Сергій Притула: Я бачу себе новим керівником "Голосу"

Протистояння у партії "Голос" дещо знизило оберти в публічній площині. У березні половина парламентської фракції публічно виступила проти голови партії Кіри Рудик, звинувативши її зокрема в спробі узурпації влади в "Голосі".

Натомість сама Рудик в інтерв'ю РБК-Україна кількатижневої давнини висловлювала сподівання на те, що конфлікт із незадоволеними її керівництвом партійцями вдасться залагодити, і жоден розкол "Голосу" не загрожує.

Втім, як розповів РБК-Україна Сергій Притула, який також публічно виступив проти Рудик, насправді проблеми нікуди не зникли – і вже в осяжній перспективі хоче добитися проведення партійного з'їзду, для внесення змін до статуту партії та переобрання її голови.

– Складається враження, що після фази загострення, обміну звинуваченнями та публічними зверненнями, конфлікт всередині "Голосу" став на певну паузу. Ви в цьому конфлікті публічно виступили на боці незадоволених керівництвом партії, закликали до з'їзду і перевиборів. Як це все буде розвиватися далі?

– Певні процеси тривають. Ви це називаєте затишшям, але просто вся історія повернулася до внутрішньопартійного обговорення, щоб перестати виносити це все в публічну площину. Відсутність цього в інформпросторі не означає, що все затихло чи стало на паузу, навпаки. Відбувається зараз активний процес обміну думками з регіонами, робота щодо напрацювань змін до статуту партії. І, звичайно, питання зміни керівництва стоїть як ніколи актуально.

– А де "відбувається" зараз ось ця робота і всі процеси? В середовищі незадоволених серед депутатів і на місцях?

– Це внутрішній діалог, чати-мейли тощо. Якісь місцеві організації пропонують такі поправки до статуту, ми їх подивилися, дали на огляд іншим регіонам: що вони про це думають і т.д. Напрацьовується база того, що потім треба буде провести через з'їзд партії для імплементації.

– З іншою стороною, Кірою Рудик і її прихильниками є діалог?

– Я б дуже хотів, щоби ЗМІ перестали створювати ілюзію конфлікту якихось "сторін". Можна ідентифікувати одну сторону, "опозиційна десятка" в парламентській фракції. Але вони є тільки частиною загального кластера незадоволених людей всередині партії, яких дуже багато.

А якоїсь іншої сторони конфлікту, в кількісному вимірі, немає. Є конкретна людина, керівник партії, і її діями незадоволені люди в парламентській фракції, в регіонах і решта членів команди "Голосу".

Справа в тому, що два роки тому чому до нас так охоче люди йшли? Бо ми були рівновіддалені від основних крупних гравців. Прихильники Зеленського вважали, що ми допомагаємо Петрові, відбираємо голоси в "зелених". Прихильники Петра вважали, що ми допомагаємо "зеленим", відбираючи голоси в Петра.

Ми спокійно підбирали голоси тих людей, які хочуть в Європу, але ніколи не проголосують за Петра. І тих, хто хоче оновлення владних еліт, але ніколи не проголосує за політсилу Зеленського.

Нам в такому балансі дуже зручно, і ми хотіли б рухатись так і далі. Тому коли керівництво партії починає якусь розмову про ймовірні коаліції й тому подібне, ми бачимо в тому велику шкоду, бо це розчаровує наших прихильників. Які ще лишилися.

– Іншими словами "сторін" немає, бо усі – "гетьмани".

– Не "гетьмани" всі. Є партактив. Чому мені особисто "Голос" подобається, і чому я попри все досі залишився в ньому – бо мені подобається ця партія, яка наповнена величезною кількістю селф-мейдів, які мають власну гідність і з них не зробиш натовп.

Те, що відбувається в "Голосі", виглядає з боку як спроба створити авторитарну модель управління в партії. Що з огляду на тотальну пасіонарність персонажів всередині партії, буде зробити вкрай проблемно. Тим паче Святослав Іванович своїми діями заклав певні підвалини. Коли він попри те, що був лідером і засновником партії, фракцію передав Сергію Рахманіну, партію – Кірі Рудик, показавши, що в цій партії за посади ніхто не тримається. І власні інтереси не можна ставити вище партійних. Мені така модель дуже подобається, я би хотів, щоб партія до неї повернулася.

