Олігархи України: як Віктор Пінчук балансує між владою та опозицією і захищає бізнес

Становлення четвірки найбагатших і найвпливовіших людей України почалося у середині 90-их з приходом до влади другого президента країни Леоніда Кучми. Саме його прийнято називати "хрещеним батьком" українського олігархату. Кучма виходець з когорти "червоних директорів" – керівників найбільших держпідприємств в останні роки існування СРСР. У роки його президентства – з 1994 по 2005 роки, бізнесмени масово йшли в політику. Тоді ж сформувалися групи лобістів у ключових державних органах, а найбільші фінансово-промислові групи поділили між собою сфери впливу в економіці.

В кінці 90-х з єдиною дочкою Кучми – Оленою, познайомився мультимільйонер Віктор Пінчук. Пізніше він став її чоловіком і мільярдером. Перший капітал Пінчук заробив, впроваджуючи власні розробки у виробництво сталевих труб. Виручені гроші вкладав в купівлю сталеливарних і трубопрокатних заводів. Так з'явилася корпорація "Інтерпайп". В політику бізнесмен пішов саме при Кучмі, хоча завжди уточнював, що статус "зятя президента" у справах йому швидше заважав, ніж допомагав. Після відходу Кучми з великої політики, Пінчук не тільки зберіг свої позиції, але й зміцнив їх. Перед початком Євромайдану він був другим у рейтингу найбагатших людей України зі статками у 3,8 млрд доларів.

РБК-Україна продовжує серію публікацій про стан справ українських олігархів напередодні президентських виборів. У першій статті циклу ми підвели підсумки останніх п'яти років для Дмитра Фірташа.

Курс на Захід

Віктор Пінчук, мабуть, найбільш нетиповий український олігарх. Його ім'я у новинах частіше звучить у зв'язку з культурними та освітніми проектами, ніж корупційними скандалами або схемами збагачення за рахунок держави. Поки Дмитру Фірташу згадують "облгази", Ігорю Коломойському "ПриватБанк", а Рінату Ахметову "Роттердам плюс", Пінчук відкриває виставки в галереї PinchukArtCentre, привозить західних політиків і мислителів на форум Ялтинської європейської стратегії (YES), організовує Український сніданок в Давосі і вручає молоді стипендії на навчання. Його дружина в цей час займається боротьбою зі СНІД в рамках фонду свого імені.

Підтримувати образ мецената і бізнесмена західного зразка Пінчуку допомагає один з найбільших українських медіа-холдингів StarLightMedia. В групу входить шість телеканалів: ICTV, СТБ, Новий канал, М1, М2 і ОЦЕ. Згідно з рейтингом Індустріального телевізійного комітету, ICTV у січні поточного року зайняв другу позицію за кількістю аудиторії серед усіх українських каналів.

Напередодні виборів вплив власників рейтингових "тв-кнопок" традиційно зростає. Однак, на відміну від своїх "колег по олігархічному цеху", Пінчук надає медіамайданчик для виступів і влади, і опозиції, а також всім основним кандидатам у президенти. "Я взагалі до української політики ставлюся тепер по-іншому, ніж кілька років тому. Колись президент Путін говорив, що він хоче бути рівновіддаленим від усіх олігархів. Ось і я намагаюся бути рівновіддаленим від усіх політичних сил", – сказав Пінчук в інтерв'ю газеті "Дело" наприкінці 2006 року.

Після Помаранчевої революції Пінчук публічно відмежувався від топ-політиків старої закалки і зробив ставку на нові обличчя. Він привіз в Україну американську ідею "Аспен Інституту" – майданчика для виховання молодих лідерів. Перші роки проведення семінарів Пінчук оплачував з власної фонду, зараз "Аспен" існує виключно за рахунок внесків його випускників.

Вихідців звідти можна зустріти чи не в кожному органі влади, неурядовій організації або великому медіа. Серед них: віце-прем'єр Геннадій Зубко, екс-міністр фінансів Наталія Яресько, колишній заступник глави Адміністрації президента Дмитро Шимків, голови парламентських комітетів Ганна Гопко та Ольга Богомолець. Фонд Пінчука також виплачує стипендії талановитій молоді в рамках програми "Завтра.ua". Як відзначає NYT, там де Пінчук не може завоювати повагу, він купує її за гроші.

