Сергій Шкарлет: Критичного падіння якості в українській освіті немає

Про проблеми освіти через карантин, перспективи "дистанційки" наступної осені, психологічну допомогу учням, розробку української вакцини від COVID та корупцію в університетах – в інтерв'ю РБК-Україна розповів міністр освіти і науки Сергій Шкарлет.

Рік життя за часів пандемії COVID-19 розкрив проблеми у всіх без перебільшення соціальних сферах. Особливо гостро вони проявилися в медицині та освіті. Поряд з тим як лікарі похапцем і на своїх помилках вчилися працювати з новою небезпечною хворобою, викладачі намагалися екстрено адаптувати навчальний процес під карантинні виклики.

У пікові моменти епідемії діти переходили на дистанційну освіту з дому, так що тягар їх навчання багато в чому ліг на плечі батьків. Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет вважає, що батьки повинні бути частиною цього процесу, але і школа не може обмежитися тільки контролем виконання домашніх завдань. Він запевняє, що його відомство працює над цією ситуацією і просить вчителів утриматися від "перекосів". Це і напрацювання на майбутнє, адже за його словами, не виключено, що наступної осені ми знову частково повернемося до "дистанційки".

Водночас підвищувати якість самих кадрів в освітній сфері Шкарлет пропонує за рахунок зростання соціальних гарантій. Гроші на це, за його словами, вже закладені в бюджеті, а сама ідея користується підтримкою глави Кабінету міністрів і президента. Але вчителям доведеться звикнути до реалій "постковідного" життя, не виключено, що ПЛР-тест або щеплення від коронавірусу з часом стануть обов'язковими для педагогів. Можливо і вакциною українського виробництва, адже глава Міносвіти впевнений, що наші вчені в змозі її розробити і нібито вже роблять успіхи на цьому напрямку.

– Давайте почнемо з підведення підсумків року пандемії, дистанційної освіти, зокрема, в школах. Як ви оцінюєте ефективність дистанційної освіти, чи є у вас вже якісь дані по тому, наскільки діти просіли, відстали від програми?

– Рік пандемії – це абсолютно незвичайний рік для всього світу, не тільки для України. Позиція всього світу, і Міністерство освіти України не виняток, в тому, що дистанційна освіта ніколи не замінить повноформатного очного спілкування. Але це можливість не зупиняти освітній процес під час, наприклад, "червоних" зон карантину, коли відвідування навчальних закладів заборонено.

Сьогодні мінімум раз на два місяці Державна служба якості освіти робить моніторинги щодо якості та наявності залишкових знань після вивчення тієї чи іншої частини освітньої програми. Буквально вчора (інтерв'ю було записано 18 травня, – ред.) після апаратної наради я говорив з директором цієї служби – вони закінчили новий моніторинг. І я хочу сказати, що в порівнянні з грудневим моніторингом якість і рівень дистанційної освіти на 10-15% покращилася і зараз становить 70-75%.

В цілому ми приблизно на 8% відсотків оцінюємо падіння якості, але це насправді не критично. Ми розуміли, що якість освіти в будь-якому випадку буде падати. Від чого це залежить? Є трикутник – учень, вчитель і сім'я. Перш за все від первинних навичок і того, що заклала сім'я дитині, в принципі, первинно буде залежати весь процес навчання. Якщо батькам не байдуже, в будь-якому випадку навіть в дистанційній освіті втрата якості не критична.

Але знову ж таки, я відвідую школу, спілкуюся з батьками, з різними громадськими організаціями, в тому числі і з "Батьками SOS". І оцінюючи різні думки я розумію на сьогодні, що основний носій знань крім батьків, крім сім'ї, – звичайно ж це вчитель, професійна людина, яка несе в різних сферах свої знання.

Є різні вчителі. Здебільшого я вдячний всім вчителям за те, що в період пандемії, в період специфічних умов ведення освітнього процесу ми все-таки вистояли. Критичного падіння якості в українській освіті немає.

Зрозуміло, що є певні випадки, коли списуючи на відсутність гаджетів, на відсутність інтернету, прикриваються свої власні проблеми. Є вчителі, знову ж таки, у важкодоступних районах. Але у нас є і Василь Дяків із Західної України, він став кращим за номінацією Global Teacher Prize 2020 року.

