ПТСР, вигорання та синдром вцілілого: як українці борються з травмами війни

З якими психологічними травмами зіштовхуються українці під час війни та як з ними боротися – у матеріалі РБК-Україна.

В умовах війни, крім фізичної загрози здоров’ю, виникає й психологічна: втома, відчуття безпорадності, емоційне виснаження тощо. У цій ситуації люди часто схильні закривати очі на власний внутрішній стан.

Однак психологічні проблеми із часом впливають і на загальне самопочуття. Тому важливо прислухатися до себе і звертати увагу на "тривожні дзвіночки", аби вчасно розпізнати проблему та знайти способи, як її здолати, не дозволивши їй зруйнувати ваше життя.

"З кожним днем кількість людей, які будуть відчувати наслідки для свого психічного здоров'я буде зростати. Навіть тих, хто зміг стійко перенести перші місяці війни, чекає ментальне виснаження, адже звикання до постійного перебування в умовах війни також може мати негативний вплив на психічне здоров'я", – каже міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко.

За попередніми прогнозами МОЗ на даному етапі війни, психологічної підтримки буде потребувати близько 15 млн українців, з них близько 3-4 млн потрібно буде призначати медикаментозне лікування.

ПТСР

Зона бойових дій. Прилетіло туди, де чергувала Люба. Всі залишились живі, але декілька людей отримали поранення. Дівчина почала вивозити постраждалих з травмами голови, контузією. В одного уламок від снаряда зайшов в плече, в іншого – стався серцевий напад. Ще в одного хлопця почали відмовляти ноги. Люба всіх завантажила в авто і повезла у найближчий шпиталь.

Такий ранок у військового медика на "нулі". Вона не здивована, на передовій буває "всяке". За її словами, це війна і "по-іншому ніяк". Втім, коли дівчина повертається в тил, то в голову починають приходити різні думки.

"У мене не раз трапляються флешбеки, іноді не можеш розібрати, що реальне, а що ні. У хлопців не раз бачила погляд "на тисячу миль" після того, як вони проходили пекло. Вибухи, смерті тих, з ким ділив усе і хто був родиною тут, на війні…", – розповідає вона.

Зі сном, за словами дівчини, взагалі біда: спати неможливо, як би не була виснажена. Бо, закриваючи очі, вона бачить війну, кров, стрілянину знову і знову.

"Але найстрашніше, це втрата реальності. Здається, що сходиш з розуму", – уточнює Люба. Сьогодні вона на передовій, до психотерапевта сходити змоги не має.

Попри те, що у дівчини ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР), діагноз як і варіанти лікування має визначати тільки лікар, пояснює РБК-Україна військовий психолог Андрій Козінчук.

"ПТСР – це діагноз, його має ставити психіатр або медичний психотерапевт. Його дуже люблять приписувати всім воїнам. Найпопсовіша болячка. Думають, що у всіх, хто був на війні, ПТСР. Але діагноз ставить виключно лікар", – зазначає він.

ПТСР може проявлятися із часом задовго після пережитого (ілюстративне фото: Getty Images)

Як зазначають в Міністерстві охорони здоров’я, постравматичний синдром має такі ознаки:

• нав'язливе намагання "переосмислити" неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);
• прагнення уникати того, що нагадує про травму (наприклад, місця події);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозрілість;
• гнів і дратівливість;
• почуття провини, сорому або самозвинувачення;
• зловживання алкоголем чи наркотиками;
• почуття недовіри і зради, а також "несправедливості долі";
• суїцидальні думки;
• відчуття відчуженості;
• фізичні болі.

За словами психолога, цей синдром може пройти сам, якщо форма легка. Втім, краще звернутись до спеціаліста, який допоможе з лікуванням: медикаментозним або немедикаментозним. Так, як це зробила Оля, яка працює у правоохоронних органах.

Дівчина не так давно переїхала в Київ, але не встигла нормально попрацювати, як почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. І якщо в перші дні вона взяла себе в руки і почала посилено працювати, то через місяць наслідки почали виливатись у проблеми зі сном та депресію.

"Зараз дуже погано сплю, кричу і плачу крізь сон, буває шум та пищання у вухах. Та й майже кожний день плачу і зриваюсь на людей", – розповідає Оля.

Їй стало краще, коли почала лікування, яке прописав лікар. Сьогодні вона п'є відповідні препарати, які не одразу, але почали допомагати. Тому Оля закликає звертатись до спеціалістів і не чекати, поки стан погіршиться.

Крім того, є безоплатна спеціалізована психіатрична допомога. Для її отримання необхідно звернутися до психіатра, який призначить необхідне лікування або – за потреби – направить до закладу, що надає стаціонарну психіатричну допомогу. Пацієнт може розраховувати на неї навіть не маючи направлення.

Емоційне вигорання

Декілька місяців ранок в Олени починався не з філіжанки кави, а із запитів. Військові, літні люди, які залишились самі у квартирі, дитячі будинки, лікарні – всі потребували допомоги волонтерів. Тому багатозадачність та безперервна комунікація супроводжували дівчину з перших днів повномасштабного вторгнення.