– Якщо вам подобається така модель, то чому десь 2% рейтингу? Може, модель не працює?

– Є об'єктивні й суб'єктивні причини. Перша – це те, що в Україні запит на партії нелідерського характеру не відповідає очікуванням партії нелідерського характеру. Тобто люди все-таки хочуть чіткої відповідальності й асоціації партії з конкретною особою. І партія колективного лідерства не викликає у людей якогось трепету.

По-друге, є певні проблеми з комунікацією з суспільством. Навіть ті хороші речі, які "Голос" робить у парламенті, суспільство про це не знає. Суспільство живе з такою фразою, що "Голос" не чути", яку суспільству люб'язно скерували люди, які є нашими політичними опонентами.

Сергій Притула (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

– Ми з вами, Кірою Рудик, іншими представниками "Голосу" регулярно зустрічаємось на ефірах. Чому ж "не чути"?

– Мене зазвичай на ефіри не так і часто кличуть, де я би міг говорити про "Голос". Ось я кілька днів тому був на ефірі у Савіка Шустера. Але мене туди покликали не як представника партії "Голос", а як волонтера, який допомагає українській армії. І мій попередній прихід до Савіка у жовтні теж був через цю призму. Я не готовий відповідати за риторику Кіри, і чому ця риторика не доходить до людей, як цього би хотілося. Але комунікація однозначно порушена.

І третя причина – ми трошки вустами нашого керівництва заплутали наших прихильників і виборців. Ми зайшли в парламент і там вигадується велосипед, якась "надпозиція", люди не зовсім розуміють, що таким чином хотіли сказати їхні обранці. Ми погрались у хлопців, які за все хороше проти всього поганого.

Чому два відсотки? Спочатку лідер партії складає мандат, і люди, які голосували за "Голос" відчули себе скривдженими і зрадженими.

Потім була частина тих людей, які залишалися в такому стані "анабіозу" між прихильністю до ЄС і "Голосу". Коли сталась заява Кіри Рудик, що Порошенко більший ворог для "Голосу", великим відсотком цих людей це було сприйнято, що "Голос" більш люб'язний із Зеленським, і це була зрада-зрада вселенська.

Тому коли в липні минулого року оголосили, що "Голос" пішов у опозицію, цього ніхто не помітив, для суспільства нічого не змінилося. Коли ми були "надпозиція", потім опозиція, а потім голова партії говорить про можливість коаліції зі "слугами", то наш виборець сидить, дивиться на це все і вважає, що ми займаємось трошки не серйозними справами.

Тому ми й наполягаємо на зміні людини на чолі партії, нам здається, що нас ведуть не туди.

– В інтерв'ю РБК-Україна Рудик сказала, що участь в партії обох фронтменів, вас та Вакарчука, так і не принесла партії 5%, якщо брати вже поствиборчий період. І що залучати "зірок" неправильно, треба займатись "системною комунікацією", що фронтмена не треба.

– Мабуть, у міжвиборчий період – ні.

– Ми питали і про вибори теж, Рудик сказала, що не будуть брати фронтменів.

– Надто швидко керівництво перетворилося на Брежнєва, а з "Голосу" хоче зробити типову українську партію, яка у міжвиборчий період не робить нічого, отримує держфінансування, радіє життю, а за три місяці згадує, що у нас на носі парламентська чи місцева кампанія.

Ми з колегами хочемо розвивати партію у міжвиборчий період. Я спілкуюся з представниками різних політсил, у різних регіонах України. Ми не знаємо, будуть парламентські вибори черговими чи дочасними, нам треба відштовхуватися від існуючого рейтингу і думати, як його підвищувати і як заручитися підтримкою союзників на місцях.

Є велика кількість регіональних чи навіть всеукраїнських партій, які мають рейтинги на виборах 0,2%, 0,3%, 0,5%.

– Наприклад?

– "Сила людей", яка складається з гідних людей в регіонах, я знайомий з їхніми командами з Маріуполя і Тернополя, їздив в Тростянець, де говорив з мером міста і головою їхньої політради Юрієм Бовою. Домовились продовжити діалог в травні.

