Сьогодні президент РФ Володимир Путін визнав незалежність так званих "ЛНР" і "ДНР". Чому Кремль зважився на такий крок і що це означає для України – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Сьогодні на позачерговому засіданні Ради Безпеки РФ розглядалося питання про визнання незалежності т.зв. "ЛДНР", а через кілька годин відповідні укази підписав російський президент Володимир Путін.
РБК-Україна відповідає на головні питання у зв'язку з рішенням Кремля про визнання псевдореспублік Донбасу.
Російська влада вже майже вісім років уникала прямої відповіді на питання про те, чому не визнає т.зв. "ЛДНР". Офіційно, в рамках мінського і нормандського переговорних процесів території ОРДЛО в Москві називали Україною, а бойові дії на Донбасі, відповідно, "внутрішньоукраїнським конфліктом".
При цьому в пропагандистських цілях не тільки російська пропаганда, а й високі чиновники країни-агресора любили міркувати про "республіки Донбасу", представляючи їх в якості якихось самостійних суб'єктів.
Далі цього справа не йшла аж до січня цього року, коли ескалація навколо українських кордонів вже виходила на пік. Ініціативу російських комуністів про визнання т.зв. "ЛДНР" деякі вважали їх самодіяльністю і самопіаром. Але незабаром стало зрозуміло, що це не так – коли з аналогічною, по суті, ідеєю виступила і путінська "Єдина Росія".
У підсумку, Російська Держдума абсолютною більшістю голосів звернулася до Путіна з проханням розглянути визнання незалежності т.зв. "ЛДНР". Варто зауважити, що з формальної точки зору без подібного звернення цілком можна було обійтися. Путін і сам у будь-який момент міг би визнати т. зв. "ЛДНР" своїм указом, що в коментарі РБК-Україна тоді відзначив член української делегації в Тристоронній контактній групі Сергій Гармаш.
Тому рішення Держдуми багато в чому виглядало як подальше підвищення ставок з боку російської влади. Тим більше через пару днів після рішення Держдуми почалося і різке загострення на Донбасі, разом з валом фейкових повідомлень про нібито обстріли території ОРДЛО і самої РФ, незрозумілою "евакуацією" жителів у РФ та інше. Але, судячи з усього, в Кремлі вирішили недовго тягнути інтригу і вийти на новий етап конфлікту – вже "офіційно" визнавши т.зв. "ЛДНР".
Тут багато залежало від того, в яких формулюваннях виписаний путінський указ про визнання т.зв. "ЛДНР": в рамках "фактично підконтрольної території" (менш ймовірний варіант), в рамках "адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей" (більш ймовірно) або ж цей момент в принципі буде опущений, щоб отримати більше простору для подальших маневрів. Зрештою, в путінському указі про кордони т.н. "ЛДНР" нічого сказано не було.
Під час засідання Радбезу питання про межі донбаських утворень, які пропонувалося визнавати, предметно не обговорювалося. Лише глава МВС РФ Володимир Колокольцев закликав до визнання т.зв. "ЛДНР" в межах їх "історичних кордонів", тобто Донецької та Луганської областей. На даний момент підконтрольна окупаційним формуванням територія становить лише приблизно третину всієї площі цих областей. За словами заступника голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Андрія Клімова, йдеться про визнання т.зв. "ЛДНР" у їхніх фактичних межах.
Варіант з "історичними кордонами" є найбільш небезпечним з точки зору подальшої військової ескалації – якщо війська т.зв. "ЛДНР" після цього підуть у наступ на Маріуполь, Слов'янськ і Сватове. Більш того, в цьому наступі російські війська зможуть підтримати їх вже і "офіційно" – якщо Москва зі своїми маріонетками укладе військовий союз про колективну оборону, на зразок того, що РФ підписала з окупованими нею територіями Південної Осетії, "незалежність" якої Кремль визнав ще у 2008 році. Путін вже доручив ввести на територію т.н. "ЛДНР" російських "миротворців", тобто регулярні війська РФ.
Або якщо вони просто звернуться до РФ за "військовою допомогою". Путін вже закликав Раду федерації ратифікувати "договір про дружбу і взаємодопомогу" з обома псевдореспубліками.
Крім того, у своєму зверненні Путін закликав українську владу "негайно припинити бойові дії" на Донбасі – в іншому випадку, за його словами, "вся відповідальність за продовження кровопролиття" ляже на Київ. Ці слова можна трактувати як його заклик до української армії до виходу з усієї території Донецької та Луганської областей, чого, судячи з усього, не відбудеться. Відтак, війна на Донбасі триватиме.
Україна і західні партнери оцінюють такі перспективи по-різному. На Заході сценарій повномасштабного вторгнення, в тому числі наступу на Київ, вважають абсолютно ймовірним, українське ж керівництво наполягає, що необхідні для цього наступальні формування російська армія поки не створила.
Звичайно, концентрація військ по всьому периметру україно-російського кордону, продовження навчань в Білорусі, активізація російських сил в Криму і "миротворців" в Придністров'ї може бути потрібною для максимального розтягування української оборони і відволікання сил від Донбасу.
