На яких напрямках буде напруження в наступні дні, чи можемо ми зараз звільнити Херсонщину та Маріуполь, а також наскільки ймовірний наступ з боку Придністров'я та Білорусі – в інтерв'ю РБК-Україна розповів полковник Сергій Грабський.
Росія на третій місяць війни так і не змогла досягти жодних значущих "перемог" у війні проти України. Зараз агресор намагається просунутися хоча би на сході, щоби розширити окуповані території Донецької та Луганської областей до їх адмінкордонів, та втриматись на захоплених районах півдня.
Однак це лише проміжна ціль противника, вважає полковник Сергій Грабський, який брав участь у миротворчих місіях у Косово та Іраку. За його словами, від своєї стратегічної мети в Кремлі не відмовились. Ця стратегічна мета – знищення України як держави.
– Виглядає так, що просування російських військ застопорилося мало не на всіх напрямках. Як ви вважаєте, де вони можуть активізувати наступ?
– Говорити про те, що воно застопорилося, поки що дуже передчасно. Воно не досягло своїх поставлених цілей. Натомість ми зараз спостерігаємо просто відчайдушні спроби противника оточити наші війська в районі Сєвєродонецька і Лисичанська. Тому там буде тривати дуже сильне напруження протягом наступних днів.
Чому? Тому що для росіян критично важливо прорватися туди і оголосити про досягнення хоча би одної мети, а саме – як вони кажуть, "відновлення кордонів" так званої "луганської народної республіки". Тобто вийти на адмінмежі Луганської області. Тому, незважаючи на втрати і сумнівну доцільність цього просування, вони відчайдушно рвуться вперед, і бої на тому напрямку в нас зараз знаходяться фактично в кульмінаційній стадії.
Є деяка непевність щодо нашого подальшого просування в Харківській області і наших дій проти ізюмського угруповання противника. Тому динаміка в нас ще є надзвичайно високою. І загалом щонайменше на найближчі пару тижнів зарано говорити про те, що напруженість бойових дій спадає і ми можемо переходити до так званої стабільної фази або оперативної паузи в бойових діях.
Наступний тиждень (розмова відбулася 13 травня, - ред.) буде визначальним у цьому процесі. І вже потім, зважаючи на те, що ми отримаємо, можна буде говорити про подальший розвиток подій на всіх інших фронтах.
Хоча, знову ж таки, динаміка на сьогодні настільки потужна, що один успіх, навіть локальний, може змінити ситуацію на всьому фронті. Це стосується і Харківщини, і Донбасу, і північної Таврії, і правого берега Дніпра в районі Херсонської області.
– За вашою оцінкою, росіян вибивають з півночі Харківщини, бо у нас з'явилася тактична перевага чи вони відходять, аби перекинути сили у Донецьку область?
– Тут є кілька факторів, на які я би хотів звернути увагу. По-перше, противник фізично не може на сьогодні забезпечувати рівномірний розподіл своїх сил та засобів вздовж всієї лінії фронту. Саме тому ми зараз спостерігаємо ситуацію, коли більша частина військ, які нам протидіють на харківському напрямку, складають так звані добровольці "лнр" та "днр".
Вони є непідготовленими, низько мотивованими і слабо озброєними підрозділами. Вони використовувалися для того, щоб зафіксувати присутність ворожих військ на нашій території і забезпечити нанесення вогневих ударів по наших позиціях у районі Харкова.
Там переваги противника немає і ми його фактично в ході бойових дій або відтісняємо, або примушуємо відступати. Причому якщо вони відступають без прямого вогневого контакту, то в деяких випадках можна це розглядати як ганебну втечу від наших військ.
Також треба розуміти, що по ту сторону кордону, в районі Бєлгорода, зосереджені досить значні сили противника – приблизно 19 батальйонних тактичних груп (одна БТГ налічує 600 – 800 осіб, – ред.), які, порівнюючи з тим контингентом, що ми женемо з України, мають більший рівень боєздатності та бойової підготовки. Тому розслаблятися на сьогодні дуже зарано. Наше завдання – вийти на межі кордонів і організувати оборону так, щоб унеможливити ймовірний контрудар противника.