Тобто можна і в цих умовах якось себе продукувати на те, щоб нести знання. А можна і в місті мільйоннику, де у тебе все є, вести дистанційну освіту тільки шляхом спілкування в месенджері – скидаючи або конспекти, або завдання.

– Багато хто з батьків скаржиться, що школа в рамках дистанційної освіти стає таким собі контролюючим органом. Ось як батьки навчили, а ми перевіримо як там у вас справи.

– Ну, це дуже неправильне трактування, школа є школа. Я повторюся, батьки беруть участь в освітньому процесі, якусь платформу знань несе сім'я і батьки. Але основний носій знань – це вчитель.

Школа – це інституція, яка створена для того, щоб дати дитині необхідний перелік початкових, середніх знань і далі вже профільних знань. Щоб дати нашим дітям конкурентну перевагу на першому етапі – вступ до університету, або на первинній профтехосвіті, коледж, або на початковому етапі ринку праці і так далі.

Це абсолютно неправильний підхід. Я теж як батько кілька разів звертався до всіх педагогів і дуже просив уберегтися від перекосів. Була дистанційна освіта в "червоних" зонах, деякі регіони вийшли з них зовсім нещодавно. В кінці року практично вся програма і весь підручник вивчений. І діти при перших виходах в очну освіту зіткнулися з цілим навалом контрольних завдань.

Діти ж теж знаходяться в стресовому стані від цієї пандемії, від відсутності соціалізації. Їм теж потрібен час, це ж маленькі громадяни, маленькі люди, яким потрібна і соціальна, в тому числі, адаптація.

Не можна завалювати їх непомірною кількістю стресового навантаження, в будь-якому випадку будь-який тест – це стрес. При цьому зрозуміло, що це незвичне середовище після "дистанційки", коли у дитини істотно просідають оцінки. Давайте пошкодуємо все-таки дітей і будемо коректно ставитися до них, пошкодуємо їх психіку. Вони так само страждають від пандемії, як і всі ми дорослі.

– У зв'язку з цим питання. Багато експертів і аналітиків кажуть, що наступної осені на нас чекає нова хвиля COVID, що можуть прийти нові штами, і ми можемо знову звалитися у вересні в дистанційну освіту. Як ви оцінюєте ймовірність, що 1 вересня або на початку вересня ми підемо на дистанційну освіту? І чи виробляєте ви якісь нові підходи, якісь нові моделі?

– Імовірність відходу на "дистанційку" залежить від усіх нас з вами, від нашої дисципліни насамперед. Тому що ніхто COVID не скасовував, нам потрібно просто навчитися жити в цих умовах пандемії.

Так, можуть бути нові штами. До COVID теж ми йшли на карантини, на 2-3 тижні йшли на карантини по грипу, були такі, і на місяць йшли і на півтора, на карантини які не пов'язані з COVID. Поява нових штамів... Ну, все-таки я сподіваюся, що вакцинація дасть колективний імунітет.

Я дуже вдячний Міністерству охорони здоров'я за те, що ми все-таки трохи поміняли етапність, особливо для тих, хто братиме участь у ЗНО, і зараз їх вже більше 20 000 вакцинували.

Плюс в цілому за освітою більше 72 000 вакциновано. І вакциною Pfizer, яка вже почала надходити з 17 числа, ми з 24 травня будемо цілеспрямовано вакцинувати працівників освіти. Тому по дев'яти категоріях, алгоритм і етапність у нас на сайті розписана, ми відповідні листи відправили на обласні департаменти освіти і науки, а також постійно комунікуємо з Міністерством охорони здоров'я, для уточнення списків тих, хто вже вакцинувався і ще бажає.

У частині того, увійдемо ми з першого вересня в "дистанційку" чи ні... Є базова позиція міністерства про те, що дитячі садки, спеціальні установи і 1-4 клас в обов'язковому порядку повинні вчитися очно, тому що це перші навички і навчити вчитися потрібно з перших стартових елементів. З вересня навряд чи ми підемо, тому що я сподіваюся, що погода нам дасть ще теплої пори року.

А ось перед опалювальним сезоном, це десь кінець жовтня, погода, як правило, псується, тоді є загальні респіраторні захворювання, пов'язані з переохолодженням. Тоді можливо будуть на тлі загального ослаблення імунітету і респіраторних захворювань хвилі епідемії.

