Заснована рік тому Православна церква України на чолі з митрополитом Епіфанієм змогла зайняти чільне місце на релігійній карті України. Однак церковної тематики в суспільному просторі зараз набагато менше, ніж минулої зими. Про те, як вплинула на православну церкву зміна влади в Україні, як іде процес переходу громад в ПЦУ і її міжнародного визнання і що робить почесний патріарх Філарет – в матеріалі РБК-Україна.
Один рік і один день тому, 15 грудня 2018 року, відбувся об'єднавчий церковний собор, на якому була заснована Православна церква України. Уже через три тижні вона отримала томос про автокефалію від Константинопольського патріархату. Тоді церковна тематика була на слуху, ставши однією з основ виборчої кампанії Петра Порошенка.
Але після того, як в штабі тодішнього президента прийняли рішення трохи згорнути "навколотомосную" передвиборну активність, ця тема поступово перестала цікавити невоцерковлену громадськість. Проте за минулий рік в житті ПЦУ, а також її союзників і опонентів в православному світі, сталося досить багато подій.
Повне перезавантаження влади в Україні, що сталося в цьому році, цілком природно, змінило і стиль ставлення влади до церковних питань. На відміну від попередників, Володимир Зеленський ніде публічно не підкреслює свою релігійність. Відразу після перемоги на виборах він показово провів зустрічі з представниками найрізноманітніших українських конфесій, і не тільки християнських. Але в цілому, нинішня влада намагається від церковної тематики максимально дистанціюватися.
"Зміна влади в країні призвела до полегшення життя православних в Україні. ПЦУ перестала бути де-факто державною церквою, яка за підтримки минулої влади активно займалася рейдерством, спрямованим проти УПЦ", - сказав РБК-Україна заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ (МП) протоієрей Миколай Данилевич.
У самій ПЦУ послідовно стверджують, що ніколи не користувалися в державі якимось особливим статусом і сприянням з боку влади. Звинувачення у рейдерстві там теж категорично спростовують, вказуючи, що якраз Московський патріархат залучав і залучає своїх впливових прихильників в політичних елітах, щоб перешкодити розвитку ПЦУ.
"Для нас найголовніше, що надії проросійських кіл на те, що зі зміною влади наша церква зруйнується, що це виключно політичний проект і т.д. - не виправдалися зовсім. Наша церква жива і розвивається", - сказав виданню архієпископ ПЦУ Євстратій (Зоря).
За останній рік в ПЦУ перейшло близько 600 парафій УПЦ (МП), або близько 5% всіх релігійних громад Московського патріархату. В основному цей процес припав на перші три-чотири місяці 2019 року, після чого майже зупинився. У самій ПЦУ називають кілька причин того, чому перехід громад до нової церкви не став дійсно лавиноподібним.
В першу чергу, це зміни в законодавстві, згідно з якими змінювався порядок реєстрації та перереєстрації громад, а також післявиборчі кадрові зміни в обласних адміністраціях, які і відповідальні за ці процеси. Крім того, за словами архієпископа Євстратія, УПЦ (МП) і її симпатики в політикумі продовжують вести дуже активну кампанію, спрямовану на те, щоб не допустити переходу громад в ПЦУ.
Нарешті, є дуже резонансна в навколоцерковних колах "вінницька справа". Місцевого начальника управління у справах релігій і національностей Ігоря Салецького на деякий час відсторонили від посади за те, що він реєстрував перехід релігійних громад з УПЦ (МП) в ПЦУ нібито з порушенням закону.
Проти чиновника навіть порушили кримінальне провадження, а сам Салецький скаржився главі МВС Арсену Авакову на те, що вінницька поліція відкрито виступає на підтримку Московського патріархату. За тим, чим закінчиться ця історія, активно стежать в релігійних громадах по всій Україні, тому що вінницький кейс дуже показовий - саме тут трапився перший і поки єдиний випадок переходу з УПЦ (МП) в ПЦУ цілої єпархії, на чолі з митрополитом Симеоном.
Як розповів РБК-Україна архієпископ Євстратій, в ПЦУ сподіваються на те, що після усунення різних юридичних перешкод, а також визнання української помісної церкви світовим православ'ям, перехід парафій з УПЦ (МП) знову інтенсифікується.