– Ворог потроху просувається на адмінмежі Донецької та Луганської областей. Окупанти намагаються вийти на них та зупинитися, чи це зміна тактики, щоби вирішувати "задачі" почергово і масовано, а не одразу атакувати нас на різних напрямках?
– Саме так – це виконання послідовних "задач" у ході стратегічного виконання завдання зі знищення України як держави. Вони мали надію атакувати Україну зі всіх сторін і закінчити війну протягом дуже короткого часу – це їм не вдалося. І вони з так званого методу паралельного планування перейшли до методу послідовного планування.
Тобто зараз вони хочуть діяти так: утримати окуповані території, дозагарбати Донецьку та Луганську області, повідомляють про перемогу, підтягують ресурси і готують подальший наступ. Куди будуть ці наступи – спрогнозувати дуже важко. Це буде залежати від розвитку подій на фронті і від того, яке завдання вони самі собі поставлять.
На сьогодні вони зовсім не полишили свою стратегічну мету – знищити Україну. Вони просто перейшли до послідовних ударів.
– Ми також бачимо, що окупанти вдаються до тактики війн у Чечні, коли міста просто посекторально знищуються, а потім фактично займають руїни. Вочевидь, що на цих територіях вони не будуть відновлювати "нормальне життя". Чи не виглядає так, що для них ці наші зайняті території – це просто питання створення "буферної зони" із випаленої землі, не зважаючи на населення?
– Ні. Вони діють у своїй звичній парадигмі: захоплення і максимальне виснаження територій. Звісно, що вони не будуть відбудовувати ці території. Звісно, що вони не будуть їх розвивати. Вони мислять тактичними категоріями і на сьогодні їхнє завдання – максимально нейтралізувати будь-який спротив населення у будь-який спосіб.
Тому вони вдаються до таких абсолютно безглуздих дій – винищення територій секторами, щоби показати тим жителям, що залишились, наскільки жорстко вони готові діяти. І таким чином зламати їхній спротив.
Будь-який військовий вам скаже, що під час планування наступальних дій, як правило, намагаються хоча би не руйнувати економічну інфраструктуру, щоби надалі її використати спочатку для завдань військ, а потім – для так званої окупаційної адміністрації. І ось у випадку росіян цього не спостерігається.
Тут ми бачимо просто тотальне знищення по напрямках, по секторах. Те, що не знищується відразу, тотально розграбовується і потім знищується. Це те, що ми зараз бачимо на прикладі Херсонської області, де ворог просто вивозить всі наші товари, зерно, продовольство, майно і сільськогосподарську техніку.
Тобто не йдеться про те, що вони створюють якусь буферну зону, тому що це безглуздо в сьогоднішньому світі. Вони так намагаються зламати наш спротив. І вони діють так, як діяли протягом останніх 600 років.
– Чому, за вашою оцінкою, росіянам вдалося так швидко просунутися на півдні та зокрема на Херсонщині?
– Якщо винести за дужки всі політичні теорії, що була зрада, що все було розміновано тощо, суто з військової точки зору – треба розуміти, які війська нам протистояли в Криму. Проти наших підрозділів, які знаходилися там на прикритті – мова йде про пару батальйонів або маршеві підрозділи дуже невеликої чисельності, фактично без повітряного прикриття – діяло потужне угруповання противника, яке було підкріплено потужним угрупованням авіації і флоту.
Навіть якби ми там зосередили 10-30 тисяч осіб, то бої би там були дуже складні з огляду насамперед на географію місцевості. Це відкритий степ, сховатися там практично немає де, маневрувати нашими бронетанковими колонами дуже важко. По-друге, якщо подивитись на локацію – мова йде про лівий берег Дніпра у напрямку до Херсона – то побачите, що здійснювати забезпечення угруповання військ можна було тільки двома переходами через Дніпро. Це Херсон і Нова Каховка.
