Підла війна. Що думають про "перемир'я" в одній з найгарячіших точок Донбасу

"Всеосяжне припинення вогню" набуло чинності 27 липня 2020 року. Раніше його погодила Тристороння контактна група (ТКГ). Тоді військові пояснювали, що готові максимально дотримуватися перемир'я, щоб дати можливість політикам і дипломатам знайти мирне вирішення конфлікту на Донбасі.

Але всі зусилля української делегації в ТКГ виявилися практично марними. Жодну з досягнутих домовленостей РФ і її бойовики не виконали. Вирішення навіть нагальних гуманітарних питань вони прив'язали до політичного питання – виборів на непідконтрольних територіях.

А щодо дотримання перемир'я справа і зовсім майже дійшла до фарсу. Терористи звинуватили українських бійців у поглибленні позицій біля селища Шуми на околиці окупованої Горлівки. І зажадали провести "спільну інспекцію" – формально під егідою ОБСЄ.

У Києві та інших містах пройшли акції протесту з вимогою не дозволити ватажкам "ДНР" розгулювати по окопах української армії. І від цієї ідеї в кінцевому підсумку все ж відмовилися. А Шуми, як би виправдовуючи свою назву, за минулий рік стали однією з найгучніших точок на карті бойових дій.

"Гра у війну"

Ми йдемо по відкритому полю по розтрісканій землі. Гаряче повітря поглинає стрекіт комах. Ближче до заходу сонця цей монотонний звук розбавлять постріли і поодинокі вибухи. Поки ж в Шумах тихо. Терикони Горлівки безмовно підносяться над степом – але не покидає відчуття, що за тобою постійно стежать. Там у бойовиків добре укріплені позиції з важким озброєнням.

– Загострення зазвичай йде до вечора. Вони ж знають, в які години працює ОБСЄ, ввечері нікого немає, так що "можна постріляти". Часто складається враження, що вони просто "грають у війну", – каже боєць на ім'я Олег, з позивним "Джек".

Тиша навколо нас дуже оманлива. У будь-яку секунду вона може змінитися свистом куль, розривами снарядів або шарудінням "птура" – протитанкової керованої ракети. Такою бойовики 22 квітня обстріляли групу військових – тоді загинув солдат Олександр Луцик. "Птури" прилітали і в будинки мирних жителів, далеко за позиціями української армії.

"Джек" пояснює, що війна тут постійно змінюється, як і зброя, яку використовує противник – здебільшого заборонена Мінськими угодами. Підрозділи окупантів на цій ділянці фронту проходять ротацію щомісяця. Крім місцевих терористів на горлівському напрямку "тренуються" російський спецназ і артилеристи. У кожного свій "стиль" ведення бойових дій.

"Гри у війну" за умовами минулорічного перемир'я тут не може бути в принципі, але і її правила окупанти постійно порушують. Бойовики зайняли будівлю насосної станції, яка постачає водою Майорськ, Горлівку, Донецьк і Маріуполь. Міжнародне право суворо забороняє використовувати такі об'єкти у військових цілях, але там засіли снайпери.

З цим пов'язана і чорна сторінка в новітній історії "Едельвейсів" – бойової бригади, яка вже півроку утримує цей сектор. 26 березня сапери розміновували одну з ділянок недалеко від передових позицій. Бойовики закинули туди заборонену в усьому цивілізованому світі "ПОМ-2". І як тільки бійці приступили до роботи, їх обстріляли з тієї самої "водокачки".

На допомогу першими побігли Максим Абрамович і Сергій Гайченко – вони загинули, намагаючись врятувати бойових товаришів. На той момент вже були вбиті двоє саперів – Сергій Барнич і Сергій Коваль. Хоча Женевські конвенції забороняють стріляти по пораненим і лікарям, бойовиків це не зупинило, як і запит спостерігачів на "режим тиші", який подавали дев'ять разів. До снайперів і кулемета "підключилися" АГС і міномети.

Ще двох поранених під сильним вогнем евакуювали військовий медик Світлана Земліна і сержанти Олексій Косташек і Сергій Сулима. Вони змогли надати допомогу своїм підопічним прямо на полі бою і витягнути їх з-під обстрілу. Всі троє за проявлену мужність були нагороджені. Сулима – посмертно, він загинув через тиждень після порятунку саперів.

– Коли ми проводили евакуацію, вони продовжували стріляти. Але ти якось не думаєш про це в той момент, просто робиш те, що потрібно, – згадує Світлана.

Вона єдина жінка на передовій в Шумах, а всього в роті їх троє. Каже, що таких як вона, в армії стає все більше. Хоча ще чотири роки тому багато хто до її рішення поставився з нерозумінням.

– Ось, тобі 20, чого ти сюди прийшла? У чоловіків трохи інший менталітет і інші думки. Вони ж думали, що я за хлопцем сюди прийшла, але я нікого не шукала, – посміхається медик.

Нас перериває боєць, просить таблетки від головного болю. Отримавши ліки, швидко ковтає і з бравадою відмовляється запити його водою. Світлана в момент суворішає, і ось уже літній військовий слухняно виконує припис. Тут її шанобливо називають "Геннадіївна". Вона поіменно пам'ятає всіх своїх пацієнтів і досі не може повірити, що деяких з них вже немає в живих.