В УПЦ (МП) мають зовсім іншу не тільки трактовку, а й арифметику подій, що відбувається. Там визнають лише 78 добровільних переходів в ряди ПЦУ. Всі інші випадки там вважають конфліктними, кажучи про 180 силових захоплень храмів і близько 250 різних судових процесів.
"За минулої влади активно діяв адміністративний ресурс, голова села організовував фіктивний перехід громади в ПЦУ за вказівкою згори, тоді як сама громада залишалася вірною УПЦ. Зі зміною влади цей тиск припинився, і підстав для якоїсь нової хвилі переходів я не бачу", - сказав Миколай Данилевич.
Протистояння між ПЦУ і УПЦ (МП) активно ведеться і в судовій сфері. Зокрема, можна виокремити позов про скасування реєстрації ПЦУ як такої, поданий юристами Московського патріархату. Підстава - співзвучність назв.
Так, УПЦ (МП) офіційно зареєстрована як "Українська православна церква", а ПЦУ - як "Українська православна церква (Православна церква України)". У Московському Патріархаті стверджують, що ПЦУ спеціально вибрала собі таку назву "як елемент рейдерства". У ПЦУ відповідають, що назви двох церков відрізняються трьома словами і двома знаками пунктуації та в перспективи такого позову абсолютно не вірять.
В іншому провадженні УПЦ (МП) змогла добитися досить великих успіхів. Воно стосується необхідності змінити назву церкви, згідно з прийнятим Верховною радою законом про обов'язкове перейменування церков, релігійний центр яких знаходиться в країні-агресора. На виконання цього закону Міністерство культури видало наказ з переліком таких організацій, і УПЦ (МП) значилася серед них.
Саме цей документ Московський патріархат і оскаржує в Окружному адмінсуді. По суті справа поки далека від завершення, але МП зумів домогтися тимчасового призупинення даного наказу, а потім виграти ще й апеляцію. Головний аргумент церковних юристів - ніхто зі сторони, в тому числі і держава, не має права вказувати релігійної організації, як саме їй треба називатися, інакше це буде очевидним порушенням прав людини.
У ПЦУ, в свою чергу, наполягають на тому, що прийнятий закон повинен виконуватися, а УПЦ (МП) своїми діями його фактично саботує. Про необхідність змінити назву УПЦ (МП) в листопаді заявив і міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський.
"Ми розуміємо, що центр впливу на Українську православну церкву Московського патріархату перебуває в Росії, в Москві. Звичайно, Україна повинна якимось чином враховувати це. І я вважаю, що принцип, що церква повинна внести в свою назву ідентифікацію, що вона відноситься до Російської православної церкви - це зрозуміла норма, яка просто визначає, хто є хто", - сказав міністр в інтерв'ю Релігійно-інформаційній службі України.
Паралельно з великими скандалами проходить конкурс на посаду глави Держслужби з етнополітики та свободи совісті, яка повинна замінити відповідний департамент у складі Мінкульту. На цю посаду залишалися два претенденти - Андрій Юраш, який очолює профільний департамент з 2014 року, проти якого відкрито виступають прихильники УПЦ (МП), і Юрій Решетніков, якого навпаки, вважають близьким до Московського патріархату.
Юраш заявив, що конкурс, в якому він до останнього був фаворитом, в кінці листопада був штучно зірваний, коли ні його, ні Решетнікова не допустили до фінального етапу. Тепер Кабмін оголосив повторний відбір кандидатів. Ця посада настільки важлива ще й тому, що саме відповідна держслужба буде представляти позицію держави в судах, зокрема і в згаданих вище принципових процесах.
Якщо темп переходу громад в ряди ПЦУ міг розчарувати її окремих симпатиків, то на міжнародній арені справи у нової церкви об'єктивно йдуть дуже непогано. Незважаючи на численні прогнози скептиків, що інші помісні церкви, крім Константинопольського патріархату, довго не погодяться визнавати українську автокефалію, тільки за рік (дуже короткий за церковними мірками термін) ПЦУ може святкувати вже дві перемоги.