Втім, почастішали повідомлення про якихось "українських диверсантів", що прориваються безпосередньо на російську територію і обстріли Ростовської області"українськими силовиками". Це можна трактувати як пошук приводу вже для більш масштабного конфлікту, що виходить за межі Донбасу. Хоча всі ці повідомлення і виглядають як досить халтурно виконані постановки.
Визнання т.зв. "ЛДНР" означає зміну курсу РФ з примусу України до виконання Мінських угод на своїх умовах, який Москва просувала з 2014-15 років і різко активізувала в останні тижні.
Згідно з "Мінськом", ОРДЛО є частиною України, ні про який "суверенітет" або "незалежність" цих регіонів в угодах не йдеться, оскільки це повністю суперечило б їх суті. "Особливий статус Донбасу", якого російська влада роками вимагала від Києва, все одно передбачає знаходження ОРДЛО в межах України, по суті, на правах досить широкої автономії.
Українська влада, у свою чергу, трактувала передбачений Мінськими угодами "особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО" по-іншому, як складову частину загальноукраїнської реформи децентралізації. І вимагала для початку вирішити питання безпеки, починаючи зі сталого перемир'я, виведення з території ОРДЛО окупаційних збройних формувань.
Політична частина "Мінська", на переконання Володимира Зеленського і його команди, може бути виконана тільки після реалізації пунктів з безпеки. Це в свою чергу, наштовхувалося на жорстку протидію з боку російської влади, яка на чільне місце ставила "прямі переговори Києва з Донбасом", категорично неприйнятні вже для України.
Тема виконання Мінських угод багаторазово піднімалася і на сьогоднішньому засіданні Радбезу РФ. Минулого тижня, відразу після звернення Держдуми до Путіна на предмет визнання т.зв. "ЛДНР" в Кремлі запевняли, що виконання "Мінська" досі є пріоритетним сценарієм. "Визнання не корелюється з Мінськими угодами, це так. Президент сказав, що головне завдання – реалізація мінського комплексу заходів", – 16 лютого сказав прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков.
Втім, виступаючи перед Путіним, члени російського Радбезу один за іншим просували іншу точку зору: про те, що "Мінськ" все одно не виконується, і сподіватися на це сенсу немає. Зокрема, заступник голови Адміністрації президента РФ Дмитро Козак, який бере участь в нормандських переговорах на рівні радників, заявив, що мінський процес "знаходиться на нульовому рівні з 2015 року" і що Україна "при звичайному розвитку подій" не буде виконувати угоди "ніколи". Аналогічну тезу озвучував і особисто Путін.
Втім, ймовірність появи в майбутньому умовного "Мінська-3" теж не можна відкидати. Перші Мінські угоди були підписані у вересні 2014 року після поразки під Іловайськом, другі, в лютому 2015-го – після поразки під Дебальцевим. І російська влада може спробувати і втретє реалізувати схожий сценарій - після "визнання незалежності" почавши наступ на підконтрольні України території Донбасу, щоб змусити Київ до підписання нових, ще менш вигідних угод, де псевдореспублікам будуть обіцяні ще більші права, ніж створення "народної міліції" і особливий статус для російської мови.
Звичайно, такий сценарій виглядає вельми абсурдно – визнавати "незалежність Донбасу", щоб потім знову "об'єднувати" його з Україною у форматі якоїсь федерації – але все ж є можливим. Адже самі по собі псевдореспубліки і їх "керівництво" ніколи не мали ніякої реальної суб'єктності, а метою Кремля завжди був і залишається контроль за всією Україною, чий шлях на Захід при такому сценарії буде надійно заблокований.
Ще до офіційного оголошення про рішення щодо т.зв. "ЛДНР", Путін провів розмови з французьким президентом Еммануелем Макроном і німецьким канцлером Олафом Шольцом і повідомив їм, що "має на меті підписати відповідний указ". "Президент Франції і Федеральний канцлер ФРН висловили розчарування таким розвитком. Разом з тим ними була позначена готовність до продовження контактів", – наголошується на сайті Кремля.
Раніше із західних країн із закликом до "суворих санкцій" проти Росії виступила Естонія. Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель заявив, що пропонуватиме країнам-членам ЄС ввести санкції проти РФ за визнання незалежності т.зв. "ЛДНР". А глава Європейської Ради Шарль Мішель заявив, що рішення Путіна є "грубим порушенням міжнародного права", на яке ЄС відповість "з єдністю, твердістю і рішучістю у своїй солідарності".
У свою чергу, Володимир Зеленський скликав екстрене засідання РНБО, ближче до другої години ночі з'явилося і його звернення до українського народу.
"Ми нічого і нікому не віддамо", – заявив президент. За його словами, хоча Україна і залишає за собою право на самооборону, але при цьому й надалі рухатиметься мирним та дипломатичним шляхом врегулювання.
Зеленський перерахував і перші дипломатичні кроки України: запит до країн-членів Ради безпеки ООН щодо проведення консультацій на основі Будапештського меморандуму, а також скликання засідання Ради безпеки ООН, спеціального засідання ОБСЄ та саміту "нормандської четвірки".