Новий раунд. Чого чекати від переговорів України і Росії в Стамбулі

Після тривалої перерви українська та російська делегації проведуть очну зустріч у турецькому Стамбулі. З чим до неї підійшли обидві сторони і яку роль в переговорах грає Туреччина – докладніше в матеріалі РБК-Україна. 

Сьогодні в Стамбулі пройде перший за кілька тижнів очний раунд україно-російських переговорів. Особливих надій на те, що він призведе хоча б до виведення військ агресора з України, звичайно, немає. Але за підсумками раунду можна буде зробити деякі висновки про подальшу тактику Москви.

Спроба номер п'ять

Перша зустріч української та російської делегацій відбулася вже на п'ятий день вторгнення, 28 лютого. Як і два наступних раунди, 3 і 7 березня, вона відбулася на території Білорусі. Після цього сторони перейшли на онлайн-консультації. В Україні це пояснили тим, що наша делегація щоразу витрачає купу часу, щоб дістатися до місця переговорів (а повітряним шляхом це зробити зі зрозумілих причин неможливо).

Крім того, 10 лютого в турецькій Анталії пройшла зустріч глав МЗС України і РФ Дмитра Кулеби і Сергія Лаврова, яка в цілому завершилася безрезультатно. Кулеба підкреслив, що Лавров, як виявилося, не мав мандата на якісь дії, а сам Лавров після зустрічі виступив із вкрай абсурдними, навіть за російськими мірками, заявами-на зразок того, що "Росія не нападала на Україну".

Нинішня зустріч в Стамбулі, через місяць з гаком після початку російської агресії, може бути більш конкретною. "Ця зустріч свідчить, що є необхідність вже говорити про щось більш предметно. Я сподіваюся, що в позиції російської сторони відбулися певні зміни, по тих моментах, які мають для нас принципове значення", – сказав РБК-Україна екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.

За його словами, дистанційний формат спілкування сам по собі ускладнює переговори. До того ж, за словами Грищенка, очікувана присутність у залі турецьких представників дозволить уникнути звичних для росіян способів спілкування.

Зустріч Дмитра Кулеби та Сергія Лаврова в Анталії 10 березня (фото: https://twitter.com/OlegNikolenko)

Порядок денний переговорів невідомий. І Київ, і Москва воліють уникати особливої конкретики. Очевидно, мова може йти про якесь "зближення позицій" щодо висунутих агресорами вимог і умов України. Принаймні, президент Володимир Зеленський у своїх виступах часто говорить про необхідність "компромісу" – при цьому відразу застережуючи, що про поступки з принципових питань, на кшталт територіальної цілісності країни, мова не може йти в принципі.

Крім того, у своєму інтерв'ю російським журналістам Зеленський сказав, що вимоги агресорів про "денацифікацію" і "демілітаризацію" України взагалі обговорювати не має наміру. Але можливий діалог щодо мови і нейтрального статусу України – за умови отримання залізобетонних гарантій безпеки.

У Кремлі про свої вимоги говорять максимально заплутано. Різні спікери озвучують різні умови, наприклад, до третього тижня війни агресори набагато рідше стали згадувати "денацифікацію", зате почали розганяти історію про нібито наявність в України ядерної та іншої неконвенціональної зброї.

Втім, напередодні переговорів у Стамбулі учасник російської делегації Володимир Мединський підтвердив: початковий список вимог країни-агресора досі актуальний. У ньому визнання окупації Криму і донбаських псевдореспублік, і все ті ж "денацифікація" з "демілітаризацією", які за його словами, є найважливішими для Москви.

З політичних питань сторони очікувано "топчуться на місці", сказав Мединський. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков також заявив, що ніякого просування в переговорах немає, і очікувати швидкої зустрічі Володимира Зеленського і Володимира Путіна не варто. А саме на ній і можливі будь-які офіційні домовленості.

У свою чергу, голова МЗС Дмитро Кулеба заявив, що програмою-мінімум стамбульських переговорів буде вирішення гуманітарних питань, програмою-максимум – досягнення сталого припинення вогню.

“Ми з цікавістю чекаємо на розмову двох делегацій, щоб побачити, чи росіяни приїдуть на ці переговори з готовністю реально про щось домовлятися, чи просто повторювати свої вимоги, які лунали з самого початку. Якщо ми побачимо, що настрій змінився, і вони готові до серйозної, предметної розмови та збалансованих домовленостей, тоді справа піде вперед. Якщо це буде знову повторення їхніх пропагандистських штампів за зачиненими дверима, тоді роз’їдуться так само, як з’їхалися”, – заявив Кулеба.

Турецькі маневри

Найбільше оптимізму щодо мирних переговорів висловлює не Україна чи Росія, а країна, де вони проходитимуть – Туреччина. Протягом березня турецькі топ-чиновники кілька разів виступали з обнадійливими коментарями.

