомбардування нацистами Роттердама, до іспанського парламенту – про трагедію Герніки і т. д.

Активну участь у підготовці виступів перед зарубіжною аудиторією, як і візитів іноземних гостей до Києва, бере заступник глави ОП з міжнародних справ Андрій Сибіга, який особисто бере участь фактично у всіх переговорах.

Посол України в США Оксана Маркарова (фото: mof.gov.ua)

Останнім часом, перебравши, фактично, всі країни Європи та окремі країни Азії, Зеленський активно виступає вже і перед студентами, експертними спільнотами, учасниками кінофестивалів.

Втім, як розповідають в ОП, не всі вважають таку активність досить корисною –порівняно зі зверненнями до парламентів такі виступи вже мають набагато менший ефект, а час на підготовку і запис витрачати все одно потрібно.

Війна ресурсів

В цілому, розповідає інформований співрозмовник РБК-Україна, перед українською дипломатією президент поставив кілька завдань: номер один – зброя, номер два – санкції проти РФ, номер три – кандидатський статус в ЄС, номер чотири – фінансова допомога від Заходу. Завдання номер три, як відомо, вже виконане, тепер дипломатія концентрується на інших.

Якісь дипломатичні напрямки за час війни відійшли на другий план. Наприклад, переговорний трек з Росією. Наприкінці березня, коли відбулася зустріч української та російської делегацій у Стамбулі, обговорення умов мирного врегулювання виглядало важливим завданням.

Зараз же ця тема фактично знята з порядку денного – і в Києві, і в Москві, і в західних столицях чудово розуміють (і часто говорять відкрито), що найближчим часом все буде визначатися лише на полі бою.

Переговори про отримання Україною поствоєнних гарантій безпеки з порядку денного не зняті, ця тема регулярно обговорюється на найвищому рівні. Детально про це в інтерв'ю РБК-Україна на початку травня розповідав Андрій Єрмак. Але з тієї ж причини – зараз все вирішується в боях, а не за столом переговорів – її актуальність дещо знизилася.

Практичною реалізацією цих завдань активно займається, зокрема, Офіс президента та його голова. Публічно Єрмак називає себе "менеджером президента" – пояснюючи цим свою особисту участь у безлічі різних ініціатив, робочих груп і переговорних форматів, в тому числі і на дипломатичному напрямку.

Зокрема, регулярно працює переговорний трек з американцями, де Україну представляють Єрмак і головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, а США, відповідно, радник президента з нацбезпеки Джейк Салліван і глава Об'єднаного комітету начальників штабів Майк Міллі. Головний предмет обговорень – поставки Україні західної зброї.

Паралельно працює і група Єрмака-Макфола (екс-посол США в Росії Майкл Макфол), яка займається розробкою санкційної політики, і куди входить близько півсотні українських і зарубіжних експертів у різних галузях.

"Пропозиції групи Єрмака-Макфола завжди максимально конкретні, і це її перевага. Конкретика працює. Наприклад, коли МЗС запропонував ЄС не просто "обмежити російський вплив в медіапросторі Європи" – а заборонити конкретні пропагандистські канали на території ЄС, це спрацювало", – пояснює інформований співрозмовник РБК-Україна.

Спільний брифінг Володимира Зеленського з лідерами Румунії, Італії, Франції та Німеччини (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Свою дипломатичну діяльність ОП і МЗС координують між собою, зокрема, в інформаційному аспекті – підготовці меседжів для зовнішньої комунікації. Іноді в нарадах беруть участь і представники інших органів: Міноборони, Мінцифри, спецслужб. У роботі за цим напрямком беруть участь і прем'єр-міністр, і голова Верховної Ради, і окремі нардепи, які вирушають з поїздками за кордон.

Безпосередньою публічною і непублічною дипломатією "на місцях" займається МЗС – єдиний орган, що має для цього відповідні можливості. Перші півтора місяці повномасштабної війни міністерство працювало в дистанційному режимі –його будівля на Михайлівській площі виглядала очевидною мішенню для нападу агресорів. Проте зберегти нормальний функціонал МЗС на першій, найважчій фазі війни, вдалося.

Співрозмовники видання розповідають, що на практиці робота з посольствами в інформаційній сфері вибудувана таким чином. У Міністерстві розробляють пакети оперативних наративів, які треба використовувати при комунікації, і раз-два на тиждень розсилають їх посольствам.

Ті, в свою чергу, спираються на них при спілкуванні з місцевою владою, медіа, лідерами думок і роботі в соцмережах. Велика кількість матеріалів про агресію Росії проти України різними мовами розміщується на ресурсі war.ukraine.ua, який курується МЗС.

Паралельно самі посольства проводять моніторинг інформкартинки в своїй країні і пересилають звіт до Києва. За рахунок цього можна оперативно реагувати на появу якихось небезпечних для України трендів – на кшталт необхідності "йти на компроміси" або фейків про дії української армії. Досить активну медійну діяльність в зарубіжних ЗМІ проводить і сам Дмитро Кулеба, роздаючи коментарі, інтерв'ю та публікуючи колонки в зарубіжних медіа.

