Як Росія намагається підірвати західні санкції та чи витримає Європа тиск Кремля

Про те, чому Захід йде на окремі поступки Росії, як Москва експлуатує теми газу і зростання споживчих цін на континенті і чим це загрожує Україні – докладніше в матеріалі РБК-Україна. 

Останнім часом все частіше з'являються новини про те, що Захід послаблює або робить винятки із російських санкцій або йде на інші поступки країні-агресору. Найяскравіший приклад, звичайно – це історія з турбіною Siemens для "Північного потоку-1", яку Канада під тиском Німеччини вирішила виключити з санкцій і повернути з ремонту.

Крім того, США зняли санкції з торгівлі російськими продуктами харчування, ліками та добривами. А в ЄС збираються пом'якшити санкції проти низки російських банків, щоб зробити можливими розрахунки за продовольство.

Раніше через тиск Брюсселя фактично провалилася литовська економічна блокада Калінінграду. А юристи Євросоюзу, за інформацією Bloomberg, вважають недостатніми підстави для включення ряду російських бізнесменів в санкційні списки.

Прорив греблі

Збоку ці поступки можуть не виглядати критичними: мова йде про окремі випадки, тоді як загальний санкційний тиск на Росію утримується і навіть наростає. Втім, санкційну політику не дарма часто порівнюють з греблею – вона може працювати, тільки якщо зберігає свою цілісність. Будь-яка тріщина швидко зростає в розмірах, з'являються нові, в результаті гребля руйнується під валом води.

У випадку з санкціями це означає, що поступка в окремій сфері або з боку однієї держави відразу ж викличе питання в інших: чому їм можна, а нам ні. Тим більше, що європейські держави люблять говорити про свою "особливу ситуацію" в якійсь сфері економіки. Це яскраво проявилося під час обговорення останнього пакету санкцій, пов'язаного з ембарго на російську нафту – навіть дружня Україні Словаччина, не кажучи про Угорщину, тижнями наполягала на особливих умовах і виключенні із загальних правил.

"Північний потік-2", запуску якого продовжує вимагати Росія (фото: Getty Images)

Як заявив днями глава українського МЗС Дмитро Кулеба у зверненні до своїх європейських колег, будь-які поступки Кремлю ніколи не спрацюють, ніколи не працювали і в цілому є пасткою. "Я впевнений, що в наступні тижні буде більше прокремлівських голосів, які підштовхують громадську думку до того, щоб дати Путіну те, що він хоче, щоб він залишив Європу в спокої. Ми повинні активно протистояти цим наративам", – сказав Кулеба.

Дійсно, історія з тією ж турбіною для "СП-1" це підтверджує. Хоча Захід пішов на всі вимоги Москви, досі так і незрозуміло, чи почнеться поставка газу по трубопроводу і в яких обсягах. Зате точно зрозуміло, що на цьому газовий шантаж Європи з боку Кремля не закінчиться, скоріше навпаки – в Москві побачили, що в крайніх випадках Захід може йти на компроміс зі своїми принципами. Звичайно, пояснюючи це "винятковою економічною необхідністю" і багаторазово запевняючи Україну в "подальшій безумовній підтримці".

У найближчі тижні і особливо місяці про санкції проти РФ на континенті дійсно будуть говорити більше, пов'язуючи їх з поточним зростанням споживчих цін і енергетичною кризою, що невблаганно насувається до зими . Притому що сам по собі такий підхід не зовсім коректний.

Головний тригер європейської інфляції – це абсолютно штучно створене зростання цін на енергоносії. Росія стала скорочувати поставки газу в ЄС, провокуючи паніку на ринку і зростання цін задовго до лютневого вторгнення в Україну. Продовжує робити це і зараз, хоча має всі можливості кратно збільшити поставки, в тому числі через Україну.

Про те, що зростання європейських цін не пов'язане з санкціями, заявляв і головний дипломат ЄС Жозеп Боррель. "Хіба у них немає очей? Вони не дивляться на графіки? Вони не беруть до уваги цифри і факти?" – сказав Боррель, маючи на увазі європейських лідерів, які вважають санкції помилкою.

Голод і холод

Втім, в масовій європейській свідомості ідея про безпосередній зв'язок між санкціями і падінням рівня життя (а також холодною зимою, яка насувається) вже вкоренилася. І Росія, звичайно, буде активно експлуатувати цю тему.

Незважаючи на те, що економіки РФ і Євросоюзу непорівнянні за розміром, у Москви є пара дієвих інструментів тиску. Перший – продовольчий, пов'язаний в основному з блокуванням вивезення української продукції з портів Чорного моря (як легко помітити, санкції знову-таки ні при чому). По європейцях це б'є як прямо, через зростання цін на продукти, так і побічно – через загрозу голоду в Африці і Азії і можливого припливу мігрантів, по яких він безпосередньо вдарить (за оцінками Міжнародного Комітету порятунку, таких може бути до 47 мільйонів чоловік).

Ще більш ефективний інструмент – енергетика та постачання газу. Питання газопроводів, заповнення сховищ, будівництва LNG-терміналів ще ніколи так сильно не хвилювали європейську, а особливо німецьку, широку публіку. Влада країни вже попереджає громадян, що їх витрати на газ в осяжній перспективі можуть зрости в три рази, наприклад, з 1500 до 4500 євро на рік.