Але знову ж таки, на "дистанційку" підуть не всі, підуть за забарвленням територій. "Червоні" зони, безумовно, там доведеться працювати в рамках дистанційної освіти. Але ми не стоїмо на місці.

По-перше, у нас є національна платформа "Всеукраїнська школа онлайн", яка запущена була 11 грудня, і я з цією платформою теж пов'язую те, що все-таки падіння якості освіти не таке велике. Тому що ми записали на сьогодні 1800 еталонних уроків до 73 дистанційних курсів, які будь-який вчитель може взяти за основу і сформувати свою освітню траєкторію для школяра.

Також прийшов певний досвід, і викладачі, і студенти, і школярі все-таки вже навчилися вести уроки. Вже дуже багато власних платформ розроблено, дуже багато інновацій, які дозволяють викладачам істотно поліпшити дистанційний процес навчання.

– Може ви володієте статистикою, серед працівників сфери освіти який відсоток відмовників від вакцинації?

– У нас спочатку було 32% тих, хто згоден вакцинуватися. А станом на зараз по школах і садочках у нас вже 250 тисяч працівників записані на вакцинацію, по установах вищої освіти і коледжах бажаючих більше 25 тисяч (в середньому по всіх установах це більше 90% всіх співробітників). Точно знаю, що по Києву вже навіть почали ревакцинацію. Можливо, назва вакцини Pfizer дасть нам ще більший відсоток бажаючих.

Крім того, я би так критично не оцінював відсоток саме тих, хто не хоче вакцинуватися. Дуже багато людей, яким медично протипоказано, які перехворіли, тобто їм теж якийсь час, десь півроку не варто вакцинуватися.

У нас жорстких відмов не було, тобто ми ставили питання, хто з вас бажає. Відсоток, "хто не бажає", сама приставка "не" вже провокує на негатив.

– Питання в тому, що ці люди спілкуються з великою кількістю дітей, у тому числі якісь батьківські збори проводять, якщо ми говоримо вже про очну освіту. Чи передбачені в майбутньому якісь можливо санкції, в тому плані, що вчитель зможе бути допущений до навчального процесу, тільки лише після того, як він показав ПЛР-тест або довідку вакцинації?

– На сьогодні законодавчо таких обмежень немає, але опрацьовується механізм, враховуючи те, що це потенційний носій вірусу, який знаходиться в групі і колег і дітей. Діти менше хворіють, але вони теж є носіями. Треба подумати про те, можливо потрібно в кваліфікаційну характеристику професії внести обов'язково або вакцинацію, або ПЛР-тест.

Але поки що законодавчо цього немає, в обов'язковому порядку поки немає. Є ж санітарна книжка для працівників харчової торгівлі, кухарів, і так далі, Це ж не є щось таке, що за рамки виходить. Ми носії все одно, але ти повинен максимально убезпечити весь свій колектив.

– Ви також вірно підкреслили те, що діти втомилися перебувати в такому режимі невизначеності, і ось у зв'язку з цією втомою ще одне питання. Зараз в деяких регіонах є продовження освіти на літній період, десь очно, десь дистанційно. Чи є у вас вже розуміння в яких регіонах і до якого моменту це буде відбуватися?

– Є продовження на недовгі періоди, адже згідно із законодавством, 175 робочих днів має тривати навчальний процес. Воно стосується тих, хто використовував канікули або не витримав норми по тривалості і виконанню освітньої програми.

Я знаю, що у моєї дочки навчання до 4 червня продовжено, але масового продовження, щоб забрати у дітей літні канікули, не буде. По-перше, це законодавчо заборонено. По-друге, на сьогодні є в тій же "Всеукраїнській школі онлайн" можливості для вчителя і учня.

Вчителю – відтестувати і подивитися особисту траєкторію кожного свого учня і визначити, де є провали, де щось недовчив. Потім можна сформувати в особистому кабінеті власну траєкторію, щоб індивідуально позайматися. Тобто на сьогодні це не проблема.

–​​​​​​​ Зараз батьки зіткнулися з дистанційною освітою. Батьки ходили в школу на початку 90-х років, вони загалом готові брати участь в освіті дітей, але шкільну програму, особливо молодших класів, розуміють, як вони це пам'ятають на початку 90-х. А школа дуже часто говорить, що ось це все забудьте, у нас "Нова українська школа" з 2017 року і тепер все інакше, звикайте ось так.

