Протести, звільнення Назарбаєва і російський десант. Питання та відповіді про кризу в Казахстані

З чого почалися протести в Казахстані і чому вони призвели до збройних зіткнень, чого хочуть протестувальники і чи є у них лідери, хто реально править країною і чому в Казахстані з'явилися "миротворці" ОДКБ, хто виграв від подій останніх днів і що це означає для України – відповіді на головні питання по казахстанській кризі в матеріалі РБК-Україна.

Авторитарний режим в Казахстані завжди виглядав досить стійким. Ще на Новий рік ніхто не міг припустити, що через кілька днів на вулицях почнуться перестрілки з десятками загиблих, будуть горіти автомобілі та адміністративні будівлі, а в країну спішно увійде "миротворчий контингент" ОДКБ, де-факто – російські війська.

З чого почалися протести в Казахстані?

Спусковим гачком подій стало різке підвищення ціни на скраплений газ до 120 тенге (близько 7,6 гривень). Першими на протести вийшли жителі міста Жанаозен, що знаходиться на заході країни, з вимогою знизити ціну вдвічі. Незабаром до них приєдналися й інші міста західного регіону, а також розташована в двох тисячах кілометрів колишня столиця – Алмати, далі протест поширився вже по всій країні.

Привід до протестів може виглядати дивно – адже навіть після підвищення ціна на скраплений газ в Казахстані і так залишилася найнижчою серед держав регіону. Але свою роль зіграли кілька факторів.

Так, Казахстан сам є великим експортером нафти і газу, займаючи 11 місце в світі за величиною розвіданих запасів. І видобуток ресурсів зосереджений якраз в західній частині країни, де і почалися перші акції.

Крім того, абсолютна більшість, близько 80-90%, місцевого автотранспорту їздить саме на газу, а не на бензині, тому підвищення вдарило фактично по всіх мешканцях регіону. До того ж у швидкій перспективі воно призвело б і до зростання цін на продукти харчування та інші предмети першої необхідності, в собівартість яких закладається ціна перевезень.

Протести в Алмати (Фото: t.me/ressentiment_channel)

Вельми показовим буде порівняння Казахстану з Україною. Так, тут ціна на скраплений газ набагато вища – близько 19 гривень за літр. При цьому, згідно з останніми даними МВФ, ВВП Казахстану на душу населення за паритетом купівельної спроможності в два рази вищий, ніж в Україні – 28 тисяч доларів на людину проти 14 тисяч.

З цього можна було б зробити висновок, що особливих причин обурюватися підвищенню ціни на паливо у казахів не було. Але насправді все набагато складніше. У Казахстані спостерігається велика майнова нерівність, і в професійному, і в географічному розрізі.

У третьому кварталі минулого року середньомісячна зарплата в Казахстані склала 247,3 тис. тенге або 15,3 тис. гривень. Для порівняння – в Україні в листопаді 2021-го – 14,3 тисячі. Але такі високі показники забезпечують лише чотири з 17 регіонів країни – західні Мангістауська і Атирауська області, де йде видобуток нафти і газу, а також колишня столиця Алмати і нинішня Нур-Султан (колишня Астана).

У всіх інших регіонах вона не дотягує до середньої по країні. А мінімальна зарплата в Казахстані до Нового року була менше ста доларів (для порівняння, в Україні – близько 236 доларів).

Але чому протести почалися саме на "багатому" казахському заході? Очевидно, справа в тому, що тут грає роль професійна нерівність – працівники нафтогазових підприємств отримують в рази більше співвітчизників, зайнятих в інших галузях місцевої економіки. І для останніх підвищення цін на паливо і стало приводом вийти на протест.

До того ж у Жанаозені, звідки все почалося, десять років тому, в грудні 2011-го, вже відбувалися масові акції протесту. Їх жорстоко придушила влада, за офіційною версією, загинуло 16 осіб, за неофіційними даними – в рази більше.

Хто реально управляє Казахстаном?

Буквально до вчора, 5 січня, дати однозначну відповідь на це питання було непросто. У країні існувало фактичне двовладдя. Крім президента Касим-Жомарта Токаєва, вплив зберігав і його попередник, "батько нації" Нурсултан Назарбаєв, за багатьма оцінками – набагато більший, ніж у формального глави держави.

