Трудові резерви. Куди їдуть працювати українці і як їх хочуть повернути у країну

Щорічно три й більше мільйона українців їдуть на роботу за кордон. В Україні вони залишають незакритими вакансії, змушуючи бізнес підвищувати зарплати. Натомість, переводячи додому гроші, "заробітчани" підтримують курс гривні та купівельну спроможність всередині країни. Як трудова міграція впливає на економіку, і хто займає місця тих, хто виїхав – нижче у матеріалі РБК-Україна.

Населення України за 30 років незалежності скоротилося на 10 млн осіб. До теперішнього часу, якщо вірити Держстату, у країні проживає 41,4 млн громадян. Реальна цифра може відрізнятися від офіційної. Ще сотні тисяч, а, можливо, і мільйони працюють за кордоном.

Точну кількість трудових мігрантів з України не може назвати жодне держвідомство. Лише частина працюючих за кордоном користуються послугами кадрових агентств, які, як уточнили РБК-Україна у Мінекономіки, минулого року працевлаштували понад 86 тисяч українців.

"Дані кадрових агентств відображають лише незначний сегмент трудової міграції громадян за кордон, більшість працевлаштовуються без участі посередників. За різними експертними оцінками за кордоном працює від 3 млн громадян України, а в окремі періоди значно більше", – розповіли у уіністерстві.

"Портрет" "заробітчанина"

З наявних у чиновників даних можна зробити висновок, що трудові мігранти з України – це в основному чоловіки, причому третина з них ще не досягли 30 років. "30-40 років – середній вік молодої, активної, працездатної людини. Це вік нашого "заробітчанина", який визначився, і, на жаль, не на користь України", – зазначив перший віце-прем'єр – міністр економіки Олексій Любченко.

Географія "заробітчанства" здебільшого замкнута на ближньому зарубіжжі – близько третини українських трудових мігрантів їдуть до Польщі. Серед популярних напрямків для заробітку також залишається Росія, Чехія та Італія. Найчастіше (приблизно 66%) працівники з України укладають трудові контракти на 6 місяців, рідше (у 30% випадків) на термін від півроку до року, і лише у 4% випадків – більше року.

Майже у половини є вища освіта, у третини – професійно-технічна. Найчастіше (близько 40%) працюють у сфері транспорту, на складах, кур'єрами, а також у переробці та будівництві.

"Бідні їдуть до багатих"

Чому їдуть? Мотивів, за великим рахунком, не так вже й багато. Вище зарплата, наявність роботи як такої, більше можливостей реалізуватися і т.д. Крім того, трудова міграція відкриває дорогу до переїзду у нову країну разом з сім'ями.

Ще у 2017 році група "Рейтинг", проводячи опитування про міграційні тренди, запитала про бажання українців виїхати з України. Третина респондентів відповіли ствердно. Київський міжнародний інститут соціології, проводячи дещо пізніше подібне опитування, уточнював, чи будуть громадяни щось робити для переїзду на тривалий термін. І лише у 7% відповідей соціологи чули про таку готовність.

Польща залишається одним з найпопулярніших напрямків у трудових мігрантів з України (Фото: GettyImages)

Про переїзд з України, судячи з останніх опитувань, найбільше замислювалися молоді люди із західних регіонів країни. Причинами для еміграції вони називали надію отримати кращі умови для життя і бажання забезпечити краще майбутнє дітям. І тільки на третє місце ставили відсутність гідної роботи.

Відсоток бажаючих виїхати тільки на роботу був ще вище. Вже у дослідженні 2019 року експерти "рейтингу" з'ясували, що 60% респондентів у віці від 18 до 29 років замислювалися про від'їзд на заробітки в інші країни, часто – до Польщі.

"Людина, яка не хоче займатися підприємницькою діяльністю, яка не хоче працювати на двох роботах, їде до Польщі, отримуючи стабільний і все ж дещо більший рівень заробітків, ніж в Україні. Це пояснює, чому така велика кількість молоді хоче їхати за кордон", – сказав РБК-Україна директор Соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович.

Виїзд на заробітки в інші країни – це, з одного боку, міжнародний тренд, погоджується співрозмовник. З іншого – загальна економічна ситуація в Україні і рівень доходів об'єктивно нижче і гірше, ніж в європейських країнах.