Так ретельно оброблювані олігархом "нові лідери", втім, не забувають про його бекграунд. На церемонії вручення нагород "Топ-30 до 30 років" в кінці минулого року активісти Віталій Устименко та Владислав Грєзєв згадали Пінчуку зв'язки з Кучмою і відмовилися від нагороди. Фонд олігарха виступив одним із спонсорів конкурсу.

"Повертаючись до Каті Гандзюк, згадуючи аномальну кількість нападів і вбивств інших активних громадян в останні роки, треба визнати, що легалізація цього насильства почалася з безкарності у вбивстві Георгія Гонгадзе. І ця безкарність стала можливою, в тому числі завдяки включеності в процес відбілювання винуватців цього злочину медіа-імперії Віктора Пінчука", – пояснював Грєзєв.

До Пінчука також виникли питання після публікації колонки для The Wall Street Journal в кінці 2016 року, в якій він виклав свої ідеї щодо врегулювання конфлікту з Росією. У публікації йдеться, що заради досягнення миру Україні варто відмовитися від претензій на Крим в найближчі 15-20 років, відкласти питання членства в НАТО і ЄС, а також провести вибори на Донбасі, навіть якщо українська влада не візьме під контроль україно-російський кордон.

Сам олігарх пізніше сказав, що редакція скоротила першопочатковий текст колонки вдвічі і спотворила зміст його слів. "При тому, що ми залишаємося на своїй позиції, що Крим є частиною України і повинен бути повернений, він не повинен стати перешкодою на шляху рішення, яке покладе кінець війні на Сході на справедливій основі", – пояснив свою позицію Пінчук.

Прихований вплив

На відміну від Фірташа, Коломойського і Ахметова у Пінчука немає сформованої групи "своїх" депутатів у парламенті. Але, ймовірно, в кожній фракції знайдеться хоча б один лояльний до нього депутат. Найбільш очевидний зв'язок олігарха з позафракційним нардепом Яковом Безбахом. Останній був менеджером Нижньодніпровського трубопрокатного заводу, що входить в "Інтерпайп", обирався у Верховну Раду VII і VIII скликань у Дніпрі по тому ж округу, де депутатський мандат двічі отримував сам Віктор Пінчук.

Простежується зв'язок олігарха із заступницею голови парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу Ольгою Бєльковой (БПП). З розслідування видання "Українська правда", яке посилається на звіт американського лобіста Дага Шона випливає, що навесні 2016 року на замовлення Пінчука він організовував для Бєлькової зустрічі з політиками і представниками впливових експертних організацій в США. На одній з них також був присутній депутат Павло Різаненко (БПП), який пояснив журналістам, що брав участь в переговорах на запрошення Бєльковой. Сама вона стверджує, що ні про які домовленості не знала, а Шон її просто підставив.

У Верховну раду Бєлькова прийшла в 2012 році з компанії EastOne, що управляє активами Пінчука. До цього вона очолювала міжнародний напрямок у його фонді, в тому числі займалася освітньою програмою WorldWideStudies. У проекті брали участь ще троє діючих нардепів, які входять до міжфракційного об'єднання "Єврооптимісти": Наталія Канцер-Бучковська ("Народний фронт"), Альона Шкрум і Олексій Рябчин (обидва – "Батьківщина"). Їх колега Олена Кондратюк – дружина керівника StarLightMedia Олександра Богуцького, відповідає за передвиборчу рекламу і організацію великих заходів у виборчій кампанії Юлії Тимошенко.

Журналісти програми "Схеми" зафіксували як мінімум дві непублічні зустрічі лідера "Батьківщини" з самим Віктором Пінчуком у минулому році. Прес-служба бізнесмена тоді заявила, що він зустрічається з різними політиками і лідерами думок, але не фінансує жодну з політичних сил.

Тимошенко, у свою чергу, стверджувала, що обговорювала з олігархом участь у форумі YES і майбутнє України після виборів. "У нього дуже фундаментальні міжнародні зв'язки, і я вважаю, що вони можуть допомогти Україні у багатьох питаннях", – пояснила Юлія Тимошенко.

Пінчук в листопаді провів закриту зустріч і з її конкурентом на майбутніх виборах – чинним главою держави Петром Порошенком. В Адміністрації президента переконують, що розмова стосувалася підготовки візиту на Всесвітній економічний форум у Давосі.