– Дуже хороше запитання. Я, будучи на виїзному Кабміні в Чернігові, був в інституті післядипломної освіти і спілкувався з базовими методистами, хорошими професійними людьми. Я їм поставив завдання зробити якісь пам'ятки-пояснення для батьків для того, щоб якось тезисно охарактеризувати сьогоднішній стан навчання для 1-4 класів. Чим воно відрізняється, в чому ми бачимо його переваги. Всі недоліки вилізуть після того, як ми запустимо цей 5-ий клас під новий стандарт і оцінимо пілотні школи. Все одно будуть вноситися корективи.

– На "дистанційці" що вилізло. Батьки, вибачте, не "врубаються" в те, що відбувається. Вони звикли вчитися, як звикли на вильоті радянської влади. А ось це все ніхто не пояснив.

– Зробимо тезисно, зробимо дуже правильно.

– Ще одне питання, яке стосується психологів у школі. Після "дистанційки" багато хто зіткнувся з тим, що у дітей розірваний графік – два тижні була "дистанційка", три тижні очна, потім знову "дистанційка". У дітей це викликало цілком відчутні психологічні проблеми, в тому числі. Чи плануєте ви якось посилювати роботу з дітьми через механізм шкільних психологів?

– Шкільні психологи у нас є, і я точно знаю, що в більшості шкіл при зміні дистанційного та очного навчання психологічні служби посилено працювали. Я це бачу і по школі моєї дочки. Це відчутно, у психологів роботи більше. І плюс превентивні бесіди психологів з дітьми – на це ми увагу приділяємо.

Також щільно працюємо з ювенальною поліцією, тому що це теж речі, пов'язані, в тому числі і з булінгом, з проявом якихось видів агресії в такому незвичному середовищі частих змін. Тому по шкільним психологам обговорювали з директорами обласних департаментів освіти, де на це вказували, щоб звернули увагу.

Як я на початку інтерв'ю сказав, діти – це ті ж маленькі громадяни, ті ж маленькі українці, у яких теж є фізіологія. Напевно, не завжди у них така стресостійка психіка, як у дорослих. При кожному спілкуванні ми на цьому акценти ставимо.

У тому числі і мій акцент, на якому я наполягав, – не завалювати тестами і контрольними, не заганяти дітей і так в стресовому стані в ще більше розбалансування психологічного стану.

–​​​​​​​ У зв'язку з цим питання з приводу безпеки в школі. Те, що сталося в Казані, і такі випадки частішають у різних країнах світу. В Україні з безпекою все по-різному. Десь є охоронець у школі, десь сидить бабуся-вахтерша, десь найняли охоронне підприємствг, а десь – ні. Чи плануєте ви якимось чином стандартизувати питання безпеки в школі, охорони в школі?

– По-перше, за кожною школою закріплений поліцейський. Зараз спільно з МВС і Нацполіцією ми розробляємо проект меморандуму, де ювенальна поліція на одній з ключових позицій. Але перш за все, це ж не поліцейський нагляд. Поліцію ми розглядаємо як нашого партнера, як захисника прав і свобод всіх інших учасників освітнього процесу від якихось агресивних проявів, спалахів прихованої агресії, для попередження неадекватних ситуацій.

По-друге, після нехороших історій із "Синім китом", таблетками, квестами і самогубствами (це кричущі випадки) ми з Арсеном Аваковим сьогодні дуже щільно співпрацюємо над тим, щоб відпрацювати механізми, що підсилюють профілактику. На останньому селекторі у президента ми якраз в цьому контексті визначили, що нам трохи часу ще треба, щоб посилити всю цю складову.

–​​​​​​​ Чи не вважаєте ви за необхідне проводити якісь освітні курси для дітей і батьків, можливо спільно з МВС, по частині соціальних мереж?

– Ми якраз з МВС над цим працюємо – у нас в меморандумі це є. Попереджувальні речі зараз проводимо і будемо посилювати.

– Може, має сенс розробити навчальний курс для дітей і батьків, як спілкуватися в соціальних мережах, на що звертати увагу?