"Тут нічого крім як зростання економіки протиставити неможливо. Але ми у тренді Європи, яка також подорожує з трудовою міграцією між країнами. Бідніші країни їдуть до багатших. Жителі тієї ж Литви їдуть у ту ж Великобританію, поляки їдуть до Німеччини, німці їдуть ще кудись", – говорить Антипович.

І хоча для країни краще, щоб громадяни не виїжджали, а працювали в Україні, платили тут податки і створювали додану вартість в економіці, трудова міграція – це все ж здоровий процес, упевнений виконавчий директор CASE-Ukraine Дмитро Боярчук. Крім того, на його думку, з часом держава і бізнес мають навчитися справлятися і реагувати на дисбаланси, які виникають через відтік робочої сили.

"Коли робоча сила дешева, вам не потрібні інвестиції, щоб капіталізуватися. Але коли люди починають їхати, робоча сила починає дорожчати. І бізнес вже не може знайти людей на ті гроші, які він готовий платити, щоб, умовно кажучи, виробляти одиницю продукції з колишньою собівартістю. Тоді йому потрібно залучати капітал, щоб модернізувати своє виробництво, збільшуючи продуктивність праці", – пояснив економіст.

Боярчук упевнений, що при нинішніх міграційних трендах з часом в Україні виникне чіткий запит на капіталізацію, яка у свою чергу вимагатиме серйозних реформ. "На це можуть знадобитися роки, може, навіть десятки років. Але альтернатива – це закрита економіка, за типом радянської, де є рабська робоча сила, яка не може виїхати, а відсталість економіки тільки консервується", – додав він.

"Інвестиції" у батьківщину

Трудові мігранти створюють важливу підмогу для економіки України. Грошові перекази з-за кордону – одне з основних джерел валютних надходжень в країну, які давно перевищують суми іноземних інвестицій. Отримані в ЄС та інших країнах доходи підтримують курсову стабільність гривні, підвищують купівельну спроможність українців.

З-за кордону в Україну на рік надсилають майже 12 млрд доларів. З них близько 7 млрд доларів припадає на країни ЄС. І у минулому році, незважаючи на пандемію, карантин і закриті кордони, обсяг переказів навіть трохи зріс у порівнянні з 2019 роком.

По країнах тут явний лідер – Польща. На неї припадає понад чверть усіх переказів в Україну. Тоді як ще п'ять років тому першою за цим показником була Росія, незважаючи на активну фазу бойових дій на Донбасі і окупацію Криму. Тепер же перекази з Росії займають 4-й рядок серед усіх країн (7,2% від усієї суми) і знижуються, мабуть, найшвидшими темпами.

Якщо говорити про мінуси для економік, то, перш за все, це вже згаданий дефіцит кадрів. Це давно стало проблемою для роботодавців в Україні, часто нездатних конкурувати із зарплатами на польських або угорських підприємствах. Але в Україні, як вказують в Мінекономіки, спостерігається загальносвітова тенденція до зростання міграційних потоків як в країну, так і з неї.

"У 2021 році прогнозується збереження тенденції збільшення кількості працевлаштованих іноземних працівників в українських роботодавців, а також розширення переліку країн світу, громадяни яких будуть працевлаштовуватися в Україні", – сказали виданню у міністерстві.

Офіційно в Україні працює не так вже й багато іноземців, власне, як і українців за кордоном. Минулого року їх було трохи більше 23,4 тисяч осіб, що, втім, на 10%, ніж у 2019 році. І в основному на легальній основі працюють іноземці-керівники (58%), а також фахівці і професіонали (27%), вказали у Мінекономіки.

Серед працюючих в Україні іноземців більше за інших громадян Туреччини, Індії, РФ, Білорусі, Китаю та Узбекистану. А за минулий рік серед легально працевлаштованих стало більше приїжджих з Узбекистану (на 40%), Білорусі (26,3%) Індії (25%) і Туреччини (20%). Скільки вихідців з цих та інших країн працюють на будівництвах, підробляють кур'єрами і таксистами, можна тільки здогадуватися.

З економічної точки зору заміщення трудових ресурсів з інших країн – цілком нормальна практика. Але такі речі несуть ряд соціальних ризиків, у тому числі пов'язаних з питаннями безпеки, вважає Дмитро Боярчук. "Ці люди залишаються в країні, з часом вони набувають політичну силу. За прикладом тієї ж Німеччини ми бачимо, як потужні діаспори можуть впливати на різні питання", – зазначив співрозмовник.