"Фундаментальні міжнародні зв'язки", про які говорить Тимошенко, Віктор Пінчук вибудовував не один рік. І це ще один його козир перед виборами. Але імідж мецената і філантропа коштував олігарху чималих грошей. New York Times ще в 2008 році оцінив його витрати на благодійність і предмети мистецтва в 200 млн доларів. П'ять років потому Пінчук приєднався до ініціативи Білла Гейтса Giving Pledge, поклявшись віддати половину своїх статків при житті і після смерті на благодійність.

Український олігарх також підтримує дружні стосунки з впливовим бізнесменом Джорджем Соросом, 42-м президентом США Біллом Клінтоном та його дружиною Хілларі. З 2006 року він вніс у благодійний фонд подружжя Клінтон понад 13 млн доларів. Частина грошей також пішла на фінансування президентської кампанії Хілларі Клінтон. Примітно, що Пінчук допомагав і її головному конкуренту – Дональду Трампу. Платіж в 150 тис. доларів за його виступ по відеозв'язку на YES був направлений у виборчий фонд тоді ще кандидата в президенти США.

Пінчуку також приписували, що він надає фінансову підтримку музиканту Святославу Вакарчуку, який до осені 2018 року був одним з лідерів президентських рейтингів. Пінчук всіляко залучав фронтмена "Океану Ельзи" до соціально-політичних виступів на великих заходах, в тому числі і на YES. Перетримавши інтригу, Вакарчук лише наприкінці січня цього року заявив, що не буде балотуватися в президенти. Джерела РБК-Україна в оточенні музиканта запевняють, що на даному етапі мова йде про підготовку політичного проекту до виборів у Верховну раду. При цьому сам Пінчук ще рік тому відхрестився від фінансової допомоги музиканту і висловив сумніви, що той взагалі піде на вибори.

Вороги за інтересами

Віктор Пінчук, як і його сусіди у списку найбагатших українців, побудував свою імперію за рахунок приватизації державних активів. Недоброзичливці вважають, що більшу частину підприємств він придбав за низькими цінами завдяки родинним зв'язкам із Леонідом Кучмою.

В кінці його правління Пінчук не раз потрапляв у приватизаційні скандали. Перед президентськими виборами в 2004 році він разом з Рінатом Ахметовим викупив державний пакет акцій найбільшого металургійного підприємства "Криворіжсталь" за 4,26 млрд гривень.

Після того, як крісло прем'єр-міністра посіла Юлія Тимошенко, угода була скасована через суд. Уряд знову виставив підприємство на аукціон, де його купив сталеливарний гігант Mittal Steel за 24,2 млрд гривень. Колишній голова Фонду держмайна Михайло Чечетов пізніше зізнався на допиті, що торги були заточені під консорціум Пінчука за вказівкою Кучми. Європейський суд з прав людини влітку минулого року не задовольнив позов Пінчука і Ахметова до України на 13 млрд доларів, однак визнав, що їх консорціум був позбавлений права на справедливий суд.

Наскільки обережно Пінчук поводиться з політиками, намагаючись займати рівновіддалену позицію, настільки люто він захищає свої бізнес-інтереси, вступаючи у протистояння з іншими олігархами. Найбільш запеклий і тривалий конфлікт у нього виник з Ігорем Коломойським. Конфлікт почався в 2003 році, коли афільована з Пінчуком компанія викупила контрольний пакет акцій найбільшого в Європі Нікопольського феросплавного заводу за 80 млн доларів. Група "Приват" Коломойського і Геннадія Боголюбова вимагала реприватизації і намагалася взяти контроль над підприємством у свої руки.

Наступний виток протистояння між олігархами почався через розділ держкомпанії "Укррудпром", яка володіла більшістю гірничо-збагачувальних комбінатів. Одну з її частин – Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК), "приватівці" викупили нібито в інтересах Пінчука майже за 130 млн доларів. Однак після Помаранчевої революції Коломойський відмовився віддавати КЗРК.

У 2006 році між олігархами було укладено угоду про створення феросплавного холдингу. Договір нібито був написаний на серветці в одному з віденських кафе. За інформацією видання "Дзеркало тижня", сторони настільки не довіряли одна одній, що залучили в якості контролерів росіян з групи "Лужники" – Михайла Воєводіна, Олександра Бабакова і Михайла Спектора. За результатами спільної діяльності Пінчук заявив, що недоотримав дивідендів на 0,5 млрд доларів, і пішов до Лондонського арбітражу.

