Шлях ескалації. Що чекає Україну після нового ультиматуму Путіна

Після рішення про визнання т. зв. "ЛДНР" Путін вирішив не зупинятися і висунув Заходу і Україні новий ультиматум, відкрито погрожуючи подальшою військовою агресією. Про те, хто з ким і про що може вести переговори в ситуації, що склалася, і за якими сценаріями вона може розвиватися далі – докладніше в матеріалі РБК-Україна.

Своїм рішенням про визнання незалежності т.зв. "ЛДНР" Володимир Путін повністю змінив звичну порядок денний навколо Донбасу. Закон про "особливий статус", передача контролю за україно-російським кордоном, проведення виборів в ОРДЛО, "формула Штайнмаєра" тощо – всі ці речі, навколо яких роками тривали нескінченні суперечки, різко втратили актуальність.

Адже своїм рішенням Путін знищив їх фундамент – Мінські угоди. Вся їхня суть, варто нагадати, зводилася до порядку реінтеграції ОРДЛО в Україну, Київ бачив цей процес по-своєму, Москва – по-своєму. Одностороннє визнання Москвою "незалежності" своїх проксі-утворень на Донбасі з мінським процесом несумісне в принципі. Втратили основу для своєї роботи і Тристороння контактна група, і "нормандський формат".

"Мінськ" в тумані

Протягом першої доби після підписання Путіним указів про незалежність т.зв. "ЛДНР" все ж зберігалася деяка невизначеність навколо долі "Мінська", навіть з РФ про це надходили суперечливі сигнали. Втім, особисто Путін на прес-конференції 22 лютого прямо заявив, що Мінських угод вже "не існує".

Про "фактичний вихід" Росії з Мінських домовленостей вчора заявив і президент України Володимир Зеленський. Втім, як зазначив голова МЗС Дмитро Кулеба, "Мінськ" все ж є делікатним питанням, і зі своїм ставленням до нього в ситуації, що склалася, Україна ще буде визначатися додатково.

"Поки що ніякої альтернативи ТКГ немає, треба почекати трохи, щоб зрозуміти, Мінські домовленості повністю померли чи ні. Треба обговорити це питання і з ОБСЄ. На початку березня має відбутися чергова зустріч ТКГ, думаю, ми на неї прийдемо – питання в тому, чи прийде інша сторона", – сказав РБК-Україна голова комітету Верховної ради із зовнішньої політики і член української делегації в ТКГ Олександр Мережко.

Голова комітету Верховної ради із зовнішньої політики Олександр Мережко (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )

Москва і раніше не визнавала себе стороною Мінських домовленостей і з її точки зору навіть після визнання т.зв. "ЛДНР" нічого не змінилося. У той же час, як зазначив Мережко, є ряд практичних питань, пов'язаних з Донбасом, які так чи інакше треба буде вирішувати. Зокрема, про звільнення незаконно утримуваних в ОРДЛО українців.

"Якась комунікація все одно повинна бути, і наших людей треба повертати, але на даний момент немає розуміння, з ким і як розмовляти", – підсумував нардеп.

За словами іншого члена української делегації в ТКГ Сергія Гармаша, після рішень Кремля щодо "ЛДНР" Мінські угоди втратили свою роль як стримуючого Росію фактора, отже, сенсу у них більше немає (але Гармаш підкреслив у розмові з РБК-Україна, що висловлює власну думку як аналітика, а не офіційну позицію ТКГ).

Також він зазначив, що під великим питанням опинилася діяльність місії ОБСЄ на Донбасі, яка роками фіксувала ситуацію по обидва боки лінії розмежування (в тих рамках, в яких їй це дозволяли бойовики на території ОРДЛО). Адже її робота також передбачалася "Мінськом".

"Перед ОБСЄ стоятиме питання, на якій підставі там знаходитиметься їхня місія, чи потрібна тепер їм буде згода т.зв." ЛДНР", чи зможе ОБСЄ з ними спілкуватися – якщо ОБСЄ їх не визнає і не визнаватиме", – сказав Гармаш.

Гуманітарні питання, на кшталт обміну полоненими можуть вирішуватися, наприклад, через посередництво Червоного Хреста або ООН. Тим більше, зобов'язання РФ забезпечити необхідний доступ співробітникам Червоного Хреста на території ОРДЛО було взято на себе Росією на паризькому саміті в грудні 2019 року.

Питання обміну полоненими вирішувалося на рівні ТКГ (фото: ssu.gov.ua)

Для вирішення прикладних питань – на кшталт ремонту комунікацій, пошкоджених обстрілами на лінії фронту – залишиться Спільний центр контролю і координації (СЦКК), вважає Гармаш.