Перед цим я спілкувався з головою політради Української галицької партії, щоб відновити розгублену комунікацію, і перепросити від імені "Голосу". "Голосу" треба буде підтримка УГП на наступних парламентських виборах. Те, що відбувалося на останніх місцевих – це вкрай непродуктивно. В Тернополі пішли окремо команди УГП і "Голосу". Не зайшли ні ті, ні інші, набрали більш як 4% обоє, але не дотягнули до 5%.

– Повернемось до зміни керівництва "Голосу". Ви себе бачите новим керівником партії?

– Так, я бачу себе новим керівником і мені подобається те, що я бачу.

– А коли, зрештою, відбудеться цей з'їзд? Літо, осінь?

– Я думаю, буде набагато швидше. Але знову ж таки це залежить від доброї волі діючого керівництва партії, була заява, що керівництво не проти цього з'їзду, однак конкретної дати не було названо. Ми спробуємо пришвидшити цей процес.

– Ви були фронтменом "Голосу" на київських виборах, кандидатом на мера. Як би ви оцінили підсумки місцевої кампанії "Голосу": третє місце у вас на мерських, 8%, і сьоме місце партії в Київраду – 6%?

– Результатом по фракції я радше задоволений, аніж ні. Бо був нисхідний тренд.

– Могли "пролетіти" взагалі?

– Могли не зайти. Дев'ять людей фракція в Київраді – це радше успіх, аніж ні.

Що стосується мене – то я відверто розраховував на другий тур. Але не дійшов кількісно мій виборець до дільниць в тій кількості, на яку ми розраховували.

– Чому?

– Багато різних факторів. Якогось головного, який би став причиною такого результату, я виокремити не можу.

– Це фейл? Чи не зовсім фейл?

– Залежно від того, яке завдання ставити.

– Якщо ставити завдання перемоги на виборах.

– Якщо так, то це страшна невдача. Але, як бачите, мене це не засмутило. Грубо кажучи, перший крок у якусь вищу лігу було зроблено і я не вважаю його невдалим.

Сергій Притула (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

– Один зі співрозмовників РБК-Україна в київських владних колах сказав, що ви нібито вирішили для себе, що посада рядового депутата Київради не відповідає вашому рівню амбіцій і тому не пішли в списку партії. Це правда?

– Справа не в рівні амбіцій, мати амбіції нормально для будь-якої людини. Справа в тому, що звужувати мій ресурс для партії до масштабу Київради ми вважали з колегами у партії не зовсім правильним. Я багато спілкувався з Кірою Рудик про те, що з 26 жовтня у нас розпочинається новий етап підготовки до нових виборів, з наступного дня після місцевих. І я собі відводив роль людини, яка буде розвивати регіональні осередки.

Факти – річ вперта. Користі від приїзду Притули в те чи інше місто, щоб там підтримувати осередок, як показала практика, було більше в рази, ніж коли приїжджав будь-який депутат фракції чи навіть керівник партії.

– Як ви ставитесь до Вакарчука?

– Позитивно. За винятком деяких моментів, які є певними тригерами, на кшталт його перебування в Наглядовій раді меморіалу Бабин Яр. Але загалом є все-таки вдячність Святославу Івановичу, за те, що він створив "Голос" свого часу і покликав мене. Тому що я багато років відмовляв важковаговикам української політики у співпраці. А потім подивився на списки людей, покатався трохи по країні, поспілкувався, і мені дуже комфортно в цьому середовищі.

– Поставимо себе на місце вашого виборця. От одна зірка вже була лідером партії, зараз ви хочете. Де гарантія, що ви не зробите так само як Вакарчук?

– Можна піднімати останні роки, те, що я казав, і порівнювати з тим, що я робив.

– Вакарчук перед виборами теж дуже багато казав, що історія 2008 року не повториться, що цього разу він в політиці всерйоз і надовго і так далі.

– Я не готовий зараз відповідати за чиїсь факапи.

– Те, що зробив Вакарчук – це факап?

– Для мене це історія, коли слово не дотримано. Хоча, знову ж таки, не адвокатуючи Святослава Івановича, те, що він обіцяв зробити, він зробив. Він створив партію нової політики, завів в парламент незашкварених людей, він віддав керівництво і відійшов убік.

– Ви з ним особисто знайомі, певно, досить давно. В чому причина того, що він досить різко пішов з політики і зараз не займається партійною роботою?

– Не готовий зараз дати відповідь на це питання.

