Боргова криза серйозно змінила не тільки економічні показники Європи, а й розклад політичних сил в регіоні. Загроза рецесії, збільшення безробіття і зниження доходів населення призвели до різкого зростання невдоволення європейців політикою правлячих партій. В результаті за два роки в дев'яти країнах ЄС відбулася зміна правлячих політичних еліт. Разом з тим, партії, що прийшли до влади в боротьбі з кризою використовують старі рецепти своїх попередників.
У попередні світовій фінансовій кризі роки європейські уряди, в більшості яких заправляли соціалісти, з легкістю витрачали величезні кошти на різні соціальні програми. Економіка країн регіону була на підйомі, а тому й із зовнішніми позиками проблем не виникало. Проте глобальні фінансові негаразди змусили затягнути пояси не тільки жителів Старого Світу, але і влади, які стали виходити на зовнішній ринок запозичень тільки для того, щоб залатати дірки в бюджеті. Вартість запозичень почала зростати, що, відповідно, збільшило витрати на їх обслуговування.
У 2009 р. держборг в зоні євро виріс до 70% від ВВП, а в 2011 р. - до 85%. При цьому в окремих країнах, таких як Греція та Італія, він помітно перевищив 100%. В цих умовах владі стало вже не до фінансування соціальних програм. Як наслідок, населення більше не захотіло бачити при владі соціалістів, які охоче витрачали кошти на підтримку мігрантів, освіту і охорону здоров'я, а також непомірно роздули держапарат.
З осені 2009 р. соціалісти були змушені поступитися владою в шести країнах ЄС - Великобританії, Іспанії, Португалії, Угорщині, Словаччині та Болгарії. "В умовах кризи прихід правих виправданий, тому що в цілому вони краще справляються з непростими економічними ситуаціями. Незалежно від специфіки тієї чи іншої країни виборці в цілому вважають консерваторів більш компетентними», - сказав РБК daily професор Університету Дуйсбург-Ессен Олівер Шварц.
Праві насамперед почали активно урізати бюджетні витрати, причому за рецептами, про які говорили їхні попередники: через скорочення числа робочих місць в держсекторі, скасування низки соціальних програм, введення нових податків або підвищення чинних. В деяких країнах такі заходи дали позитивний ефект, як, наприклад в Португалії. А от політична ситуація в проблемних Італії та Греції, з одного боку, дуже схожа на ситуацію в інших проблемних країнах зони євро (найжорстокіша економія), з іншого - все ж таки дещо відрізняється. «Однією з цікавих тенденцій є спроба подолати політичні бар'єри в ході реформ шляхом створення технократичного уряду в Греції та Італії. Моделі в цих країнах дуже різні: в Греції цей уряд на короткий термін, і лише його глава є технократом, тоді як італійський уряд цілком технократичне, і йому надано більше часу. На мій погляд, у Рима набагато більше шансів на успіх», - розповів аналітик Центру європейської політики Фабіан Цулеех.
Населенню Європи не до смаку ті гіркі «таблетки» від кризи, що їм виписують і праві, і ліві, і технократи. Песимізмом європейців користуються праві популістські і правоекстремістські партії. Їхня популярність в Європі за останні роки зросла. Через непопулярність і часто недостатній ефективності проведених заходів жоден уряд і правляча партія не можуть вважати себе у безпеці, упевнені експерти. Яскравим прикладом є Франція. Рейтинг глави правоцентристів і президента країни Ніколя Саркозі впав з моменту приходу його до влади в 2007 р. більш ніж удвічі, до 25%, поступившись рейтингу кандидата від соціалістів Франсуа Олланд (29,5%).
Розчарування у всіх політиках - це не французька, а загальноєвропейський феномен, упевнений директор центру Паскаля Перріно.