Разом з тим, як звернув увагу Олексій Антипович, вже є світовий досвід, коли уряди обмежують заміщення трудових ресурсів з деяких країн. "Якщо ми боїмося заміщення трудових ресурсів, наприклад, з країн Азії, значить потрібно виробляти якусь політику, щоб заміщати наші трудові ресурси, наприклад, жителям Білорусі або, якщо хочете, РФ. Не думаю, що поляки до нас поїдуть на даному етапі розвитку нашої країни", – зазначив він.

Держава бачить ще одну проблему трудової міграції у недоборі до бюджету Пенсійного фонду, в який армія "заробітчан" зі зрозумілих причин майже нічого не перераховує. Враховуючи розбалансованість солідарної пенсійної системи (внесків працюючих вже не вистачає для виплати пенсій), мільйони українців, які виїхали за кордон, могли б серйозно допомогти з цією проблемою. Не кажучи вже про те, що й самі трудові мігранти, працюючи не в Україні, не зможуть розраховувати тут не пенсійні виплати, якщо не матимуть достатньо років страхового стажу.

"Три мільйони трудових мігрантів не платять до Пенсійного фонду, вони не беруть участі в утриманні пенсіонерів. Комусь, напевно, все одно, оскільки вони планують залишитися закордоном і там отримувати пенсії", – розмірковує Дмитро Боярчук. Тим же, хто повернеться, доведеться задовольнятися мінімальними соціальними виплатами, жити на зароблені заощадження або спиратися на підтримку дітей і родичів.

Повернути не можна залишити

У владі, бачачи дисбаланси в економіці через зростання трудової міграції, останні роки багато говорять про повернення українців в країну. Ще до пандемії президент анонсував держпрограму "Повертайся і залишайся", обіцяючи пільгові кредити, які, як розраховували у владі, стануть стимулом для трудових мігрантів працювати в Україні.

Частково "допоміг" коронавірус, закривши кордони між Україною, ЄС та іншими країнами. Через локдауни по всій Європі зупинилися бізнеси, залишивши на час без роботи і "заробітчан" з України. У Кабміні підрахували, що у 2020 році в країну повернулися близько 400 тисяч осіб. На питання, що робити безробітним, які приїхали з Європи, чиновники відповідали хіба що вакансіями у проектах "Великого будівництва". Мовляв, це краще, ніж сидіти без діла, чекаючи відкриття кордонів і виклику на роботу у ту ж Польщу.

Влада шукає способи повернути українців додому з-за кордону (Фото: facebook.com/DPSUkraine)

Ще одна ідея влади – інвестувати зароблені за кордоном гроші в свою справу, створивши тим самим нові робочі місця. Кабмін на початку року вніс до Ради проект закону Мінекономіки про реінтеграцію трудових мігрантів. Допомогу від держави, як випливає з документа, зможуть отримати тільки 700 осіб з 400 тисяч. На це потрібно не так вже й багато – 108 млн гривень. Чиновники підрахували, що 10% повернулися назад на роботу за кордон. А з 360 тисяч, що залишилися, як зазначено у поясненні до проекту, тільки 0,2% безробітних мають навички і схильності до підприємництва.

Зрозуміло, це крапля в морі на тлі оцінок про мільйони "заробітчан". У проекті є дві опції – безповоротна допомога у розмірі до 150 тисяч гривень (менше 5 тисяч євро) при наявності 10 років страхового стажу і, відповідно, свого роду позика на таку ж суму, але з умовою повернення, якщо немає достатнього страхового стажу.

Найчастіше трудові мігранти роками працюють без офіційного працевлаштування або майже напевно без сплати страхових внесків, а тому варіант безоплатно отримати 5 тисяч євро буде доступний далеко небагатьом навіть з 700 осіб, на які розраховує Мінекономіки.

***

Трудову міграцію навряд чи можна зупинити, особливо за умови відкритих кордонів і налагоджених транспортних коридорів. Досвід навіть більш успішних країн Євросоюзу служить тому підтвердженням. Перекоси у рівні оплати праці між сусідніми країнами і безробіття завжди будуть приводами виїхати.

А тому, можливо, політикам варто сконцентруватися не на поверненні тих, хто вже зробив свій вибір не на користь України, а тих, хто ще сумнівається. І дати їм дещо більше, ніж 5 тисяч євро на бізнес 700 людям і непереконливі обіцянки економічного зростання.