Росія перетворила експорт українського зерна в інструмент тиску на Африку і Захід (фото: flickr.com)

При цьому німецьке суспільство в цілому і далі готове підтримувати Україну, нехай і ціною втрат особистого доходу. Опубліковане два тижні тому опитування Deutschlandtrend показало, що 61% німців готові підтримувати санкції, навіть якщо вони призведуть до зростання цін. Але ситуація динамічно змінюється. Так, у тижневій давності опитуванні Forsa 32% німців виступили за бойкот російського газу як такого, хоча півтора місяці тому таких було 44%.

Економічні проблеми природним чином призводять і до політичних криз, зміні влади в країні. Зараз із великих європейських держав це відбувається у Великій Британії, де останні тижні на посаді добуває Борис Джонсон, і в Італії, де Маріо Драгі знаходиться на волосину від відставки. І Драгі, і Джонсон зарекомендували себе хорошими друзями України, їх проблемам відкрито раділи в Москві.

Але якщо в Сполученому королівстві курс на підтримку України напевно буде підтримуватися і новим главою уряду, то в Італії цілком можливий розворот до традиційних проросійських симпатій. Звичайно, скасовувати санкції і дружити з Москвою ніхто не буде, але й активно допомагати Україні – теж.

І в Італії, і у Великобританії російсько-українська війна і санкції не були причиною політичних криз, це суто внутрішньополітичні розбірки. Але падіння рівня життя, які багато хто з цим пов'язує, виступало чітко видимим фоном.

Із наближенням зими, якщо ситуація з газом так і не вирішиться, зростання цін і необхідність економії може підштовхнути владу європейських країн як мінімум до коригування курсу щодо Москви, якщо того будуть наполегливо вимагати їх виборці. І в цьому поки полягає головна небезпека для України.

"Європейські громадяни зіграли ключову роль у забезпеченні того, щоб їхні уряди допомагали Україні захищатися від російської військової агресії", – говориться у статті Європейської ради з міжнародних відносин. Звичайно, така модель працює в обидві сторони – якщо громадяни будуть вимагати поступок перед вимогами РФ, владі доведеться послухатися, або ж піти.

Втім, для Росії ця гра теж ризикована, відзначає The Guardian. Як пише видання, Путін може піти ва-банк і спровокувати важку енергетичну кризу в Європі. "Але у Путіна буде тільки один шанс, і якщо він зазнає невдачі, а запаси Європи будуть досить великими, щоб дожити до наступного літа, Захід опиниться на межі звільнення від залежності від російського газу. Путін назавжди підірве головне джерело доходу Росії і найбільший експортний ринок газу", – пише The Guardian.

Втім, Кремль завжди був схильний до ірраціонального підвищення ставок в будь-якому конфлікті, а в поточній ситуації це точно виглядає найвірогіднішим сценарієм дій агресорів.

Мир і справедливість

Звичайно, багато європейських політиків активно просувають меседж про те, що за підтримку України в будь-якому випадку доведеться дорого платити, але в кінцевому рахунку, це в інтересах самих же європейців. І поки що санкційний механізм хоч і сповільнюється, але не зупиняється. Так, на порядку денному вже прийняття сьомого пакету санкцій, основа якого – заборона на імпорт російського золота, другої за прибутковістю, після вуглеводнів, статті російської торгівлі.

Олаф Шольц, Еммануель Макрон і Володимир Зеленський (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Найправильнішу риторику в цьому сенсі продемонстрував генсек НАТО Йенс Столтенберг під час слухань у комітеті Європарламенту у закордонних справах. Перший аспект – моральний: Україна – незалежна країна, яка зазнала брутального вторгнення свого сильного сусіда, і на таку поведінку не можна закривати очі.

"Навіть якщо комусь байдужа моральна сторона питання, ви повинні дбати про інтереси власної безпеки. Ви повинні платити. Платити за підтримку, за гуманітарну допомогу, за наслідки економічних санкцій. Тому що альтернативою є плата набагато більш високої ціни пізніше", – сказав Столтенберг, додавши, що ціна, яку платить Європа, вимірюється грошима, тоді як для українців ціна "вимірюється життями".

До широких європейських мас треба якомога активніше доносити меседж про те, що підтримка України, в тому числі шляхом антиросійських санкцій – це не абстрактна "благодійність", від якої можна відмовитися, якщо вона стане бити по кишені. Навпаки – це інвестиція в безпеку самих же європейців.

Українські топ-чиновники всі останні місяці активно спілкуються із західними медіа, але цього може бути мало.

Наприклад, явно провисає сегмент соціальних мереж, куди РФ традиційно вкидає величезні ресурси. У цьому легко переконатися, якщо зайти в коментарі до будь – якого посту, скажімо, Бориса Джонсона, присвяченого підтримці України – там будуть тисячі коментарів на тему "а що з нашим рівнем життя" і "скільки можна займатися українцями, займіться вже нами". Як від реальних людей, так і від явних ботів.

Інформаційний фронт в Європі в найближчі місяці буде настільки ж важливим, як і фронт енергетичний. Опубліковане в червні опитування Європейської ради із зовнішніх відносин показало, що 35% громадян десяти країн, від Фінляндії до Португалії, належать до умовного "табору миру" (хочуть якнайшвидшого миру, нехай і ціною поступок з боку України), а 22% – до "табору справедливості" (хочуть покарання Росії за агресію), решта – не визначилися або вагаються.

При цьому у всіх країнах, крім Польщі та Великобританії, "табір миру" має відносну більшість. З урахуванням наближення зими і активізації російських інформоперацій, розгорнути цей тренд Україні буде дуже непросто.