– Тоді питання безпосередньо щодо вас: ви плануєте і далі поєднувати політичну і телевізійну кар'єру? Вам не здається, що українець уже не так сильно захоче голосувати на будь-яких виборах за людину, яку він регулярно бачить в телевізорі у якості ведучого розважального шоу?

– Звичайно, що "ефект Зеленського" буде переслідувати усіх, хто має хоч якесь відношення до креативної індустрії. Але що, мені через це відмовитися від власних бажань самореалізації?

Чи буду я поєднувати політичну кар'єру з телевізійною? Допоки я не помітив якогось бажання в українського суспільства, у платників податків утримувати мою сім'ю, допоки я не потрапив в парламент, тож, напевно, я поки буду утримувати свою сім'ю сам.

Серед тих робіт, які я роблю, телевізійна приносить найбільше грошей. Я не бачу проблеми в тому, щоб з 365 днів на рік 25 я виділив на зйомки для "Нового каналу". Цього року я маю відзнятися у 50 програмах для "Нового каналу", 35-36 епізодів – це зйомки, що припадають на кінець червня і середину липня. Знімаю я десь дві програми в один день. 50 ділимо на два – 25 робочих днів на рік, це моя задіяність на "Новому каналі". Плюс три ефіри, коли я буду коментувати "Євробачення" на СТБ, це ще три дні. В сумі – 28 днів. Тож, мабуть, я на цю роботу витрачаю менше часу, ніж депутати відпочивають.

– Якщо описувати всю цю ситуацію в класичних термінах української політики, то це більше виглядає на конфлікт між Віктором Пінчуком та Михайлом Фрідманом, знаючи ваш бекграунд і бекграунд Святослава Івановича.

– Не буду говорити за Святослава Івановича і його бекграунд. Щодо мого бекграунду, то якщо ви наведете мені хоч якийсь, хоч один факт, окрім того, що я працевлаштований в компанії Пінчука… Так, я працюю з 2008 року, і ні разу в житті Пінчука я не бачив, "добрий день" йому не казав. Надто велика субординаційна дистанція. Тому що наді мною як ведучим ще є купа продюсерів, є керівництво каналу, керівництво холдингу, яке і комунікує з акціонером.

– Просто ваша партія так активно виступає за деолігархізацію, наскільки на вашу думки морально брати гроші в олігарха при цьому?

– Мені невідомі факти фінансування "Голосу" Пінчуком на жодних виборах.

– Я про "СтарЛайтМедіа" і про вас.

– Я, чесно, не зовсім розумію, в чому лежить особистий конфлікт інтересів, на вашу думку. В тому, що я працюю на каналі Пінчука і виступаю за те, щоб українські олігархи були позбавлені впливу на редакційну політику каналів, які їм належать? Я не бачу в цьому конфлікту.

– Це подвійна мораль: одною рукою брати гроші в олігарха, іншою рукою виступати проти впливу олігархів.

– Я працюю ведучим на телебаченні. Якщо ви мені назвете якийсь канал, де я би міг працевлаштуватися не працюючи на олігарха, окрім Суспільного...

То про яку подвійну мораль ми говоримо, ми говоримо про ситуацію, коли всі канали в країні належать олігархам. То ви пропонуєте мені зробити вибір: або не працювати на каналі і займатися політикою, або працювати і не займатися політикою?

Сергій Притула (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

– Я припускаю, що може бути ситуація, коли ви підете проти інтересів Пінчука, і він зможе позбавити вас зарплатні, наприклад.

– Я це знаю, мені про це… не сказали і не натякнули, але в мене була розмова з одним чоловіком в період ще парламентської кампанії, коли мені передали, що акціонери не в захваті від моєї участі в ній. І зараз у нас була невелика розмова щодо історії з Бабиним Яром, позаяк Віктор Михайлович Пінчук є теж членом наглядової ради і для нього персонально важливим є створення цього проекту.

– Ви вважаєте, що він має піти звідти, як і Вакарчук?

– Я вважаю, щоб ми говорили про реалізацію будь-якого проекту в Бабиному Яру, ми повинні виключити звідти участь російського капіталу. Мені видавалося б логічнішим, щоб проект робився за державний кошт, з можливістю залучення спонсорських коштів.

– Чому Вакарчук має піти, а Пінчук ні?