З усіх керівників республік часів пізнього СРСР Назарбаєв зумів зберегтися при владі найдовше. На посаду першого секретаря ЦК Компартії Казахстану він прийшов ще в 1989 році, і згодом беззмінно правив країною тридцять років.

У 2019-му Назарбаєв пішов у відставку, передавши свої повноваження Токаєву, згодом офіційно обраному президентом. За собою Назарбаєв залишив посаду голови Радбезу Казахстану з розширеними повноваженнями. На місцях в центральній і місцевій владі залишилися його призначенці, а члени сім'ї продовжили займатися найприбутковішим в Казахстані нафтогазовим бізнесом.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв (facebook.com/karasayinfo.kz)

Втім, поступово Токаєв набував більшої ваги в казахській системі держуправління. З листопада минулого року Назарбаєв передав йому посаду голови правлячої партії "Нур Отан". В цілому, принаймні до нинішніх подій, казахський варіант транзиту влади часто називався як можливий приклад і для РФ - коли Володимир Путін все-таки вирішить піти з президентської посади.

Які вимоги мітингувальників і хто їх очолює?

До чисто економічних вимог швидко додалися і політичні. Але чіткий перелік того, чого хотіли домогтися протестувальники, сформувати неможливо. Справа в тому, що у протестів немає жодного штабу, хоч якихось політичних лідерів, все відбувалося і відбувається максимально децентралізовано.

За останні десятиліття Назарбаєв повністю зачистив політичне поле країни від будь-якої реальної опозиції – отже, і вести переговори було ні з ким. Поки працює інтернет, комунікація між протестувальниками здійснюється через групи в WhatsApp і Telegram.

На мітингах і в соцмережах озвучувалися найрізноманітніші вимоги – від виходу Казахстану із різних союзів з Росією до скасування платних доріг і "підвищення зарплати простому народу".

Як відреагувала влада і чому почалося кровопролиття?

Спочатку влада в особі президента Токаєва зайняла не особливо характерну для авторитарних режимів позицію, фактично прийнявши початкові вимоги мітингувальників про зниження ціни на паливо, звільнення перших затриманих і т.д. Уряд країни було відправлено у відставку.

Але протести зупинити не вдавалося. Ціна на паливо, очевидно, стала лише тригером невдоволення, причин якому багато: загальна незадоволеність соціально-економічним становищем в країні, нерівністю і корупцією, втома від тридцятирічного правління Назарбаєва (тому головним гаслом перших днів протесту стало адресоване йому "Шал кет!" або" Дід, йди!"), відсутність реальних змін, які багато хто пов'язував з президентством Токаєва і т. д.

На зростання активності протестувальників влада вже вирішила відповідати грубою силою, розкрутивши маховик насильства. Епіцентром подій стала колишня столиця, двохмільйонне місто Алмати. Там з настанням сутінків на вулицях з'явилося все більше мародерів, вночі почалися масові грабежі магазинів.

Яку роль у подіях відіграє Росія і чому в Казахстані з'явилися "миротворці"?

Поки немає реальних доказів того, що протест був в якійсь мірі інспірований ззовні, в тому числі і Росією. Провладні медіа і представники влади спочатку коментували ситуацію дуже стримано, хоча і не обійшлося без звичних штампів про "руку Заходу" і "вашингтонський обком".

Всі змінилися в ніч на 6 січня, коли Токаєв офіційно звернувся за допомогою в ОДКБ – військовий союз, куди входять Казахстан, Вірменія, Білорусь, Киргизстан, Таджикистан і Росія, яка, природно, повністю контролює діяльність організації.

Наслідки погромів у Казахстані (Фото: t.me/nexta.live)

Очевидно, закликати в країну іноземних "миротворців" Токаєв вирішив тому, що не впевнений у здатності придушити протести власними силами. У медіа розійшлися чимало роликів, в яких силовики відмовляються розганяти протестувальників, дають себе роззброїти, а то й переходять на їхній бік. Але наскільки справді масовим було це явище в цілому по країні, сказати складно.

У будь-якому випадку, вже вранці 6 січня в країні з'явилися війська ОДКБ (загальна планована чисельність – понад 3700 солдат, з них 3000 росіян), зокрема російські десантники. Паралельно змінилася й офіційна риторика – тепер казахські протестувальники в російських ЗМІ в основному "погромники" і "терористи".