Тут Україна за рахунок гнучкості може перегравати країну-агресора. Росіяни на зовнішню аудиторію, принаймні в перші місяці війни, транслювали ті ж самі меседжі, що і в самій РФ. У підсумку, наприклад, жителі Східної Азії слухали від російських і проросійських спікерів абсолютно незрозумілі їм розповіді про "бандерівців", "переписування історії", "пригноблення російськомовних на Донбасі" тощо.

Україна ж намагається свої повідомлення адаптувати під місцевий контекст. Наприклад, африканцям пояснюють, що саме РФ, а не Україна, винна в продовольчій кризі, що насувається.

По всьому світу українські диппредставництва об'єднані в 12 інформаційних хабів, на базі "найсильнішого" посольства в регіоні, яке координує діяльність інших.

Звичайно, якість дипломатичної роботи на місцях багато в чому залежить від кадрового складу посольств. Не секрет, що дипломатична робота в багатьох країнах, які не становлять першочергового інтересу для України, нерідко виявлялася синекурою для колишніх топ-чиновників.

З іншого боку, багато посольств страждають від банальної нестачі ресурсів. Наприклад, найбільш слабким в українській дипломатії завжди був африканський напрямок. Буквально напередодні російського вторгнення в МЗС хотіли реалізувати програму залучення в регіон перспективних кадрів: за рахунок можливості більш швидкого кар'єрного зростання, співставної з європейськими посольствами зарплатою тощо.

На четвертий місяць повномасштабної війни про Африку стали говорити більше. До кінця року глава МЗС планує масштабне африканське турне, вводиться посада спецпредставника президента з питань Африки, щоб відновлювати українські позиції в регіоні.

В цілому, конкурувати з країною-агресором в плані ресурсів українській дипломатії вкрай складно. З 1 липня, згідно з указом Путіна, витрати на зарплату тільки центрального апарату російського МЗС зростуть до 115 мільйонів доларів. Для порівняння – в Україні на ці цілі передбачено близько 200 млн гривень, до того ж витрати на МЗС ще й піддаються секвестрам в рамках заходів загальної економії.

Понад те, поряд з офіційними посольствами країни-агресора в десятках країн світу активно функціонують різні фонди та організації, на кшталт Росспівробітництва, які активно освоюють багатомільйонні бюджети на "обробку" місцевих еліт і лідерів думок. Нашому "Українському інституту" з ними змагатися вкрай складно.

До того ж, значна частина "третіх країн" здавна пов'язана з Москвою або торгово-економічними зв'язками, або банально корумпована. А їх еліти нерідко здобували освіту в Росії або ще в СРСР.

У хід йде і залякування – наприклад, африканським країнам, які або підтримують РФ на міжнародних майданчиках, або як мінімум, не засуджують її дії, Москва загрожує відмовою в підтримці на Радбезі ООН, якщо їх позиція зміниться.

Тому, як і в інших сферах, українським дипломатам доводиться активно покладатися на допомогу зарубіжних партнерів, як приватних, так і державних, наприклад, у створенні мультимедійних продуктів або проведенні заходів для ЗМІ.

Засідання Міжнародної групи з питань оборони України ("Група Рамштайн") в Брюсселі (фото: Getty Images)

В цілому, співрозмовники видання в дипломатичних колах виділяють кілька великих перемог української дипломатії за чотири з гаком місяці повномасштабної війни. Це шість санкційних пакетів проти РФ, поставки озброєнь і створення "Рамштайнівської групи", американський ленд-ліз, фінансова допомога, кандидатський статус в ЄС, міжнародна ізоляція РФ (виключення агресорів більш ніж з 40 міжнародних організацій). Відносною невдачею називають те, що російський експорт поки не вдалося обмежити настільки, наскільки потрібно.

Звичайно, скільки б перемог не здобувала українська дипломатія, їх все одно буде недостатньо – адже Москва поки явно не має наміру припиняти агресію і повертати Україні її законні території. А час в цілому грає скоріше проти України.

Тема україно-російської війни хоч поки і займає ключове місце в міжнародному інформаційному порядку денному, але вже не є абсолютно домінуючою, як у перші місяці після вторгнення.

У той же час РФ може витягнути з рукава додаткові козирі – наприклад, довести ескалацію в Боснії до повномасштабного збройного конфлікту. Або ж якщо продовольчу кризу не вдасться вирішити, і в країнах Африки почнеться голод – там неодмінно спалахнуть нові війни і повстання. А далі – ефект доміно: потік біженців в Європу призведе до зростання популярності ультраправих партій і загрози європейській єдності, проблеми будуть наростати сніжним комом.

"Ви ж вводите ті санкції, про які ми просимо, і даєте потрібну нам зброю – так чому не робити це відразу, навіщо втрачати час? Ми хочемо домогтися перемоги максимально швидко – поки ситуація не закрутилася остаточно", – говорить співрозмовник видання в дипломатичних колах.