"В якийсь момент я почала втомлюватись, нервувати. Робота, яка мені приносила задоволення, уже здавалась чимось не тим. Я відчувала велику відповідальність за людей, за те, щоб допомогти тим, хто цього потребує. Але таки зламалась", – каже Олена.

Відчуття втоми та розчарування прийшло в момент, коли ситуація з безпекою у місті покращилась. Волонтери стали менш потрібні, з'явилось більше вільного часу і в той момент почало "накривати". Дівчина говорить, що зникло бажання взагалі щось робити. А багато вільного часу перетворилось у думки про непотрібність та питання: навіщо я це роблю.

Волонтери мають не тільки величезне фізичне навантаження, але й емоційне (ілюстративне фото: УНІАН)

"Підтримала команда. Якби не вони, було б в рази тяжче повернутись у свій ритм. Вони нагадали мені, навіщо ми почали волонтерити. І це не для "дякую", а для перемоги України. Я почала більше медитувати та балансувати з роботою та волонтерством. Допомогло, зараз легше", – розповідає вона.

Волонтерка Олена з перших днів вторгнення викладалася "на повну". Але з часом її організм виснажився, вона це ігнорувала, і в результаті – фізична та моральна втома переросла в емоційне вигорання.

"Вигорання – це коли ти постійно працюєш тільки в одному напрямку і не відпочиваєш. Це може вийти з того ж синдрому вцілілого – що "я не можу відпочивати, бо хлопці та дівчата на "Азовсталі" страждають", – пояснює Козінчук.

Він нагадує, що волонтерство – це добровільний процес, примусити до нього неможливо, тому і покинути його абсолютно нормально.

У МОЗ рекомендують волонтерам правильно організувати робочий день, розподілити задачі, нормалізувати сон та приділяти час собі. В іншому випадку – можливе емоційне вигорання і тоді взагалі не буде бажання і можливості щось робити.

Синдром вцілілого

На руках – немовля. Часу обмаль – з кожним днем ситуація у місті погіршується. З Києва у Вінницю – в пошуках "тиші", але російські ракети летіли у всі міста України. Віталія вирішила, що безпека дитини найважливіше, тому виїхала до Італії.

"Я чула вибухи. Я бачила, як тремтіли шибки вікон від вибухової хвилі. В цей момент серце призупинилося і я усвідомила – рішення поїхати було правильним. До того ж в мене почалися фантомні сирени – звуки повітряної тривоги я чула у своїй голові навіть тоді, коли їх не було", – каже вона.

Після переїзду Віталія стала сильно знервована: від постійних нічних прокидань і сидіння в коридорі на незручному стільці біля дитячого візка, її постійно наздоганяла втома.

"І одного разу я недогледіла дитину, вона впала і травмувала голову. Тоді найближчі три ночі ми провели в укритті дитячої лікарні під крапельницями", – згадує співрозмовниця.

Попри те, що життя в італійському містечку було спокійним, дівчина весь час була в стані стресу та заразилась ковідом, а потім вірусом Коксакі. На додачу до цих хвороб, постійного стресу та важких переїздів, вона все одно відчувала провину.

"Мені було соромно ділитися позитивними моментами, які час від часу ставалися", – розповідає Віталія.

Синдром вцілілого отруює життя навіть тих, хто у відносній безпеці (ілюстративне фото: Getty Images)

Вона разом з донькою прожила в Італії декілька місяців, нещодавно тільки повернулась на Батьківщину. Але відчуття провини нікуди не зникло.

Флешбеки, дратівливість, відчуття безпорадності, суїцидальні думки – це симптоми синдрому вцілілого. Крім того, у людини можуть зникнути апетит, порушитися сон та з’явитися головні болі.

"Це може бути людина, яка перебуває в безпечному місці, наприклад в Берліні, але читає новини про той же Маріуполь. Це може бути військовий, який втратив багато своїх. Як правило, ці люди обмежують себе в будь-яких емоціях, вони не дозволяють собі радіти, не дозволяють собі горювати", – пояснює психолог Козінчук.

За його словами, люди з таким синдромом стримані, можуть сидіти тижнями та місяцями на одному й тому ж місці. Втім, правильною дією було б звернутись до психотерапевта.

Адже вина проходить після того, як людина усвідомлює, що сталося, проводить раціональний аналіз того, що можна було зробити, і чи вчинила вона правильно, а потім ухвалює рішення: що робити далі.

Психологи вважають, що з цього стану можна вийти тільки тоді, коли почнеться процес відновлення: пацієнт почне ходити на роботу, займатися спортом і банально відпочивати.

***

Симптоми ПТСР, емоційного вигорання та синдрому вцілілого схожі, але діагнози – різні, як і методи їх подолання. Фахівці закликають українців не чекати та звертатися до лікарів, які точно знають, що робити у таких випадках. Адже ігнорування цих проблем тільки погіршить загальний стан і вирішувати їх із часом буде дедалі складніше.