Тому ми дуже вдало стримуючими діями наших ар'єргардів (підрозділ, що охороняє військо при переміщенні із фронту в тил, – ред.) зуміли вивести з-під удару наші основні підрозділи для того, щоби зберегти особовий склад. У війні сьогодення не йдеться про банальне втримання територій. Йдеться про доцільність ведення бойових дій на зручних позиціях і доцільність збереження особового складу для подальшого контрнаступу.
Власне, так і сталося. Противник на тому напрямку мав п'ятикратну перевагу. Загальна чисельність військ у Криму налічувала 90 тисяч. З них приблизно 30-35 тисяч складали ударні війська – це десантники і механізовані підрозділи. Зважаючи на це, звісно, що втримати цю територію було б складно.
Також варто звернути увагу на те, що це було абсолютно передбачувано. Якщо, до речі, взяти карту 1920 року, як діяв барон Врангель (один із очільників "білого руху" в роки громадянської війни в Росії, – ред.), ви здивуєтесь. Він фактично зайшов на ту ж саму територію, що й російські війська сьогодні, і далі не пішов.
Тому що є таке поняття як географічні економічно-логістичні можливості території. Тобто вони зайшли на ту зону, де можуть себе забезпечувати і далі не просуваються, тому що всі комунікації, які ведуть з Криму, а їх всього дві, мають обмежені пропускні здатності.
На тому етапі війни, за тих умов, коли ми мали оперувати одночасно на кількох напрямках, забезпечити швидку передислокацію військ, довідмобілізування наших підрозділів і забезпечити утримання перешийку між Херсонською областю та Кримом було б дуже складним завданням. Ми би просто не змогли його втримати на той час.
– Чи вбачаєте ви зараз можливість для наших військ перейти до контрнаступу на Херсонщині?
– Звісно, що передбачаємо перехід у котрнаступ, але для цього треба виконувати ті ж самі вимоги, які є в усіх правилах військового мистецтва. Тобто ми маємо мати перевагу над противником, ми маємо перехопити оперативну і тактичну ініціативу.
Ми маємо бути прикриті з повітря, тому що нам доводиться діяти проти угруповання ворога, яке має "непотоплюваний авіаносець" під назвою Крим і необмежені можливості по постачанню та забезпеченню цього "авіаносця". Ми маємо мати надійні плацдарми на лівому березі Дніпра.
І проміжне завдання, яке ми маємо виконати – це знищити противника на правобережжі та втримати переправи через Дніпро на території Херсонської області. Для нас критично важливо, щоби ця операція була ретельно підготовлена з гарантією перемоги. Ми маємо всі шанси зробити її такою, але для цього потрібен час, зосередженість і відповідний рівень координації, взаємодії та хисту.
– Якщо Росія вирішить включити наші Херсонщину та захоплені території Донецької та Луганської областей до свого складу, чи це може ускладнити нам їхнє звільнення?
– Ні. Світ це не визнає. Це жодним чином не вплине. Чи впливало, наприклад, те, що під час Другої світової війни Львів відносився до Польського генерал-губернаторства, а Тернопіль і Рівне – до так званого гебітскомісаріату Україна?
– Маю на увазі, чи Росія у такому випадку не може знайти аргумент для того, щоби застосувати проти нас ядерну зброю? Адже ми будемо відвоювати свою територію, яку Росія вважатиме за свою.
– Може. Вірогідність того, що Росія застосує ядерну зброю є завжди, тому що ми маємо справу з неадекватним противником. Вони так само можуть сказати, що був обстріл Бєлгородської області, тобто напад на територію Росії.
Я дуже скептично ставлюсь до тих наших експертів та спостерігачів, які кажуть, що до тих пір, поки ми не вступимо на територію Криму, ми можемо наступати де завгодно. Ми не можемо зупинятися через те, що він був включений до складу Російської Федерації та анексований 8 років тому. Крим є нашою територією. Ми маємо політичний та моральний обов'язок звільнити цю територію. А будуть вони використовувати ядерну зброю чи не будуть? Для Росії не існує якоїсь "червоної лінії", після переходу якої вони будуть її застосовувати.