– Я не кажу нікому, хто має піти, але мене це засмучує, бо у мене є нормальне спілкування зі Святославом Івановичем, і я би особисто хотів, щоб він своєю присутністю не толерував ті процеси, які там відбуваються. Проте це його життя і його вибір.

– Чому ви так яскраво виступаєте проти цього проекту меморіалу в Бабиному Яру?

– Я виступаю проти тому, що я переконаний, що має бути таке поняття як гідність у будь-яких процесах. Або росіяни нас вбивають на східному фронті, або ми їх допускаємо до будівництва меморіалу в Бабиному Яру. Або хрестик, або труси, давайте відверто.

– Мені видається таке формулювання некоректним в контексті Бабиного Яру.

– Ні я, ні велика кількість людей, з якими я контактую з цього питання, ми не виступаємо проти меморіалу в Бабиному Яру. Ми за вшанування всіх жертв, які були розстріляні в Бабиному Яру і за те, щоб цей меморіал був об'єктом національної пам'яті.

Мене бентежить те, як відстоювання українського варіанту меморіалу, української версії подається опонентами як спроба навісити якісь антисемітські ярлики, якщо ти виступаєш проти цього "російського проекту" (ми його називаємо саме так). Один з головних лобістів українського проекту – це Йосиф Зісельс і на нього чіпляти антисемітський ярлик – це вже саме по собі смішно.

Ще раз кажу: ми хочемо більшої участі держави в будівництві меморіалу, якщо хтось захоче докластися до цього, це треба вітати, і я особисто готовий бігати по країні і збирати гроші на будівництво цього меморіалу. Я хочу, щоб був створений фонд, куди кожна людина могла свої 10 гривень внести і докластися до його створення. Але ми вважаємо, що цей меморіал не повинен бути реалізований невеликою групою людей, які будуть нав'язувати ті чи інші наративи винятково тому, що вони займаються меморіалом.

– От з'явилися люди, вони зібрали гроші, це їх добра воля. Ви кажете, що ви готові, що у вас є воля, але чому ви тоді не збираєте гроші? Ви тільки говорите.

– Але ж має бути певна процедура. Зараз парламент тільки нарешті з надцятої спроби дійшов до того, що вони готові розглянути цей проект. Далі виникне питання фінансування цього проекту, яке пройде чи по лінії Кабміну чи буде виділятися в інший спосіб. Має бути пройдена певна процедура. Коли ми говоримо про благодійний фонд, який є в руках 15 чи скількох осіб, то звичайно це набагато швидше все відбувається. Щоб почати збирати гроші на проект, треба, щоб його затвердили до реалізації. І потім все, нема питань.

– Кабмін має затвердити ідею "ми збираємо гроші"?

– Будь-яка ідея з моменту зародження до реалізації проходить певні етапи.

Йде мова і про художнє рішення цього меморіалу. Тобто це взагалі тема, куди я не пхаюся, бо цим мають займатися спеціалісти.

Але нам неприємно, що художнім рішенням меморіалу зараз займається господін Хржановський. Людина, яка знімала у своєму фільму неонациста Тєсака – як можна доручати їй робити меморіал в Бабиному Яру? Але якщо вважають, що на ньому світ клином зійшовся, окей. Я за боротьбу візій, хай громадяни дізнаються, що стоїть за одним проектом і що стоїть за іншим.

Сергій Притула (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

– Щодо скандалу, який виник у "Голосі" щодо виділення землі під меморіал – це правда?

– Ну, як скандал, це була вкрай гостра суперечка.

– Ви там виступали і казали, що "євреям виділили землю", було таке?

– Ні, підніміть відео, якщо вам хтось його давав. Це абсурд, не було подібних фраз.

– Просто щодо вас регулярно лунають звинувачення в антисемітизмі.

– Так, я це помічаю. Ну, якщо ви будете далі слідкувати за новинами про мене з різних зливних бачків, я ж нікому не забороняю…

Давайте слідкувати за риторикою, тим, що було сказано і що було зроблено. В суперечці, яка була на слуханнях, у мене взагалі не було жодних питань по євреях, українцях чи ромах і Бабиному Яру, у мене було питання до депутатів нашої фракції в Київраді, усвідомлюють вони чи ні, яку шкоду вони нанесуть партії, якщо раптом проголосують за виділення землі на створення цього меморіалу.

– А яка шкода партії?

