Старі нові обличчя. Яких політиків українці хочуть бачити при владі

За тридцять років незалежності українці віддавали владу абсолютно різним політикам. Симпатії виборців змінювалися як у калейдоскопі: від міцних господарників до повністю нових осіб. У якого кандидата є шанс перемогти під час наступних президентських виборів, що пройдуть навесні 2024 року – в матеріалі РБК-Україна.

Демократична змінюваність влади в нашій країні всі тридцять років забезпечувалася завдяки мінливим запитам українців. Виборці постійно висували до кандидата на пост президента список вимог, яким він повинен відповідати, і нарізали перелік завдань, які він зобов'язаний вирішити.

Якщо надії розходилися з реальністю, післявиборча ейфорія розсіювалася. Розчарування традиційно ставало платою за ілюзії або занадто високо поставлену планку. На наступних виборах українець шукав у бюлетені щось нове або призабуте старе. В таких умовах майже кожен електоральний цикл приводив на президентський пост фігуру, зовсім несхожу на свого попередника.

Соціологи і політологи за два роки до президентських виборів не беруться прогнозувати, куди хитнеться маятник суспільних настроїв. Динамічність внутрішньої ситуації не дозволяє загадувати далеко вперед. Але деякі тенденції вже зараз показують, у якого політика є шанси вирватися в фаворити наступних перегонів.

Золота середина

Єдиним президентом, якому вдалося переобратися на другу каденцію, був Леонід Кучма. Вперше він прийшов на Банкову в 1994 році, коли українці бажали покінчити з глибокою економічною кризою, що обрушилася на молоду країну.

Виборці порахували, що так званий "червоний директор", який, до того ж, раніше займав пост прем'єра, краще за всіх здатний впоратися з усіма викликами. На наступних виборах Кучма зумів перемогти, скоріше, за рахунок стратегії "меншого зла". Але через формування олігархії та наростаючу несправедливість українці поставили собі інші пріоритети.

Після Помаранчевої революції до влади прийшов Віктор Ющенко, який добре зарекомендував себе на посаді прем'єра. Втім, прозахідного вектора виборцям виявилося занадто мало, зростав попит на "сильну руку" і "міцного господарника". Так головне крісло в країні відійшло повному антиподу свого попередника – Віктору Януковичу.

Фатальний вибір більшості українців через три роки закінчився Євромайданом. Бажання повністю перезавантажити владу, швидко провести реформи і закінчити війну зробило п'ятим президентом найбільш компромісну за тими мірками фігуру – Петра Порошенка. Потім електорат захотів ще більш радикальних змін – насамперед у політичній еліті.

Виборці вирішили віддати кермо влади в руки "нових облич". Але, судячи з останніх рейтингів, і цей тренд виявився недовговічним.

Українці часто змінюють електоральні уподобання (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Образи Ющенка, Януковича чи Порошенка вимальовувалися вже постфактум, пояснив заступник виконавчого директора Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Антон Грушецький. Тільки після виборів ставало зрозуміло, в чому була запорука їх перемоги.

Тому зараз майже неможливо з точністю передбачити наступного фаворита і суспільний запит. Але деякі непрямі дані свідчать про те, кого б українці хотіли бачити при владі, уточнив соціолог.

Запит на нові обличчя нікуди не зник. Однак цей запит змістився до середини: люди хочуть бачити при владі умовно нового політика і одночасно професіонала. Коли в грудні КМІС запитував у респондентів про те, як можна прискорити розвиток України, майже 41% відповіли "привести до влади людей з досвідом державного управління".

"І в багатьох інших питаннях більшість опитаних стверджує, що потрібні саме люди з певним досвідом. Щоби це був хтось новий, але сприймався як досвідчений управлінець. Тобто запит на хорошого управлінця серед населення справді існує. Тому що нинішня ситуація частиною українців сприймається як хаос. Відповідно, хтось повинен навести порядок", – пояснив РБК-Україна Грушецький.