– Курси у нас такі є. Ми ще більше зробимо акцент на своїх сайтах, попросимо директорів обласних, районних та міських управлінь освіти для того, щоб це було більш широко висвітлено. Я думаю, створимо телеграм-канал і так далі.

– Про науку. Які ви бачите зараз у світлі нововиявлених обставин пріоритетні напрямки для фінансування наукових досліджень?

– Як на мене, це професії шостого технологічного укладу і напрямки, пов'язані з IT, кібербезпекою, все, що пов'язано з інформаційними та телекомунікаційними технологіями, біо- і нанотехнології. Та ж сама розробка вакцин, протидія новим штамам, це бактеріологія і все, що пов'язано з хімічними виробництвами.

Це наномолекулярні технології, космічні технології, нові види енергетики. Тому що в будь-якому випадку ми підходимо до того, що потрібно шукати альтернативу вичерпним енергетичним ресурсам, Земля давно ними користується. Вже не просто вітер, а підвищення коефіцієнта корисної дії. Пошук поновлюваних джерел енергії.

–​​​​​​​ Це величезні кошти. На підготовку фахівців і на проведення хоча б елементарних досліджень. Чи плануєте ви з бізнесом або західними партнерами взаємодіяти?

– 100% плануємо і працюємо над цим.

–​​​​​​​ Можливо, якісь яскраві приклади є?

– Найяскравіші приклади – у п'ятницю у президента до Дня науки було вручення чотирьох закритих Державних премій у галузі науки і техніки. А сьогодні (інтерв'ю було записано 18 травня, - ред.) в Академії наук вручали за десять відкритих робіт лауреатів Державних премій.

Я був дуже приємно здивований. Дуже глибокі роботи, і там реально бізнес брав участь. Це і агросфера, і медицина (протидія онкологічним захворюванням), і фотонні технології, поновлювані джерела енергії. Високий базис фундаментальної науки. Роботи закладені не просто як дослідження заради дослідження, а разом з бізнесом реалізовані в конкретні результати. Вони реально працюють.

– За вашими оцінками, сьогоднішня українська наука в змозі зробити вакцину від коронавірусу?

– Абсолютно, в стані.

– А який інститут?

– Львівські науковці найближче, плюс київські наші колеги. Нещодавно якраз ми спілкувалися з Володимиром Зеленським і колегами з МОЗ. Я знаю про наш прототип вакцин дуже багато з перших вуст, і в тому, що наші вчені можуть це зробити – не сумніваюся. Звичайно ж при додатковому ретельному дослідженні і при наявності партнерської допомоги в частині обладнання, лабораторій.

Колеги з МОЗ готові не тільки вакцину від коронавірусу виробляти, сьогодні дуже багато напрямків. Я не фахівець в медицині, але слухаючи своїх колег, є дуже велике поле діяльності, в тому числі туберкульоз, ще якісь хвороби, які вимагають вакцин.

Ми ж над цим працювали і здатні це зробити. Вчені у нас є. Але так, треба нове обладнання. Американська компанія готова фінансувати в дуже серйозних сумах, інвестиції фармацевтичних компаній, компаній, пов'язаних з розробкою ліків, які готові інвестувати в Україну для створення центрів.

–​​​​​​​ Про розвиток української науки та вищої освіти як такої. Напевно, ви читали розповідь, яка нещодавно вийшла на "Українській правді", однієї дівчини, яка намагалася захистити кандидатську дисертацію.

– Олеся Яремчук. Я навіть спілкувався з нею після цього.

–​​​​​​​ Вона підняла проблему, яка багато років турбує претендентів. Давайте назвемо речі своїми іменами – коли треба поїти і годувати опонентів, рецензентів, всю комісію, починаючи від фуршетів і банкетів. Що ми з цим будемо робити?

– На сьогодні механізм захисту через спеціалізовані вчені ради, в яких 15 членів, себе вичерпав. Тому є комісія, яка складається з п'яти осіб. Є голова комісії, два опоненти і два рецензенти, яких вибирають виключно за напрямком роботи здобувача. І що найголовніше – ці комісії можна проводити онлайн. Тому як ви говорите "банкети" відходять у минуле, нарешті!

–​​​​​​​ Хотів запитати про корупцію у вищих навчальних закладах. Часто складається ситуація, коли викладачі вважають, що це належне, а здобувачі або студенти вважають, що так прийнято і це треба робити.