Що відбувається в Казахстані зараз і хто опинився у виграші?

Судячи з усього, до ранку 6 січня протестувальники дещо втратили ініціативу, хоча мітинги в різних містах тривають. Але як мінімум повернути під контроль Алмати владі, схоже, вдалося. За офіційними повідомленнями, під час "зачистки" міста загинули десятки людей.

У сухому залишку одним з бенефіціарів цієї історії поки виглядає, як не парадоксально, президент Токаєв. На хвилі протестів йому вдалося радикально зменшити вплив свого "співправителя" Назарбаєва, відправивши того у відставку з посади голови Радбезу.

Один за одним втрачають посади і ставленики Назарбаєва у владі: звільнений голова Комітету нацбезпеки Карім Масімов, давній соратник Назарбаєва, його перший заступник Самат Абіш (племінник Назарбаєва, деякий час обговорювався в якості можливого наступника на президентській посаді), держсекретар Кримбек Кушербаєв (ще один соратник Назарбаєва, його колишній прес-секретар) і т. д. Всіх їх Токаєв змінює на "своїх" людей.

Актуальне питання – чи вирішить Токаєв взяти під особистий контроль і нафтогазовий бізнес в країні або залишить його під контролем сім'ї Назарбаєва в рамках їх можливих негласних домовленостей.

Влада почала жорстке придушення протестів (Фото: t.me/ressentiment.channel)

Позбувшись залежності від Назарбаєва, Токаєв може потрапити в сильну залежність від Кремля. Свого часу на посаді Назарбаєв, підтримуючи хороші відносини з Росією, багато зробив для "казахизації" країни: стимулював переселення етнічних казахів з півдня на північ, в регіони, де компактно проживали росіяни, перекроював карту країни, щоб росіяни ніде не складали більшості, ініціював перехід казахської мови на латиницю, розгромив проросійські сепаратистські рухи і т. д.

Чи зміниться ця політика зараз, після того, як Росія, схоже, допомогла Токаєву залишитися при владі – питання відкрите.

Які можуть бути наслідки для України?

Казахські події в Києві логічно розглядати в першу чергу через призму загрози нового російського вторгнення. Розраховувати на те, що РФ буде змушена перекинути в Казахстан значну кількість військ від кордону з Україною, схоже, поки не доводиться.

Все залежить від подальшого розвитку подій в самому Казахстані. Якщо протести вдасться швидко придушити, тоді позиції Кремля, безумовно, зміцняться. Токаєв буде зобов'язаний Путіну особистою владою, а авторитарні правителі регіону отримають сигнал про те, хто є тут реальною силою і до кого потрібно буде бігти за допомогою в разі чого.

Контроль над Казахстаном стане великим успіхом Москви, з урахуванням природних багатств і геостратегічного положення – Казахстан займав дуже важливе місце в різних інфраструктурних і логістичних мегапроектах Китаю. У Пекіні, до слова, ситуацію прокоментували дуже стримано, назвавши те, що відбувається, внутрішньою справою Казахстану.

Крім боротьби з китайським впливом в регіоні, Москва може боляче вдарити і по амбіціях Туреччини, і особисто її президента Реджепа Ердогана, який в останні роки активно просуває ідею "тюркського світу", де важливу роль повинен був грати якраз Казахстан – найбільша за площею тюркська держава.

У будь-якому випадку, такий варіант розвитку подій точно не зашкодить Путіну напередодні чергових раундів переговорів із Заходом про Україну і безпеку в цілому.

Казахи незадоволені ситуацією в країні (Фото: t.me/ressentiment_channel)

Інша справа, якщо протести затягнуться, перейдуть у формат масового повстання або збройного підпілля. Тоді величезний Казахстан стане постійним джерелом нестабільності, що вимагатиме великих ресурсів, зокрема й військових.

Тим більше, неподалік розташований вічно проблемний, захоплений талібами Афганістан, звідки в умовах конфлікту можуть поширюватися ідеї радикального ісламу (поки що в Казахстані рівень релігійності помітно нижче, ніж у сусідів по Середній Азії). Тоді Росії, принаймні, на деякий час, може дійсно стати не до України. Яким шляхом піде казахський протест, ймовірно, стане зрозуміло в найближчі дні.