Експерт Українського інституту майбутнього Ігор Попов підтверджує: симпатії виборців і суспільні тенденції видозмінилися. "Нові обличчя" все ще асоціюються з поліпшеннями, але водночас зріс попит на досвід і професіоналізм.

"Ці якості можуть поєднуватися або в одній людині, або в різних. Наприклад – нове обличчя в оточенні команди професіоналів. Обов'язкова умова – щоб усі професіонали раніше не займали найвищих державних посад, тому що так вони могли вже довести свою неефективність", – сказав у розмові з виданням політтехнолог.

Друга обов'язкова умова – високий рівень впізнаваності. Теоретично у політика, який не має широкої популярності по всій країні, є шанс її наростити в останні півроку перед виборами. Але коли базова популярність вже напрацьована за кілька років до кампанії – це значно спрощує завдання, зазначив Попов.

Несистемні

Чи означає це, що несистемним кандидатам тепер закритий вхід у велику політику і українець більше не зважиться на нові експерименти? У відповіді на це питання думки експертів розходяться.

"Потрібно визначити дефініцію слова несистемний. Якщо це людина, яка має досвід управління проектами, в організації будь-яких суспільно значущих процесів-то, звичайно, таку людину можуть сприймати як потенційного керівника держави. Але якщо говорити про людину з шоу-бізнесу – то зараз це вже буде сприйнято з негативом", – сказав РБК-Україна директор соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович.

На нестандартний підхід можна робити ставку під час парламентських перегонів, тому що в українців є запит на нові, не класичні партії. Але що стосується конкретно поста президента, виборці віддадуть перевагу управлінцям і менеджерам, впевнений Антипович.

"Щоправда, під цю категорію потрапляють дуже різні люди: волонтери, колишні політики і чиновники, мери міст, вихідці з бізнесу", – додав соціолог.

Якщо про розкручені медійні фігури питати не в контексті політики, вони користуються досить великою симпатією населення. Але, за словами Грушецького, конвертувати цю прихильність в електоральну підтримку дуже складно. По-перше, як тільки людина оголошує про похід в політику, це відразу ж породжує негативне ставлення до нього. Тому що українці загалом дуже негативно сприймають політиків як збірний клас.

Виборець готовий голосувати за "нові обличчя", але з певним досвідом (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )

По-друге, потенційному кандидату доведеться відповідати на незручні політичні питання і артикулювати свою позицію. Його відповіді можуть відсіяти частину його майбутнього електорату. Яскравий тому приклад – доктор Євген Комаровський, каже соціолог.

"Якщо безвідносно до якихось політичних заяв, ставлення до нього може бути дуже непоганим у значної частини населення. Але в політичній сфері йому почнуть задавати питання про мову. І в принципі це резонувало у багатьох людей під час його попередніх інтерв'ю, коли він висловив досить скептичні оцінки до сьогоднішньої мовної політики. Очевидно, це вдарить по його підтримці", – навів аналогію один із керівників КМІС.

Під час всієї своєї президентської кампанії Володимиру Зеленському вдавалося уникати чітких відповідей на питання, що розділяють суспільство. Але в цьому сенсі він, швидше, виключення з правил – навряд чи комусь із кандидатів вдасться озброїтися такою ж "гнучкістю".

Величезний аванс його підтримки підкріплювався безпрецедентною впізнаваністю, регулярною появою в медіа і, тим більше – в ролі того, хто постійно висміював політиків. Зараз у будь-якого позасистемного медійного персонажа немає схожого бекграунду, вважає Грушецький. У цьому плані показовий приклад Сергія Притули – він набирає кілька відсотків, але вже так голосно не "вистрілює", додав соціолог.

Ще один парадокс, з яким зіткнеться політик-початківець – це доступ до медіа, каже Грушецький. Якщо кандидата будуть часто транслювати на загальнонаціональних телеканалах, йому неодмінно дорікнуть у зв'язках з тим чи іншим олігархом.