– Чи вважаєте ви зараз можливою деблокаду Маріуполя військовим шляхом?
– Ні. Це виключено. Хтось каже, що там є мала щільність ворожих військ. При всій повазі до наших хлопців, при всьому моєму бажанні врятувати наших захисників і захисниць Маріуполя, жодним чином це зараз неможливо.
Якщо в 2014 році і з нашого боку, і з боку російських окупантів діяли мобільні групи і просування між бойовими порядками допускалося, то на сьогодні це дуже обмежено. По-друге, противник продовжує мати перевагу в повітрі. Потрібно розуміти, що колона рухається з певною швидкістю на певній території. Приховати рух колони на такій відкритій місцевості, яка є там, неможливо. По ній буде працювати авіація ворога, по ній будуть наносити флангові удари з артилерії, ракетні війська.
Мова йде про прорив на територію міста і ведення бойових дій на території міста. А це абсолютно складна ситуація. Ми таким чином ризикуємо додати до наших героїчних захисників Маріуполя ще тисячі наших солдатів, які можуть просто потрапити в пастку, в'язавшись у вуличні бої, коли будуть намагатися прорватися до "Азовсталі".
Навіть якби ми прорвалися туди, евакуація такого підрозділу потребує додаткових засобів для евакуації. А маючи таку велику кількість поранених, про яку було заявлено – уявіть, скільки потрібно доправити ще порожніх автомобілів для евакуації, щоби вивезти 600 чоловік? Треба щонайменше 500 автомобілів. Це буде цілий медичний конвой, тобто колона збільшується в рази. І їй треба ще якось дістатися до Маріуполя.
– З чим, на вашу думку, пов'язана активізація обстрілів Чернігівщини та Сумщини?
– Це відволікання уваги. Противник розуміє, що ми посилили тиск на харківському та ізюмському напрямках. І таким чином він намагається відволікти нашу увагу, щоби ми утримували війська на тих позиціях і не мали змоги підсилити наші атакуючі війська.
Така ж ситуація на сьогодні спостерігається і в районі Придністров'я. Тому що можливість атаки з Придністров'я на сьогодні є абсолютно мізерна. Така ж сама мізерна можливість на сьогодні і атака з напрямку Білорусі.
Натомість такі демонстраційні дії що з Придністров'я, що з Білорусі змушують нас тримати там війська прикриття, а це сотні наших бійців, які були б дуже й дуже доречні для посилення тиску на ворога на Донбасі.
– Тобто цей їхній другий етап перевірки сил реагування армії і розгортання військ на кордоні з Україною – це все задля відволікання нашої уваги?
– Це демонстраційні дії. Але не можна сказати, що це виключно задля відволікання уваги. Протягом такої перевірки здійснюються практичні заходи, щоби з'ясувати і уточнити плани розгортання військ. Вони дивляться, як, за який час, на якому напрямку, куди можна здійснити таке розгортання. Вони тестують свою систему розгортання і організації бойових дій. Це не означає, що вони ніколи її не застосують.
Натомість саме сьогодні загрози наступу з Білорусі фізично не існує, тому що там навіть немає ознак створення ударного угруповання. По-друге, хтось звертає надто багато уваги на те, що вони перекинули до кордону сили спеціальних операцій.
У них виключно специфічні завдання, які жодним чином не пов'язані з веденням повномасштабних бойових дій. Це так звані диверсійні підрозділи, які діють виключно на території противника або в тилу противника. У них навіть немає БТРів. У Білорусі максимальна кількість таких сил – не більше 1,5-2 тисячі осіб.
– Що зараз відбувається навколо острова Зміїний? Це підготовка росіян до висадки морського десанту чи, можливо, повітряного десанту до Придністров'я?
