Прагнення Володимира Путіна "відсунути" НАТО від російських кордонів приносять зворотні результати – в осяжній перспективі в Альянс можуть вступити Фінляндія і Швеція. Як обидві країни вирішили порвати з багаторічним нейтралітетом, що може перешкодити їх приєднанню до Альянсу і як це вплине на Україну – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Фінляндія і Швеція сьогодні, 18 травня, повинні офіційно передати в НАТО свої заявки на вступ. Керівництво Альянсу сприйняло ініціативу Гельсінкі і Стокгольма максимально позитивно, обіцяючи обом країнам дуже швидку процедуру приєднання. Втім, все може піти і не так гладко. Проти розширення Альянсу відкрито виступила Туреччина, а згідно зі статутом НАТО його розширення має бути схвалено одноголосно.
Входження в Альянс двох скандинавських країн виглядає очевидною поразкою для Росії, перш за все з ідеологічної та іміджевої точок зору. Що стосується України, то безпосередньо на її євроінтеграційні перспективи ця історія навряд чи сильно вплине. Все-таки обставини, в яких зараз знаходяться Швеція і Фінляндія з одного боку і Україна з іншого, дуже відрізняються. Хоча додаткові аргументи на користь спрощеної процедури вступу до Альянсу Україна все ж отримає.
Швеція і Фінляндія вступили до Євросоюзу в 1995 році, але до НАТО не приєдналися. Обидві країни мають тривалі традиції військового нейтралітету.
У випадку Швеції вони тягнуться ще з початку 19 століття, із закінчення наполеонівських війн. Країна більше двох століть не брала участі в жодних війнах, зокрема у Першій і Другій світовій.
Фінляндія ж зазнала поразки в Зимовій війні з СРСР 1939-1940 років, втративши частину території, але зумівши відстояти суверенітет. Незабаром після закінчення Другої світової Гельсінкі і Москва уклали договір, що передбачав відмову Фінляндії від вступу в антирадянські блоки. Післявоєнна політика країни отримала назву "фінляндизації", суть якої зводилася до того, щоб зайвий раз не "провокувати" СРСР, зокрема і у внутрішній політиці.
Після розпаду СРСР ця політика де-факто втратила сенс. Фінляндія, як і Швеція, активно співпрацювала з НАТО, але про формальне членство не йшлося, проти цього виступала і більшість населення обох країн.
Лютневе вторгнення Росії в Україну досить швидко все змінило, хоча ще на початку березня прем'єр Швеції Магдалена Андерссон виступала проти вступу в НАТО, вказуючи, що це може "ще сильніше дестабілізувати Європу".
Але під впливом новин з України громадська думка в Швеції і, особливо, у Фінляндії почала стрімко змінюватися, підштовхуючи керівництво обох країн до входження в Альянс. Так, ще в січні за членство в НАТО виступали менше 30% фінів, а в травні – вже 76%. У Швеції цифри менш вражаючі, хоча і там за НАТО вже виступає більшість населення, готового закінчити епоху двохсотлітнього нейтралітету.
Найбільш чітко причину того, що сталося, висловив президент Фінляндії Саулі Нііністе. "Коли запитують, як Росія поставиться до вступу Фінляндії в НАТО... Якщо це трапиться, то я б сказав, що ви самі до цього привели. Подивіться в дзеркало", – сказав він.
Від подачі заявки на членство до офіційного приєднання до Альянсу Фінляндію і Швецію відокремлюють кілька формальних етапів. Найтриваліший з них –ратифікація протоколів про їх приєднання всіма тридцятьма нинішніми членами НАТО. Під час останніх розширень НАТО цей етап займав до року.
Зараз, з урахуванням безпрецедентно загостреної ситуації на європейському континенті, процес, звичайно, може пройти швидше. Наприклад, влада Канади вже заявила, що з ратифікацією впорається за лічені дні.
Головна політична перешкода, яка потенційно може перешкодити новому розширенню НАТО – позиція турецької влади. Особисто президент Туреччини Реджеп Ердоган заявив, що у нього "немає позитивної думки" щодо вступу Швеції і Фінляндії в Альянс. Пізніше турецький президент заявив, що не бачить сенсу навіть у приїзді в Анкару делегацій зі Стокгольма і Гельсінкі, оскільки вони не зможуть його переконати.
Втім, від інших представників турецької влади звучали і більш конструктивні заяви, в тому числі від прес-секретаря турецького лідера Ібрагіма Каліна. Він заявив, що двері перед Швецією і Фінляндією "не закриті", тим самим ясно давши зрозуміти: Туреччина готова торгуватися.
Експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса виділив кілька вимог Туреччини в цій історії, як публічно озвучених, так і тих, що читаються між рядків.
Першв – видача Швецією і Фінляндією ряду турецьких громадян, яких вважають причетними до курдських організацій, визнаних Анкарою терористичними. Те ж саме стосується і учасників громадського руху гюленістів – їх турецька влада вважає причетними до невдалої спроби держперевороту в 2016 році.
Також турецька влада вимагає офіційного визнання терористами сирійських курдів, їх зв'язків з Робочою партією Курдистану (ця організація вважається терористичною не тільки в Туреччині, але і в США та Євросоюзі).
Ще один важливий для Анкари момент – зняття з Туреччини санкцій проти її військово-промислового комплексу, через які вона втратила доступ до деяких натівських технологій.