З іншого боку, на телебаченні спрацьовує фільтр на нові обличчя. Постояльцями на провідних ток-шоу стають вже всім давно відомі політики. А без регулярної появи в ефірах занадто складно достукатися до потенційного виборця.

Водночас, як вважає Попов, запит на несистемного політика під час наступної кампанії можливий. Якщо на горизонті з'явиться новий кандидат ззовні, він, цілком ймовірно, стане основним конкурентом шостого президента, розмірковує експерт.

"Якщо він не з'явиться, тоді може повторитися конкуренція між Зеленським як все ще відносно новим обличчям і кимось із його опонентів, які представляють покоління, що керували до нього. Вони будуть закликати голосувати за старі-добрі часи, але для виборців це буде, скоріше, виглядати як спроба реваншу", – припустив Попов.

Справа смаку

Повністю списувати з електоральних рахунків так званих "старих" політиків також не можна. Соціологи по-різному оцінюють їхні шанси знову повернути собі владу, але не дають категоричних прогнозів. Все буде визначатися тим, хто складе їм конкуренцію і які ще кандидати будуть у виборчому бюлетені.

"Під час президентства Петра Порошенка, коли його рейтинг знижувався, підросли рейтинги Юлії Тимошенко. Багато хто говорив, що після її поразки в 2014 році у неї не буде шансів відіграти цю різницю. Але їй все ж вдалося і в певний момент вона навіть зуміла обійти Порошенка. Якби не Зеленський, у Тимошенко були дуже реальні шанси перемогти в президентській кампанії", – навів приклад Грушецький.

Зеленський і Порошенко залишаються головними конкурентами в соцопитуваннях (колаж: РБК-Україна)

Схожа тенденція зараз спостерігається в рейтингах Порошенка, уточнив соціолог. З січневих опитувань КМІС і Центру Разумкова випливає, що відрив між п'ятим президентом і шостим скоротився до 2-3 процентних пунктів. У той же час, останнє опитування групи "Рейтинг" у лютому каже про те, що суттєво розрив між ними не скоротився і складає близько 8%. Але якщо на великій політичній арені з'явиться новий кандидат, це може змінити розстановку сил.

Визначатися і придивлятися до кандидатів виборці почнуть не раніше ніж за рік до виборів. Тому судити про майбутніх фаворитів і запити українців ще занадто рано, вважає політолог Володимир Фесенко. Як приклад: якщо зараз відбудеться військова ескалація конфлікту з Росією – це кардинально змінить суспільний попит на кандидата в президенти.

"По-друге, настрої українців загалом мінливі. Нагадаю, що нинішній президент України став фаворитом кампанії не за два роки, а за два місяці до президентських виборів. За рік до цього він з'являвся в рейтингах на п'ятому - шостому місці", – сказав політолог.

Перші чотири рядки електоральних рейтингів займають ті ж самі політики, які конкурували між собою на виборах 2019 року. І їхні результати не сильно відрізняються від цифр, які вони набрали в першому турі президентських виборів, каже Фесенко.

Один із варіантів – така картина може зберегтися аж до виборів, якщо не буде істотних змін політичної ситуації. Але якщо відбудуться якісь переломні події, тоді це вплине на настрої українців, зазначив політолог.

"Зважаючи на нашу практику, за два роки краще не прогнозувати. Були ситуації, коли за два роки можна було передбачити потенційних фаворитів. Так свого часу було з Ющенком. Але, наприклад, якби перед виборами 2010 року не відбулася фінансово-економічна криза, то президентом тоді стала б Юлія Тимошенко", – згадує Фесенко.

***

Незважаючи на мінливість електоральних симпатій, вибір українців в більшості своїй зводиться до одного критерію: наскільки переконливо політик обіцяє вирішити їхні проблеми. Цей запит можна описувати як завгодно – патерналізм, вождизм, прагнення бачити при владі умовного "гетьмана" чи "месію". І якщо у виборчому бюлетені немає нового, ще незаплямованого кандидата, здатного впоратися з цією роллю, її покладають на "менше з зол".