– Ні те, ні інше. Острів Зміїний для цього не призначений. Натомість, якщо взяти географічну карту, ви побачите, що прямо повз цей острів проходять морські комунікації, морські торговельні шляхи від Одеси до Босфору і далі до Середземного моря. Таким чином, острів Зміїний на сьогодні є стратегічно важливим світовим пунктом, який дозволяє Росії створювати глобальні проблеми.
Острів Зміїний – це клаптик суші у Чорному морі, який розташований навпроти гирла Дунаю. Розміщення на цьому острові засобів радіотехнічної чи радіоелектронної розвідки дозволяє росіянам вести спостереження за територією Румунії, де вже розташовані американські підрозділи. Тобто вони можуть вести розвідку і знімати все, що стосується і американських, і румунських військових на території Румунії.
По-друге, розгортання на острові росіянами засобів протиповітряної оборони покращує положення для дій їхнього флоту в цій операційній зоні. Маючи такий стаціонарний пункт і радіолокаційне спостереження вони також можуть розширити операційну зону для своїх літаків.
По-третє, розміщення росіянами на острові якихось ракетних засобів дозволить їм контролювати всю морську комунікацію в тому районі і знищувати всі кораблі, які будуть пересуватися в цій зоні. Для чого їм це потрібно? На сьогодні ціни на продовольство в країнах Середземномор'я, які залежали від нашого експорту – Туніс, Ліван, Алжир тощо – зросли вже на 20%.
Блокуючи наші морські торговельні шляхи і перевезення вантажів, Росія вже сьогодні міжнародним продовольчим тероризмом впливає на кілька країн. Тобто це стає глобальною світовою загрозою, про що вже говорять на найвищому політичному рівні. Ці поставки Росією награбованого в Україні зерна до Сирії також можуть бути використані нею як інструмент ведення гібридної війни.
Для морської операції з перекидання десанту в росіян уже немає флоту. А повітряна операція на таку відстань – це безглуздя. Які сили та засоби треба підняти в небо, щоби здійснити таку операцію!
До того ж десантура може діяти протягом 72 годин в оточенні. Після цього до них мають підійти сухопутні війська. Тобто говорити про ризик проведення висадки морського чи повітряного десанту можно говорити тільки в тому випадку, якщо росіянам вдасться прорватися через Миколаїв і підійти до Одеси.
Ми вже майже виключили фізичну можливість висадки Росією морського десанту – в них просто немає достатньої кількості кораблів. А повітряний десант – це колосально ризиковано, тому що вони не мають такої кількості повітряних суден, щоби забезпечити безперервне перекидання десанту.
Вони можуть перекинути з повітря 2-3 літаки, не більше одного батальйона. Решту треба буде висаджувати посадковим способом і під постійним вогневим впливом. А наші "стінгери" та інші засоби не дадуть уціліти будь-якому літаку, що сунеться на ту територію. І вони це прекрасно усвідомлюють.
– За даними нашого Генштаба, ворог нарощує системи ППО у західній частині окупованого Кримського півострова. У вас є розуміння, для чого?
– Це для того, щоби створити так звану противоповітряну парасольку після втрати крейсера "Москва". Тому що "Москва" була дуже важливим рухомим елементом протиповітряної оборони. Крім того, вони розуміють, що ми будемо отримувати ракети, і їм ця оборона потрібна для того, щоби захистити критичні об'єкти на території Криму, такі як порти Балаклава, Донузлав і Севастополь, склади зберігання озброєння і бойової техніки і основні комунікації, включаючи дороги на перешийку.
– Через який час, на вашу думку, західне озброєння від наших партнерів може кардинально переламати хід бойових дій?
– Це дуже важко сказати. Нам потрібна така кількість цього західного озброєння, щоби ми могли практично повністю замінити ним ту техніку та озброєння, яку ми маємо сьогодні. Тільки тоді ми зможемо говорити, що вплив західного озброєння може якось поміняти ситуацію. Доти, доки ми будемо продовжувати воювати зброєю радянських часів, говорити про абсолютно глобальну зміну в нашій тактиці та стилі ведення бойових дій буде зарано.