– Винні завжди двоє – той, хто дає, провокує того, хто бере.

–​​​​​​​ Як перемогти не те що беруть, а бажання дати?

– Розповім про досвід. Ми були з великою делегацією в Таджикистані, там повністю весь процес типу нашого ЗНО, коли оцінка твоїх знань і результатів знеособлена. Комп'ютер не бере хабарів, не питає, Чий ти син, хто ти за посадою.

Сьогодні може і форма діалогу з самим комп'ютером вестися і оцінка твоїх результатів. В університетах Таджикистану повністю цифровізований процес оцінки залишкових знань після вивчення того чи іншого курсу, або освітньої програми.

–​​​​​​​ Ви пропонуєте це і в Україні ввести?

– А у нас в більшості університетів вже таке є.

– Не готовий з вами погодитися. Думаю, що навіть у кращих університетах Києва не скрізь таке є.

– Це все залежить від настрою, і зробити це не проблема.

–​​​​​​​ Не проблема? А ви збираєтеся якось людей підганяти, просувати?

– 78 провідних ректорів були в цій великій поїздці до Таджикистану. Кожен був цією справою захоплений і, я сподіваюся, натхненний на вирішення цього процесу. Звичайно, це якась процедура того, що ми показуємо, що ми свідомо готові піти від корупційної складової.

Сьогодні буде рада ректорів, я ще раз нагадаю цю ситуацію. Тому що публічно заявляючи про те, що ми приберемо корупційну складову із взаємодії викладача і студента – це тільки наш імідж і наш плюс.

–​​​​​​​ На це все накладається бажання багатьох батьків відправити своїх дітей вчитися за кордон в силу недовіри до української системи освіти, нерозуміння перспектив. І ця студентська міграція розвивається шаленими темпами. Останній рік ні – в силу того, що сталося. Але в попередні роки це була повсюдна історія, особливо в західних регіонах країни. У вас є бачення, як просувати і залучати батьків віддавати дітей у вітчизняні навчальні заклади?

– Більшість батьків у будь-якому випадку віддає у вітчизняні навчальні заклади. Студентська міграція була, є і буде. Так само як і трудова міграція, яка на сьогодні набагато більша за масштабами, ніж студентська, що у відносному, що в абсолютному вимірі.

Є багаті батьки, для яких навіть фінансова складова не є якимось гальмом відправити дитину за кордон. Масова міграція була в навчальні заклади Польщі, де (попит народжує пропозицію) навіть в не найбільших містах формувалися нібито університети та інститути. Тому, звичайно, і якість в цій частині впала.

Але хороші відомі в європейському та світовому масштабі польські університети не скочувалися до того, щоб набирати всіх. Там найжорстокіший відбір. Як попередити? У цьому випадку я все-таки схильний думати, що це як поїздка 200 років тому, як емігрували в Америку.

– Назавжди.

– Їхали в невідоме, але з надією на краще майбутнє. У світі є країни, де кращі умови життя, де є можливість себе реалізувати в частині кращого заробітку, в частині якихось побутових умовно кажучи проблем, хоча це спірне питання.

Тут ми знаємо, як буде, розуміємо, що працевлаштування може бути на трохи більші гроші в тій же Польщі, Словаччині чи Болгарії. Тому діти, які їдуть вчитися там, мають надію на працевлаштування в країнах ЄС.

–​​​​​​​ Підбір кадрів в школи та навчальні заклади. Ні для не секрет, що дуже часто діти туди вступають вчитися за залишковим принципом. Коли більше нікуди не беруть, куди підуть? В педучилище. Це дуже часта ситуація. Як з цим боротися, як підняти престиж професії? У вас є план?

– Престиж піднімається тільки соціальними гарантіями – це перше. План, звичайно, є. Основа всього – це вчитель, педагог, який несе знання. Сьогодні дуже великий обсяг вакансій, особливо в малих містах і селах ситуація найгірша. Особливо за високо дефіцитними професіями, такими як викладач хімії, фізики, іноземних мов. Де викладач зовсім іншого профілю змушений брати на себе вичитку дисциплін, абсолютно йому не властивих.