– Тобто партія "Голос", яка заявляла про свої "червоні лінії" і тут раптом толерує перебування в проекті російського капіталу, Фрідмана, Хана тощо – це переступання "червоних ліній" нашою партією, в разі підтримки якихось проектів, за якими стоять російські гроші.

– Ми говорили про історію, яка була у вас на радіо.

– Я навіть сам виставляв це відео на фейсбуці, через яке здійнявся скандал. Ну окей, не вдався мені сарказм по відношенню до чоловіка, який зателефонував в ефір і образливо відгукнувся, сказав про "шабаш в Умані" і так далі. Це був, здається, мій другий ефір в принципі, я тільки притирався до роботи, до аудиторії.

Мені здалося, що постібати його з сарказмом, сказати "як я вас розумію", що це може бути набагато красивішим маканням мордочкою в лайно, ніж якась гостра риторика. Не зовсім вдалося.

– Повернімось до Бабиного Яру. У вас є тільки концепція, грошей немає, ви поки не збираєте…

– Ви зараз намагається перевернути речі. Це не у мене є концепція.

– Ви ж кажете "ми", "ми", "ми".

– Я кажу "ми", бо я минулого тижня нарешті особисто познайомився з паном Зісельсом, який є головним локомотивом цього проекту і запропонував йому допомогу, як мінімум у вигляді інформаційного майданчика. Тобто тих платформ, які у мене є, тобто Фейсбук, Ютуб і т.д. Тому що багато людей в Україні навіть не знають про існування українського проекту меморіалу в Бабиному Яру. І я кажу "ми", маючи на увазі ситуативну історію співпраці. А більш грунтовно по концепції і фінансам вам ліпше поспілкуватися з паном Зісельсом.

– Чому я довіряю більше тій концепції, яка вже реалізується – тому що за 30 років держава так і не змогла цього зробити. І мені чомусь здається, що і не зможе. Бо від держави за всі ці 30 років, від людей, які намагалися щось зробити, звучали лише концепції. Тут же люди принесли гроші і щось будують, надважливу для Києва річ.

– Надважливу річ для Києва треба будувати за кошти держави, Києва і людей.

– Якщо їх немає?

– Є. Просто, наприклад, якщо в Шулявський міст не два ярди вбухувати, а сімсот мільйонів, то і в бюджеті Києва можна знайти копієчку на важливий для Києва і всієї України проект.

– Не треба за "копієчку".

– Я ж із вами не сперечаюся, що добре чи недобре, що якась група людей вклала гроші і щось робить. Ви можете бути прихильником цієї історії, але я хотів би, щоб ви принаймі ознайомилися з концепцією, яку приняла команда Зісельса і після цього прийняли якесь рішення.

– Я вам говорю про те, що щось робиться, чого не робилось 30 років. А тут приходять люди, зокрема ви і кажуть: ні, все неправильно.

– Я не кажу "ні, все неправильно". Я кажу, що при створенні цього меморіалу вкрай важливо прибрати звідти російські гроші. Хай тоді Зюганов приїжджає і дає гроші на меморіал Голодомору, це фарс якийсь, для мене це відсутність гідності.

Тут ми воюємо, тут ми дозволяємо кільком бізнесменам, які в Росії заробляють, вочевидь маючи тотальну лояльність Путіна, інвестувати в такі важливі проекти для українського народу. Ми таким чином дозволяємо толерувати все, що відбувається. Що от є погані русскіє, а є хороші русскіє, хороші русскіє от нам тут меморіал будують. Ні, ці хороші русскіє заробляють бабки, маючи добро від Путіна і платять колосальні кошти у вигляді податків в російський бюджет, які потім перетворюються в танкові колони на нашому східному кордоні.

– Ви "Моршинську" воду п'єте?

– Вживаю.

– Вона – російська. У вас який мобільний оператор?

– Київстар.

– Так це ж "Альфа". Фрідман.

– І що?

– Тобто ви користуєтесь цим всім в буденному житті, а щодо меморіалу ви вважаєте, що це не добре.

– Так.

– Це знову подвійна мораль.

– Для чого ви зараз рівняєте воду чи стільниковий зв'язок....

– Я щиро вважаю, що політик має бути принциповим до кінця або не йти в політику. Мені видається, що ви не є принциповим.

– Це вам видається, ви маєте право на таку думку.