А 25 березня особисто президент Реджеп Ердоган повідомив, що Україна і РФ близькі до консенсусу по чотирьох із шести спірних пунктів: про невступ в НАТО, гарантії безпеки, статус російської мови і роззброєння. Втім, Дмитро Кулеба оперативно виступив із заспокійливою заявою про те, що ніякі домовленості, зокрема, щодо мови, не досягнуті.

Ердоган виявляв високу дипломатичну активність ще до вторгнення Росії в Україну, пропонуючи свої послуги як посередника в переговорах. З початком агресії Туреччина почала діяти ще інтенсивніше, причому займаючи виражено проактивну позицію. На відміну від низки інших країн Європи, котрих Україні постійно доводиться підштовхувати до якихось рішучих дій.

Росія продовжує варварські обстріли українських міст під приводом "денацифікації" (фото: GettyImages)

Варто відзначити, що Туреччина в процесах, що відбуваються, може виступити не тільки в якості посередника, але і гаранта безпеки, і ці ролі не варто плутати. Країною-посередником, що забезпечує майданчик для переговорів між конфліктуючими сторонами і проводить їх модерацію, може бути і порівняно невелика держава. Свіжий приклад – Об'єднані Арабські Емірати, які в минулому році успішно були посередником в переговорах між Індією і Пакистаном, в результаті яких сторони погодилися дотримуватися умов перемир'я.

У випадку з агресією проти України функція посередника, безумовно, теж важлива. Але українська влада особливу увагу звертає на країни, які можуть стати гарантами нашої безпеки в разі відмови від курсу на вступ в НАТО. Можлива аналогія – угода між Південною Кореєю і США про надання один одному військової та іншої допомоги в разі агресії проти когось із них. Українська ж влада хоче, щоб таких гарантів було кілька: постійні члени Радбезу ООН, а також Німеччина, Канада, Ізраїль і та ж Туреччина.

Але питання про конкретні гарантії безпеки поки що, очевидно, не стоїть на порядку денному сьогоднішніх переговорів. І роль Туреччини поки зводиться до посередництва.

Причому країна для цієї ролі добре підходить. Туреччина – одна з дуже небагатьох держав, що зберігають нормальні відносини і з Україною, і з РФ. І цим відрізняється, наприклад, від Білорусі, яка є абсолютним сателітом РФ і співучасником агресії проти України. Тому в перенесенні переговорів в дійсно нейтральну Туреччину можна угледіти невелику, хай і символічну поступку з боку РФ.

В україно-російській війні Анкара займає особливу позицію. З одного боку, продає нам безпілотники "Байрактар" – ефективну і майже легендарну зброю, якою українські сили знищують окупантів. З іншого боку – не приєднується до санкцій проти РФ і говорить про те, що з Росією не можна "спалювати мости".

При цьому Ердоган – впливовий геополітичний гравець, з яким Путіну мимоволі доводиться рахуватися. І якщо РФ піде на новий виток ескалації (наприклад, застосує проти України неконвенціональну зброю), це буде виглядає плювком в обличчя турецькому президенту, який особисто увійшов в переговорний процес.

Безпілотник "Байрактар" (фото: armyinform.com.ua)

При цьому Туреччина не встрачає нагоди промацати ослаблі позиції РФ, з чим можна пов'язувати нещодавнє загострення в Нагірному Карабаху. Користуючись тим, що Росії зараз явно не до Кавказу, Азербайджан розширив територію свого контролю в Нагірному Карабаху, звинувативши Вірменію в порушенні досягнутих в 2020 році мирних домовленостей.

У Москві спробували обуритися, але нарвалися на відсіч Баку, яке в гранично жорсткому тоні нагадало росіянам, що Нагірний Карабах є суверенною територією Азербайджану. При цьому навряд чи б влада країни зважилася на такий крок, не відчуваючи твердої підтримки з боку Туреччини – свого головного союзника.

В цілому, в україно-російській війні Ердоган дуже хоче отримати лаври миротворця, що поки не вдається, наприклад, французькому президенту Еммануелю Макрону.

"Країна, яка зможе допомогти вирішити найбільший конфлікт з часів Другої світової, стане найавторитетнішою в своєму регіоні як мінімум, отримає серйозний вплив і на глобальні процеси, а Ердоган якраз і хоче утвердити Туреччину в якості провідної держави", – сказав РБК-Україна Костянтин Грищенко.

Що стосується безпосередньо інтересів України, то після стамбульських переговорів може стати зрозуміло, чи готова РФ до якихось суттєвих поступок. Або ж просто використовує їх для затягування часу і накопичення сил для нової спроби наступу.

У будь-якому випадку, навіть якщо якісь конкретні домовленості по окремих пунктах будуть досягнуті, варто пам'ятати, що в дипломатії працює правило: ні про що не домовлено, поки не домовлено про все.