Ми це намагалися прибрати. Навіть якщо, наприклад, вчитель, який не є профільним у фізиці, – хімік, може читати фізику десь споріднено, але при цьому він спеціалізується на хімії. Ось якраз платформа "Всеукраїнської школи онлайн" формувала еталонні уроки. І викладач суміжних дисциплін міг для себе взяти від професійного фізика, хіміка або математика той набір, елементи майстерності, які необхідно вкласти в уроки.

З приводу підбору і навчання кадрів. Для того щоб туди йшли кращі, ми повинні розуміти, що по виходу у людини буде гарантоване працевлаштування, навіть якщо це маленьке село або місто, що в цій ситуації житлова проблема вирішена, соціальна проблема. Повинна бути якась страховка, гарантії, супровід цього вчителя в нашій українській реальності. Це зарплата повинна бути, житло.

– Як ви плануєте це вирішувати?

– Все залежить від державного бюджету. Планувати і вирішувати можна дуже просто. Є програма, пишуться субвенції.

–​​​​​​​ У вас є розуміння, що у Дениса Шмигаля, у Володимира Зеленського є бажання виділяти кошти конкретно в цьому напрямку? Причому мільярдні кошти.

– Ми сьогодні виділяємо мільярдні кошти.

–​​​​​​​ Може треба ще більше?

– Зростання бюджету освіти на цей рік – 42%, це вже закладено. Зрозуміло, що у нас немає чарівної палички. Ми не можемо змахнути чарівною паличкою і зробити так, щоб за одну секунду система соцгарантій педагога і вчителя піднялася в рази.

Незважаючи на те, що в цей рік пандемії всі кошти були кинуті на життя і здоров'я українців, зростання бюджету освіти – 42%. Це дуже добре, і ми не зупиняємося на цьому, динаміка позитивна. І президент, і прем'єр це розуміють – нам є над чим працювати. Не можна сказати, що ми забули про цю сферу.

Ми створили 152 навчально-практичних центри з профтехосвіти (з 2016 року по 2020 – 184 центри) і вже подано 113 заявок на створення УПЦ від 110 закладів. Це поглиблення в професію, отримання найсучасніших стандартів для тієї чи іншої професії, це прямо стажування. Скажімо так, лабораторії найсучаснішого наповнення, і там студент може вчитися найвищим стандартам професії.

– У нас якось вийшло, що дитина виростає до 18 років і потрібно як би там не було правдами і неправдами її помістити в університет.

– Це ментально.

–​​​​​​​ І виходить, що таким чином у нас академічна освіта знецінена, тому що туди йдуть всі. При цьому якщо ми подивимося в Європі на табличку біля будь-якого будинку, там біля дверних дзвінків буде написано у когось інженер або магістр. І це все взаємоповажні професії. А у нас чомусь ПТУ завжди десь далі.

– Стереотип ПТУ пішов з кінця Радянського Союзу. Туди дійсно після 8-го класу... У мене смішна історія-однокласник, який до 8-го класу не знав, що є буква "ц", писав "лисися" і "заєсь". На хижих тварин написав "корова" і "їжачок", тому що у корови роги, а у їжачка голки. Ось він пішов у ПТУ.

І його історія в ПТУ була дуже проста. Через два місяці він вже курив на свої, бо заробляв. І через три місяці старий мотоцикл вже купив.

На сьогодні не найгірша ситуація з профтехосвітою. По-перше, там їх 734 у нас, по-моєму, установи. З них близько 200 навчально-практичних центрів, плюс великий проект EU for skills, який теж модернізує профтехосвіту. На сьогодні в більшості випадків працевлаштування після ПТУ – це і зварювальники і високо технологічні професії – зарплата вища, ніж у випускника університету.

–​​​​​​​ Так, але людей не вистачає на заводах все одно.

– Там, де не вистачає на заводах... Ось, наприклад, "Арселор Міттал", я післязавтра буду там. Там великий проект державно-приватного партнерства по так званій "освітній фабриці". Компанії беруть участь і допомагають у підготовці спеціальних лабораторій, з практикою, з придбанням практичних навичок.

Дуже багато їдуть і в Польщу ту ж саму – слюсарі, зварювальники, плиточники. Багато наших там працює. На сьогодні робоча спеціальність набагато більш затребувана. Тенденція така, що той, хто закінчив університет, йде доучуватися в ПТУ, отримувати первинну професію, яка дає реальний хліб і заробіток в сім'ю.