Як вважає Куса, задовольнити деякі з цих вимог може бути непросто. Адже Швеція і Фінляндія приділяють дуже високу увагу питанням прав людини, а також більше симпатизують турецькій опозиції, тоді як у Ердогана склався негативний образ президента-автократа.
"Вважаю, компроміс все ж знайдуть, інакше це серйозно підірве солідарність всередині НАТО. Чому країни НАТО так негативно поставилися до цього маневру Ердогана – справа не в тому, що він щось вимагає, це вже не в перший раз відбувається. Проблема в тому, що на тлі війни в Україні через це страждає репутація та імідж НАТО", – сказав РБК-Україна Ілія Куса.
За словами експерта, через позицію Туреччини прийом Фінляндії і Швеції в НАТО може затягнутися на рік, і все залежить від того, наскільки сильним є бажання Ердогана піти на принцип в цій історії.
Якщо Швеція і Фінляндія вступлять в НАТО, позиції Альянсу в Північній Європі помітно посиляться. Навпаки, можливості Балтійського флоту Росії будуть звужені, так як Балтійське море майже з усіх боків буде оточене країнами-членами Альянсу.
А кордон між Росією і НАТО в такому випадку подовжується приблизно в два рази. Тоді як ще до лютневого вторгнення в Україну в Кремлі вимагали "відсунути" НАТО від своїх кордонів, за фактом же досягнувши рівно протилежного результату.
Рішення Гельсінкі і Стокгольма очікувано викликало бурхливу реакцію в Москві, аж до шаблонних погроз ядерною зброєю. Ходили чутки про можливу зупинку поставок до Фінляндії природного газу. Поки що РФ припинила постачання сусідам електроенергії.
Втім, якихось реальних способів зірвати євроатлантичну інтеграцію Швеції і Фінляндії у Росії немає. Тому з початку цього тижня риторика Москви змінилася. Володимир Путін заявив, що вступ Фінляндії і Швеції в НАТО "не несе безпосередньої загрози" для Росії, а глава МЗС Сергій Лавров сказав, що це нічого не змінить.
До військового вторгнення до Фінляндії та Швеції Росія дійсно не готова, хоча б тому, що всі боєздатні частини зараз кинуті на агресію проти України. Тим не менш, і в Гельсінкі і в Стокгольмі занепокоїлися своєю безпекою під час перехідного періоду – від подачі заявки до офіційного вступу в НАТО, коли в силу вступить стаття про колективну безпеку країн-членів Альянсу. І обидві країни оперативно отримали такі гарантії безпеки від Великобританії.
В Україні новини про те, що Фінляндія і Швеція хочуть вступити в Альянс, а там їх готові прийняти в свої ряди без зайвих зволікань, викликали деяке обурення з відтінком заздрості. Адже Україна вже давно говорить про свої євроатлантичні амбіції, проте поки що не змогла домогтися навіть Плану дій щодо членства в НАТО, тоді як шведів і фінів в Альянс приймають без всяких ПДЧ. До того ж зараз саме Україна веде кровопролитну війну з російськими агресорами, на практиці доводячи ефективність своєї армії і готовність боротися за цінності свободи.
Але з точки зору Альянсу між фінсько-шведськими та українськими амбіціями щодо вступу до НАТО є велика різниця. Так, і Фінляндія, І Швеція давно і тісно співпрацюють з НАТО, починаючи від спільних навчань і до обміну розвідданими, їх армії давно відповідають відомим "натовським стандартам". У всіх інших сферах, від захисту прав людини до стабільних демократичних інститутів, до них теж немає ніяких питань.
"Те, що вони вступають в НАТО, не означає, що ми теж можемо, особливо за такою прискореною процедурою. Їх давно затягували в НАТО, особливо американці, тому вони були інтегровані в структури Альянсу, давно до цього йшли, лише не було політичного рішення з їх боку", – сказав РБК-Україна Ілія Куса.
У свою чергу, перший заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий вважає, що Україна зможе в майбутньому використовувати і посилатися на досвід інтеграції Швеції і Фінляндії в НАТО. "Виявилося, що ПДЧ може бути необхідним, а може не бути. У будь-якому випадку ухвалюється політичне рішення по кожній країні. Можливо, російська агресія виступила каталізатором переоцінки Альянсом загроз, переоцінки форматів і процедур прийняття рішень, в плані їх спрощення і прискорення", – сказав Солодкий.
Примітно, що про можливість "пропустити" етап ПДЧ у випадку України днями заявила і тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін. Тоді як раніше в Альянсі підкреслювали, що без ПДЧ Україні ніяк не обійтися.
За словами Сергія Солодкого, в України зараз є багато аргументів у дискусіях з НАТО: наша країна робить один з найбільших вкладів у глобальну безпеку, в порятунок демократії, а її армія показує високий рівень професіоналізму. Суспільна підтримка євроатлантичної інтеграції в українському суспільстві також цілком переконлива.
"Коли країни НАТО об'єднувалися, то ставилася мета, щоб кожен робив свій внесок у захист демократії на євроатлантичному просторі. До України в цьому сенсі взагалі не може бути питань. Що стосується стандартів НАТО – то Україна на практиці доводить, що ми можемо бути навіть серед лідерських країн Альянсу", – вважає експерт. Втім, визнає Солодкий, поки не закінчиться нинішня війна з РФ, просувати питання членства України в НАТО буде складно.