"СЦКК не прив'язаний до "Мінську", він був створений начальниками Генштабів України і РФ в 2014 році. Росіяни формально і де-факто звідти вийшли, але ми вважаємо людей, які там зараз знаходяться з іншого боку представниками РФ, і не важливо, як вони самі себе називають", – зазначив він.

В цілому ж, за словами Гармаша, перспективи подальших переговорів у різних форматах багато в чому залежать від погляду західних партнерів України на ці процеси.

Формати та гарантії

В останні пару днів пов'язана з російською ескалацією і ситуацією на Донбасі дипломатична активність не знижувала обертів. Лідери країн ЄС і НАТО, разом з Україною, щодня продовжують обговорювати ситуацію, що склалася. А ось з Росією, після рішення Кремля щодо т. зв. "ЛДНР", дипломатичні контакти, принаймні на деякий час, схоже, будуть обмежені.

Примітно, що держсекретар США Ентоні Блінкен скасував призначену на 24 лютого зустріч з главою російського МЗС Сергієм Лавровим. "Минулого тижня я запропонував зустріч з Лавровим, але за умови, що Росія не вторгнеться в Україну. Зараз ми спостерігаємо, що вторгнення починається. Тому немає сенсу зараз проводити цю зустріч", - заявив Блінкен.

Нові переговорні формати в нових умовах намагається пропонувати Україна. Зокрема, йдеться про саміт лідерів держав – постійних членів Радбезу ООН, а також України, Туреччини та Німеччини. "Більшість учасників саміту вже підтримали цю ініціативу, зокрема президент Ердоган, який підтвердив це мені в телефонній розмові", – повідомив у своєму останньому відеозверненні Зеленський.

Але перспективи і порядок нових переговорних форматів поки залишаються дуже туманними.

"Головне питання – про що домовлятися. Без відповіді на нього не можна говорити про формати. Україна може домовлятися про виведення військ РФ, відкликання визнання т.зв. "ЛДНР", але це нереально з точки зору Росії. США можуть домовлятися про відведення військ і усунення загрози – але не для того Росія концентрувала війська, щоб їх відводити. Нас чекає пауза, поки всі зрозуміють, хто де знаходиться, в чому їх довгострокові інтереси і на що можна йти", – сказав виданню екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.

Росія нівелювала переговори і в нормандському форматі (фото: kremlin.ru)

Завдання України на осяжну перспективу, про яке Володимир Зеленський говорив у інтерв'ю РБК-Україна і на Мюнхенській конференції – якомога швидше отримати гарантії власної безпеки. Якими саме вони можуть бути – поки неясно. За словами Дмитра Кулеби, поки що головними гарантіями України є її дипломатія і збройні сили.

Безумовно, ідеальним варіантом було б приєднання України до якогось альянсу колективної безпеки, організованого за принципом НАТО (якщо вже перспектива членства там зараз не стоїть на порядку денному). Але зараз це виглядає явно утопічно – адже колективна безпека передбачає, що всі члени союзу будуть разом захищати будь-кого з них від зовнішнього нападу. В умови України – від прямої, а починаючи з понеділка-вівторка ще й "офіційної", агресії з боку Росії.

"Україна ставила питання про гарантії і раніше, і це якось не вплинуло на розвиток ситуації в останні кілька місяців. Тому продовжувати таку активність потрібно, але розраховувати, що в результаті ми отримаємо гарантії безпеки, виходячи з того, що ми побачили в понеділок (визнання т. зв. "ЛДНР", – ред.), – найближчим часом складно", – сказав РБК-Україна Костянтин Грищенко.

Ультиматум і сценарії

До вечора 22 лютого зникла ще одна інтрига, що виникла після рішення щодо т.зв. "ЛДНР" – про те, в яких саме кордонах Росія визнала донбаські утворення. Або в рамках всієї території Донецької та Луганської областей, або в рамках фактично окупованих земель. Протягом дня і від бойовиків, і з Москви щодо цього надходили дуже суперечливі сигнали.

Путін же висловився прямо – обидві т.зв. "республіки" визнані в межах всіх Донецької та Луганської областей. Тим самим, президент країни-агресора прямо окреслив перспективу подальшого наступу, наприклад, на Слов'янськ або Маріуполь. За словами Путіна, питання про кордони в майбутньому має вирішуватися на переговорах між Україною і т. зв. "ЛДНР". Це показує, що ідея "прямого діалогу Києва з Донецьком і Луганськом" залишається в московському порядку денному навіть після краху Мінських угод.