–​​​​​​​ Ми говоримо про знецінення диплома академічної освіти. На утримання купи державних інститутів, університетів, академій і так далі виділяються величезні кошти. У той час як в США для того, щоб вивчитися на юриста, потрібно взяти величезний кредит, який потім будеш виплачувати ще років 15. І цінність цієї освіти ти відчуваєш в своїх руках, тому що потім розплачуєшся за нього більшу частину свого життя. Можливо є сенс урізати кількість державних інститутів? Перевести освіту в бізнес?

– Ми цим реально займаємося на сьогодні. По-перше, ми близько чотирьох проектів по об'єднанню в різних містах запустили. Останній – це Харків, чотири університети аграрних в один звели. Плюс на сьогодні з депутатами з профільного комітету ми розглядаємо ініціативу щодо державно-приватного партнерства в частині допуску роботодавця як стейкхолдера в управління університетом. Для того щоб посилити практичну і бізнесову складову.

Зрозуміло, що не вистачить коштів держбюджету утримувати. Тим більше, що вже і набори не такі великі, як були раніше. Тому що демографія, це пов'язано з елементами, які так чи інакше об'єктивно позначаються на кількості студентів і так далі. Тут ефект масштабу при об'єднанні вузів дає своє. Плюс дуже багато соціальних об'єктів на балансі університетів, які відволікають ті ж самі кошти, напевно, повинні бути передані в комунальну власність, тому що це невластиві університету функції.

–​​​​​​​ Тобто відрізати держзамовлення в принципі ви не плануєте?

– А держава тоді яким чином закриватиме потребу в тих ключових фахівцях, які потрібні самій державі? Можливо, туди ніхто не піде. На сьогодні важко вчитися на вчителя фізики – там найнижчі бали з ЗНО. Але вони нам потрібні, їх потрібно вчити.

Тобто ми розцінюємо держзамовлення, як елемент стимулювання тієї чи іншої високо дефіцитної по кадрах галузі. Ми скорочуємо юристів, економістів, публічне управління, але ми посилюємо потребу в інших областях. Ось саміт "Дія" вчора презентували, з 6,5 млрд ми хочемо до 17 млрд збільшити дохід від IT. Ринок в три рази більше вимагає фахівців в IT-сфері, нанотехнологіях, біотехнологіях. А це інструмент стимулювання – держзамовлення.

–​​​​​​​ Скільки у нас сьогодні зайвих інститутів і університетів?

– Не можна сказати, що вони зайві, регіон від регіону по-різному. Є університети такі як Острозька академія – не найбільший, але найперший університет. Тут потрібно дивитися за якістю, а не зайвий/незайвий. Є університети, які нічого не беруть з держави, повністю самофінансуються – той же Католицький університет, який працює самодостатньо і має хороші показники.

–​​​​​​​ У нас вже багато дітей виросло під час війни, сім років вона триває, є діти, які пішли в 1-2 клас. Особливо це стосується окупованих територій. Ці діти з самого дитинства вчаться тому, що України не існує як держави, що її громадяни – їхні вороги. Ми дивимося вперед, сподіваємося на якусь деокупацію в осяжній перспективі. Що ми будемо робити з цими дітьми? Як ми можемо допомогти їм зараз, витягаючи їх на цей бік, щоб вони вчилися тут і знали, що таке Україна?

– Міністерство над цим працює разом з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Що ми зробили? Насамперед – вільний вступ тих, хто вже закінчив школу, до українських вишів шляхом широкої мережі освітніх центрів "Донбас-Україна" та "Крим-Україна". Ми розширили перелік університетів, які готові їх приймати.

Що стосується школи. На сьогодні до платформи Всеукраїнської школи онлайн підключені більше 110 країн світу, в тому числі вона працює на тимчасово окупованих територіях. Діти, які розуміють, що Крим – це Україна, Донбас – це Україна, Донецьк і Луганськ – окуповані території – це Україна, сьогодні можуть безперешкодно використовувати українську освітню програму. Вони можуть читати українські підручники і дивитися українські уроки, які дають можливість повністю зануритися в освітнє та культурне середовище саме нас як держави. А потім вступати, завдяки цим знанням в наші інститути та університети.