– Пишуть родичі та друзі загиблих. Не знаєш які слова підібрати, що їм сказати. "Світлана, мій син важко вмирав?". І що на це відповісти?

У "мирне життя" їй повертатися складно. Не стільки через привидів війни, як через оточуючих.

– Якось до мами приїжджала, вона у мене продавцем в магазині працює. Раптово прийшли з військкомату, так молоді хлопці почали бігти на всі боки, як по святій воді. Тут картини, як у фільмах жахів, вантажать чотирьох в машину вже без ознак життя, а там вони навіть новин не дивляться, – пояснює Світлана.

Тінь перемир'я

У новинах Шуми часто звучали в березні-квітні цього року, обстріли тут проходили практично постійно. Тоді ситуація на Донбасі і вздовж українського кордону ставала загрозливою. Кремль стягнув до неї стотисячне угруповання своїх військ, а його пропагандисти у відкриту говорили про можливе поглинання окупованих територій, їх ставленики в Донецьку і зовсім – про масштабний наступ.

Ьагато експертів і західних аналітиків назвали ці процеси "брязканням зброєю" напередодні зустрічі Джо Байдена і Володимира Путіна. Ескалація дійсно знизилася напередодні женевського саміту, але перемир'я зникло майже безслідно. Як і самі Шуми – за роки війни від дачного селища залишилося лише кілька вцілілих будинків, пара місцевих жителів, фруктові дерева і багато руїн.

– Перемир'я, звичайно, немає. Вони займають під Горлівкою панівні висоти, часто прилітає те, що заборонено Мінськими угодами. Закидають міни "ПОМ-2". У порівнянні з роком тому стало складніше. Йде підла війна – снайперська. РФ використовує Донбас як полігон в реальних умовах, заїжджають спеціальні групи, а ми тут в ролі здобичіу в якомусь сенсі, – розповідає боєць на ім'я Павло, з позивним "Пакистан".

У бойовій бригаді він служить другий рік, підписав контракт після академії, у свої 23 вже командує взводом, збирається на підвищення. Каже, що авторитет на війні потрібно заробляти своїми знаннями, а не статутом чи командами. Адже армія за минулі роки сильно змінилася. Але до НАТО Україні ще далеко, впевнений боєць.

– По-перше, НАТО не хоче нас багато в чому через велику корупцію, яку досі ніхто не зміг викорінити. По-друге, потрібно піднімати престиж армії і запросити сюди молодих людей. Перейти на повністю контрактну армію з конкурентними зарплатами, – додає "Пакистан".

Але за його відчуттями, про війну все більше забувають, хоча вона триває, і люди гинуть досі. Серед бійців ходить все більше розмов про те, що на Донбасі буде заморожений конфлікт. Підігрівають їх і ідеї політиків відокремити ОРДЛО "стіною" до кращих часів, якщо мирні переговори не дадуть ніякого толку. Хоча Павло з ними не згоден.

– Занадто багато людей загинуло в цій війні. І якщо вони за щось полягли, то ми повинні закінчити цю справу. Може ця війна комусь і набридла. Хоча якби воювали чисто з "ДНР" і "ЛНР", то ми б 100% вже повернули свою землю. Але поки втручаються регулярні війська РФ, нам складніше. Хіба що вирішать втрутитися США і нарешті виконати свої гарантії по Будапештському меморандуму, – резюмує командир.

Невизначеність з майбутнім війни на Донбасі, поряд з житловими та фінансовими проблемами, часто відштовхує навіть підготовлені кадри від подальшої служби в армії. Згідно дослідженню фонду "Повернись живим", в якому взяли участь більше двох тисяч військовослужбовців, 65% бійців не продовжують свій перший контракт. Один з мотивів: "Ми не наступаємо, та сторона не наступає. Що тоді там на фронті робити?".

Всупереч існуючому стереотипу про те, що служити зараз йдуть здебільшого заради непоганої зарплати, в армії вистачає ідейних військових – для яких це набагато більше ніж робота. Серед них і боєць з позивним "Вікінг", контракт з "Едельвейсами " він підписав рік тому, в зоні ООС вже п'ять місяців. Його ми зустрічаємо за чищенням кулемета, але позувати на фото він погоджується тільки з улюбленою гітарою.

– Який інструмент вам більше подобається: цей чи той?

– Дивлячись в яких випадках. Є такі, що ось ця штука як рідна дитина, - вказує на зброю, – а є такі, що крутіше цієї дівчинки немає.

– Чув, що у вас своя група є, чому вирішили змінити музику на війну?

– Ситуація така зараз непевна. Про контракт я давно думав, але не було підходящої частини, з якої хотілося б підписати.

– Чому саме гірно-штурмова?

– Люблю гори і люблю піхоту, – сміється.

"Вікінг" зізнається, що з наказом про наступ воювати було б легше. Адже поки дипломати і політики намагаються домогтися прогресу в мирних переговорах, противник себе особливо не стримує, продовжуючи порушувати всі можливі домовленості, вбиває військових і тероризує жителів Донбасу.

Бійці все частіше дивуються: якщо в країні офіційно немає війни, то чому на лінії зіткнення стоять вони, а не прикордонники і Національна гвардія з надійним тилом з бойових бригад? І така ситуація не може тривати нескінченно: з референдумом або без, але на ці питання потрібно буде знайти відповідь.