У жовтні ПЦУ офіційно визнала Елладська (Грецька) церква, яка вважається дуже близькою до Вселенського патріархату. А в листопаді ПЦУ визнав і Олександрійський патріархат, другий по честі в православному світі. Це рішення здивувало багатьох, оскільки патріарх олександрійський Феодор Другий вважався досить лояльним до Москви ієрархом.
Очевидно, на тому процес визнання ПЦУ не закінчиться. "Ми вважаємо, що в питанні нашого визнання досягнуто успішний результат, і з оптимізмом дивимося в майбутнє. Нас обов'язково визнають, і не тільки умовні" грецькі "церкви, цілком можуть бути і сюрпризи. Ну а останньою, хто нас визнає, стане РПЦ", - сказав виданню архієпископ Євстратій.
Примітно, що ряд помісних церков робить акуратні, немов пробні кроки на шляху визнання ПЦУ, очевидно, перевіряючи реакцію на це православного світу і, в першу чергу, РПЦ. Наприклад, з митрополитом Єпіфанієм співслужив ієрарх Церкви Чеських земель і Словаччини, на церковних службах його поминали в Болгарії і на Кіпрі.
Визнання ПЦУ з боку Елладської та Олександрійської церков очікувано викликало негативну реакцію в РПЦ і УПЦ (МП). Там його вважають виключно політичним актом, який був викликаним тиском з боку Вселенського патріархату, Греції і Сполучених Штатів Америки.
"Подібно до того, як Росія своїм захопленням Криму порушила архітектуру світової безпеки, так і Константинополь зробив подібне в церковному середовищі, незаконно видавши томос, і своїм втручанням в Україну зруйнувавши всю архітектуру міжправославних відносин", - сказав протоієрей Данилевич.
Досить несподівано для багатьох в перший рік існування ПЦУ зіткнулася з і серйозним внутрішнім викликом - відкритим демаршем патріарха Філарета. Про причини такого вчинку засновника Київського патріархату РБК-Україна писало неодноразово.
Якщо коротко - Філарет розраховував, що буде зберігати в ПЦУ таку ж владу, яку мав в Київському патріархаті, тоді як його ставленик і вихованець Єпіфаній буде займатися виключно зовнішніми справами церкви. Подібний стан справ нібито було обіцяно Філарету і представниками Константинопольського патріархату, і особисто Петром Порошенко, що крім самого Філарета ніхто не підтверджував. Єпіфанія Філарет називав своєю "великою помилкою", а саму ПЦУ - повністю залежною від Константинополя церквою, на відміну від Київського патріархату - "істинно української незалежної церкви".
Але досвідчений церковний діяч прорахувався - його відкритий демарш, здійснений цього літа, підтримала абсолютна меншість єпископату, священиків і звичайних мирян. Неоднозначні заяви Філарета і його спілкування з російськими телепропагандистами тільки погіршили становище. У підсумку, за оцінками Мінкультури і ПЦУ, за Філаретом пішли лише від 10 до 15 громад. Двох єпископів, які його підтримали, ПЦУ виключила зі своїх лав, але перед самим Філаретом двері тримають відкритими.
На проведеному на початку грудня засіданні синоду ПЦУ було вирішено "створити релігійну організацію в складі Православної Церкви України в формі місії" на чолі з Філаретом. Також йому залишили довічне право на богослужіння у Володимирському соборі та на проживання в резиденції в центрі Києва.
"Ми сподіваємося, що почесний патріарх Філарет прислухається до позиції церкви, і до того, що церква для його ж блага пропонує зробити. Думаю, вся Православна церква України з радістю і полегшенням сприйме, якщо він припинить йти по шляху самоізоляції і протиставлення себе решті ПЦУ ", - зазначив архієпископ Євстратій.
Але поки що Філарет не має наміру здаватися. Він продовжує стверджувати, що Київський патріархат продовжує своє існування, зокрема і в юридичному плані, і незважаючи на програні суди. На 20 грудня почесний патріарх навіть збирає форум "На захист Київського патріархату".
Однак активність Філарета все ж не видається головною проблемою нової української церкви. Діяльність опонентів всередині України і за її межами виглядає для ПЦУ більш небезпечною, хоч і переборною перешкодою.