У Женеві пройшов черговий раунд американо-російських переговорів про Україну, НАТО і глобальну стабільність в цілому. Судячи із заяв обох сторін, хоч трохи зблизити позиції у них не вийшло. Про те, як пройшли переговори США і Росії і чи можуть вони привести до якихось конкретних результатів – нижче в матеріалі РБК-Україна.
Зустріч американської і російської делегацій в Женеві – логічне продовження двох раундів переговорів між президентами США і РФ Джо Байденом і Володимиром Путіним, що відбулися в грудні.
Те, що в Женеві не буде укладено якихось глобальних зобов'язуючих домовленостей, було зрозуміло з рівня представництва: делегації очолювали заступник держсекретаря США Венді Шерман і заступник голови МЗС РФ Сергій Рябков. Публічно і в Москві, і у Вашингтоні також закликали не чекати від зустрічі великих результатів.
Тим не менш, Росія явно намагалася захопити ініціативу в переговорному процесі, нав'язуючи власний порядок денний. А щоб схилити США до розмови, сконцентрувала біля кордонів України стотисячне угруповання і прозоро загрожувала новим вторгненням (нехай відкритим текстом і не заявляючи про це офіційно).
Російські пропозиції оформлені у вигляді двох проектів договорів, з НАТО в цілому і окремо зі США, опублікованих в грудні на сайті російського МЗС. Офіційно в Москві їх називають "гарантіями безпеки".
Ключові вимоги РФ – "юридично закріплена" відмова НАТО від розширення на схід (зокрема, приєднання України до Альянсу), відведення озброєнь і військ від російських кордонів, припинення військового співробітництва з Україною та іншими країнами регіону, виведення військ з території держав, що вступили в НАТО після 1997 року і т. д.
У Вашингтоні і європейських столицях ці захмарні вимоги відкинули відразу. Зокрема, підкреслюючи, що розширення НАТО – це питання переговорів між Альянсом і країною-претендентом, і жодна третя сила не може мати права вето в цьому процесі.
Відводити війська США та інших країн-союзників зі Східної Європи теж ніхто не збирається. Адже буквальне виконання вимоги Кремля було б рівносильне ліквідації або як мінімум розколу Альянсу навпіл – адже 14 з 30 його членів вступили в НАТО вже після 1997 року.
Замість цього у Вашингтоні запропонували свій, набагато більш реалістичний порядок денний переговорів. Зокрема, пропонуючи обговорити питання обмежень на розміщення ракет і проведення військових навчань в Європі.
Представники РФ відповідали, що їм цього буде завідомо мало, причому іноді в хамській формі. "НАТО треба збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 року", – заявив глава російської делегації Рябков напередодні переговорів у Женеві.
Не дивно, що при такій полярності позицій прориву від женевських переговорів не було варто очікувати. Більш того, заступник держсекретаря Шерман навіть заявила журналістам, що те, що відбувалося, не можна назвати власне "переговорами" – а скоріше "дискусією для кращого розуміння один одного".
Також глава американської делегації підтвердила раніше оприлюднену в ЗМІ інформацію про можливі додаткові санкції проти РФ на випадок вторгнення в Україну – серед іншого, вони можуть включати і обмеження на продаж товарів в РФ (але знову-таки без особливих деталей).
Шерман до того ж чітко артикулювала, що саме в США сприймуть як ознаку деескалації – "якщо російські війська повернуться назад в казарми" (від кордону з Україною, – ред.).
В іншому заступник держсекретаря підтвердила вже багаторазово озвучені у Вашингтоні тези: двері в НАТО залишаються відкритими, санкції проти РФ у разі вторгнення будуть набагато жорсткішими, ніж в 2014-му, а реальний прогрес в переговорах можливий тільки дипломатичним шляхом.
У свою чергу, російська делегація не демонструє жодних ознак готовності до компромісу. Відмова від розширення НАТО на схід і "матеріального освоєння територій" країн, що вступили в Альянс після 1997-го, Рябков назвав" абсолютним імперативом", від якого РФ відступати не має наміру.
Також російський дипломат запевнив, що "ніяких намірів нападати на Україну у нас немає і бути не може". Втім, точно таке формулювання Росія незмінно використовує із самого початку своєї агресії в 2014 році.
Судячи з усього, єдине, з чим погодилися всі учасники переговорів, за словами Шерман, – це з тим, що "ядерну війну неможливо виграти".
Женевська зустріч – перший захід в рамках "переговорного тижня" між Росією і Заходом. 12 січня в Брюсселі відбудеться засідання Ради Росія-НАТО, а 13 січня у Відні – Постійної ради ОБСЄ.
Така щільність переговорів – очевидна ініціатива Москви. Там постійно заявляють, що домовлятися про нав'язувані ними "гарантії безпеки" треба максимально швидко, і що цей процес не може тривати навіть кілька місяців.
Паралельно РФ явно намагається зіштовхнути між собою США і Європу, відкрито позиціонуючи Вашингтон як нібито єдиного "гідного" співрозмовника на міжнародній арені. Навіть сам факт того, що проекти "договорів щодо безпеки" були адресовані всьому Альянсу і окремо США, вельми показовий.
Тим часом, в ЄС все частіше використовують свій варіант формули "нічого про Україну без України" – "нічого про Європу без Європи".
Із самого початку грудневих переговорів Байдена і Путіна окремі східноєвропейські країни забили тривогу. Вони побоювалися, що США (можливо, разом з великими західноєвропейськими державами) про щось домовляться з РФ, тоді як східноєвропейці залишаться не при справах – хоча географічно вони до Росії якраз найближче. Ймовірно, через це і зірвалися побіжно анонсовані Байденом переговори у форматі "5+1": США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія плюс Росія.
Як повідомили джерела The New York Times, раніше глава європейської дипломатії Жозеп Боррель направив до МЗС країн-членів ЄС лист із закликом підготувати власні пропозиції для переговорів з Росією щодо безпеки, а їх головним майданчиком має бути не НАТО, а ОБСЄ.
У відповідь американці публічно підкреслюють, що з Росією готові обговорювати тільки двосторонні відносини, тоді як всі питання, що стосуються України, Євросоюзу і НАТО в цілому обов'язково будуть розглядатися за їх участі.
Більш того, у Вашингтоні закликали європейських союзників сприймати всі коментарі і заяви росіян після женевської зустрічі із "крайньою скептичністю" і дочекатися роз'яснень від американців.
Поки ж позиція Москви виглядає максимально ультимативною. За словами Рябкова, рішення про те, чи варто далі перебувати в переговорному процесі, РФ прийме за підсумками переговорів у Брюсселі та Відні на цьому тижні. Але відступати від своїх абсурдних вимог щодо НАТО Москва публічно нібито не має наміру.
Безумовно, все це може бути частиною звичної переговорної тактики – вимагати свідомо більшого, щоб отримати бажане. В даному випадку – ставити НАТО ультиматуми по стисненню до розмірів 1997 року, щоб в кінцевому рахунку, наприклад, спробувати "продавити" мирне врегулювання на Донбасі на своїх умовах.
Але поки що планка вимог виглядає аж надто завищеною. Тому, цілком можливо, початковою метою Росії є якраз зрив переговорів, тому і висуваються завідомо нездійсненні вимоги. Щоб в кінцевому рахунку російська делегація могла голосно грюкнути дверима, звинувативши у всьому Захід (зокрема і в цілях внутрішньої пропаганди), і почуватися із розв'язаними руками. А далі може послідувати те, що Володимир Путін на грудневій прес-конференції назвав "військово-технічними заходами". Першою метою яких, очевидно, може стати якраз Україна.