Не менш чітко Путін озвучив і фактичний ультиматум, звернений до Заходу, але – в першу чергу – до України, з трьох пунктів: визнання "волевиявлення кримчан", добровільна відмова України від НАТО і її демілітаризація. В якості загрози до ультиматуму додається можливе використання російських військ на території України, на яке Путін у вівторок отримав формальну згоду Ради Федерації. За фактом же російські регулярні війська, за численними повідомленнями, почали масово входити на територію ОРДЛО ще в ніч на вівторок.

Незабаром з рішеннями у відповідь виступив і президент США Джо Байден, який оголосив про новий пакет санкцій у зв'язку з визнанням т.зв. "ЛДНР". Поки що санкційні заходи досить скромні: під удар потрапили два російських банки і троє представників російської еліти, обмежені й операції з російським держборгом на західних фінансових ринках. Зі своїми санкціями виступили у Великобританії і Євросоюзі, найпомітніша – зупинка сертифікації газопроводу "Північний потік-2" (втім, цей процес і так був призупинений).

Президент США Джо Байден (фото: GettyImages)

Найважливіший аспект поточного раунду санкцій – їх поетапність. Тобто США разом з іншими західними країнами планують поступово вводити санкційні пакети в міру подальших агресивних дій РФ. А такі дії, судячи з усього, вкрай імовірні вже в короткій перспективі. Експерт "Українського інституту майбутнього" Ілія Куса в розмові з РБК-Україна виділив п'ять сценаріїв подальшого розвитку подій.

Перший – те саме масштабне вторгнення в Україну з різних напрямків (основним плацдармом все ж буде обраний Донбас), про яке в останні місяці постійно говорили на Заході. Другий – вельми малоймовірний – умовне "Придністров'я 2.0", коли війська РФ вийдуть на нинішні кордони ОРДЛО, зупиняться там і фактично заморозять конфлікт на довгі роки зі збереженням статус-кво.

Третій сценарій – продовження того, що спостерігалося на Донбасі всі останні роки: військовий конфлікт малої інтенсивності, що супроводжується постійним політичним тиском. Втім, з урахуванням того, що в ОРДЛО, вже не ховаючись, з'являться російські регулярні війська з відповідним озброєнням, ситуація на фронті для України стане порівняно важчою.

Четвертий варіант – умовна "конфедерація", передбачає поетапну військову ескалацію (спочатку – спроба вийти на адмінкордон Донецької та Луганської областей, потім – пробити "коридор" до Криму, можливо – прорватися на Харківщину тощо) з метою нав'язати Україні невигідну політичну угоду.

"Мова вже йтиме не про реінтеграцію територій, а нас змусять безпосередньо розмовляти з лідерами т.зв. "республік" і підписати з ними угоду про якусь конфедерацію. Це логіка "Мінська", тільки без угод – а військовим шляхом піде нав'язування нам не просто перемир'я, а нового, вкрай невигідного політичного договору", – сказав РБК-Україна Ілія Куса.

Але найвірогіднішою він вважає спробу реалізувати умовний сценарій "Грузія 2.0". Він передбачає повторення агресивних дій РФ в Абхазії і Південній Осетії – коли російські регулярні війська разом з місцевими бойовиками проводять кілька "операцій з примусу до миру", із нав'язуванням Україні невигідних умов перемир'я.

Можлива спроба організації нових "котлів", які напевно викличуть різку реакцію українців, зокрема і в Києві (і послужать додатковим фактором дестабілізації). Зрештою, вважає Куса, російські війська спробують вийти на кордон Донецької та Луганської областей і закріпитися на новій лінії розмежування.

Звичайно, реалізація цих сценаріїв залежить і від реального результату бойових дій, здатності українських сил стримувати наступ агресорів, і від санкційних дій Заходу. Але рішення про ескалацію, вважає Куса, в Кремлі вже прийняли. "Майже всі ці сценарії – це ескалація, питання тільки в якій формі і масштабі. Визнання незалежності т.зв. "ЛДНР" – це вибір Путіна на користь базового сценарію – ескалації", – сказав Куса.

За його словами, найближчі тижні стануть визначальними для розуміння того, за яким саме сценарієм вирішили діяти в Москві і якою буде реальна реакція Заходу на ці дії. А в перспективі декількох місяців вже вималюються і нові переговорні платформи і формати: хто, з ким, про що і на яких умовах буде домовлятися. Втім, останні дні показують, що події можуть розвиватися набагато швидше за будь-які прогнози.