Другий позов до Високого суду Лондона стосувався 2 млрд доларів вартості акцій і прибутку Криворізького залізорудного комбінату. У 2016 році сторони уклали мирову угоду. З документів Paradise Papers слідує, що Коломойський і Боголюбов передали Пінчуку в якості компенсації дві будівлі в центрі британської столиці: офісний центр та комплекс Grand Buildings.

Чи існують інші умови перемир'я між олігархами – на даний момент невідомо. Але історія з КЗРК може мати несподіваний поворот: Конституційний суд України розглядає позов групи народних депутатів на чолі з Вікторією Войціцькою і Павлом Різаненком про скасування приватизації "Укррудпрому" через дискримінацію потенційних учасників конкурсу.

Сьогодні група EastOne Віктора Пінчука працює в чотирьох основних напрямках. Медіабізнес – StarLightMedia, видобуток газу і нафти – "Природні ресурси" (Geo-Alliance), фінансовий сектор – банк "Кредит Дніпро", металургія – "Інтерпайп". Керівництво StarLightMedia, куди входять телеканали Пінчука, в кінці літа 2018 року визнало, що холдинг збитковий, і без фінансування основних акціонерів йому не вижити. Прибуток Geo-Alliance позаторік навпаки перевищив 1 млрд гривень. Банк "Кредит Дніпро" за минулий рік показав збиток в 250 млн гривень. "Інтерпайп" з 2012 року не показує своєї фінансової звітності. Ця компанія входить в десятку найбільших світових виробників сталевих труб і займає третю позицію з продажу коліс для залізничних вагонів.

Торгові інтереси

Серед державних підприємств найбільш очевидні інтереси Пінчука в "Укргазвидобуванні" (УГВ) та "Укрзалізниці". Його компанії практично на безальтернативній основі постачають УГВ труби та супутню продукцію. Згідно з даними ресурсу "Наші гроші", з моменту повноцінного запуску системи ProZorro в 2016 році "Інтерпайп" уклав з УГВ контрактів на 10 млрд гривень, що склало 82% від всіх "трубних" угод держкомпанії.

Перший заступник голови "Укргазвидобування" Олександр Романюк раніше працював у Пінчука в EastOne. Генеральна прокуратура підозрює його в створенні штучних умов для перемог компанії Пінчука на тендерах УГВ. Директор із закупівель "Укргазвидобування" Андрій Токар в 2017 році був звільнений, проте без роботи не залишився і перейшов в "Інтерпайп".

Корпорація Пінчука також займається виробництвом залізничних коліс. З 2008 року "Інтерпайп Україна" уклала з підприємствами "Укрзалізниці" контрактів мінімум на 3,3 млрд гривень. Компанії Пінчука і Ахметова також є основними покупцями металобрухту УЗ. Пік співробітництва "Інтерпайп" з держкомпаніями припав на 2016-2018 роки.

Прозахідний імідж Пінчука після початку війни на Донбасі і окупації Криму не заважає його компаніям торгувати з Росією. Підприємства держави-агресора продовжують споживати продукцію "Інтерпайп". За даними Держстату, обсяг поставок українських товарів до Росії в минулому році знизився на 7,2% – до 3,65 млрд доларів. Основні статті експорту: металургійна і машинобудівна продукція, а також хімічні добрива.

Примітно, що під російські санкції в кінці минулого року потрапили всі компанії, що входять до групи EastOne, навіть сам Віктор Пінчук особисто, але не його трубно-колісний концерн. Справа в тому, що продукція "Інтерпайпу" активно використовується росіянами для нарощування нафтогазовидобутку і залізничних перевезень.

Незважаючи на уявну стабільність імперії Пінчука, підкріплювану відсутністю серйозних конфліктів олігарха з основними політичними гравцями, у його бізнесу є проблеми. З 2013 року "Інтерпайп" веде з кредиторами поки безуспішні переговори про реструктуризацію боргу в 1,25 млрд доларів. Група VR Capital американського бізнесмена Річарда Дейца, що має значні активи в Росії, і зовсім вимагає ліквідації холдингової структури Interpipe Limited.

Минулі п'ять років не пройшли безслідно і для самого Віктора Пінчука. Після Революції гідності його статки зменшилися майже в три рази – до 1,4 млрд доларів. На даний момент він займає 1650 позицію в рейтингу найбагатших людей світу за версією Forbes.