Технічний дефолт - не вирок: як перезапустити економіку України

Розділімо 1,9 трлн гривень боргів держави на 42 мільйони українців. Кожен із нас винен кредиторам 45 тисяч гривень. Це майже 2 тисячі доларів. Ми боржники перед Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції та розвитку, Європейським інвестиційним банком і багатьма іншими.

Боргова кабала розписана на роки вперед. У бюджеті-2020 закладено 398 млрд гривень (181 з них – зовнішні борги) на оплату "тіла" кредитів та їх обслуговування (процентних ставок). Це найбільша стаття витрат держбюджету – близько 40%. У 2021 році потрібно віддавати 312,7 млрд грн, у 2022-му – 219,1 млрд гривень. Разом за три роки майже трильйон – 938,8 млрд грн. Не забувайте, що у 2019-му ми загалом заплатимо 469,84 млрд гривень.

Вам не здається дивним, що в наступному році на освіту (143 млрд грн) і медицину (113 млрд грн) країна витратить більш ніж у півтора раза менше, ніж на борги? Мені так. Оголосити технічний дефолт – рішення складне, тому непопулярне. Але, як вважає частина економістів та експертів, життєво необхідне.

Є два основні сценарії технічного дефолту. Перший – коли ми домовляємося із кредиторами, другий – приймаємо самостійне рішення всупереч. Донині Україна сумлінно дотримувалася своїх зобов'язань. Деяким політикам і зацікавленим експертам не варто перебільшувати проблему повної втрати довіри з боку західних партнерів. Якраз навпаки – за останні роки Україна довела, що є надійною.

Технічний дефолт – це той випадок, коли гроші є, але позичальник відмовляється виплачувати їх кредитору. Такий дефолт не закінчується реальним банкрутством. Це рішення, коли позичальник коштів, назвемо це так, не бачить "достатніх підстав" виплачувати кредит. Розумію, звучить грубо, але таке теж буває.

Повернімося до страхів. Дійсно, на різних політичних ток-шоу ми часто чуємо про страхітливі приклади інших країн, які пройшли дефолт. Згоден, це досвід. Але не пугало. У кожного технічного дефолту є своя глибока передісторія, яку не можна порівнювати із нашою ситуацією. Як можна порівнювати Україну з Грецією? Або приміряти на нас технічний дефолт допутінській Росії 1998 року? Аргентинська криза початку "нульових"? Інші масштаби, історичний цикл, стан світової економіки.

Колишній міністр фінансів Наталія Яресько в 2015 році говорила, що не можна порівнювати українську кризу із грецьким. Але також вона просила не перебільшувати значення, яке може мати ймовірний технічний дефолт для населення. Зокрема, не зміниться курс гривні, банківські рахунки залишаться цілими. Я підтримую думку, що одне із завдань влади – заморозити виплати на 20-30 років.

Навіщо Україні гроші? Звичайно, стратегію визначає влада. Від себе можу підсумувати очікування: країні потрібні "велике будівництво" і "рестарт". Тобто розвиток інфраструктурних проектів. Реформа ключових галузей, таких як освіта та медицина.

Адже ми сильно відстали. Як можна перезапустити освітню сферу без грошей? Ніяк. А що без грошей робити з медициною? Закликаю не обманювати себе: ми продовжуємо жити минулим. Ми недостатньо стимулюємо підприємництво як глобальну ідеологію.

Рестарту чекали від нового уряду. Озвучена мною ідея реструктуризації боргів обговорювалася при формуванні Кабміну та визначенні його стратегічних цілей. Але, як бачимо, від такого сценарію відмовилися в найкоротші строки. Дуже шкода.

Хоча, можливо, Прем'єр-міністр Олексій Гончарук просто забув про цю можливість. Як раніше двічі забував вчасно оплатити ліцензію на право ведення адвокатської діяльності, а також розрахуватися за комунальні послуги. Що в підсумку не завадило Гончаруку очолити Кабмін – ніхто комунальних сервісів йому не відключав.

Уявімо, що ми залишили все, як є. Залежність від іноземних держав та організацій ставатиме безнадійною. Комусь належатиме наш борг, а в когось працюватимуть наші люди. Так, пощастить українцям, які мають певний капітал. Але що робити іншим?

Україна більше не може дозволити собі працювати на повернення боргів. Чудес не буває.