Незручний сусід. Чим Україні загрожує розрив торговельних зв'язків з Білоруссю

Ескалація ситуації навколо Білорусі може побічно вдарити по українській економіці. Про те, що купують і що продають країни одна одній і наскільки реально Києву вирішити проблему торгової залежності від Мінська – в матеріалі РБК-Україна.

Історія з примусовою посадкою літака Ryanair і арештом Романа Протасевича повернула Білорусь до загальноєвропейського порядку денного. Реакція Євросоюзу, очевидно, не обмежиться тільки заборонами у сфері авіаційних перевезень. Все йде до введення секторальних економічних санкцій, до чого вже закликав Європарламент.

Оскільки Україна в білоруському питанні намагається діяти синхронно з країнами ЄС, варто очікувати погіршення україно-білоруських відносин і в торговельно-економічній сфері. А Білорусь для України є досить важливим торговельним партнером, шостим за обсягом двостороннього товарообігу, який в 2020 році склав 4,2 млрд доларів. Торговельне сальдо для України традиційно залишається негативним: 1,3 млрд доларів склав експорт до Білорусі і 2,9 млрд доларів – імпорт звідти.

Обсяг торгівлі між двома країнами скорочується: минулого року експорт з України до Білорусі впав на 13,8%, імпорт з Білорусі – на 23,4%. Такі ж тенденції збереглися і в нинішньому році, за підсумками першого кварталу 2021 року Білорусь опустилася з шостого на сьоме місце в рейтингу торговельних партнерів України. Але на кількох окремо взятих ринках економічні зв'язки з Білоруссю є для України якщо не критичними, то досить значними.

Природно, для Мінська ситуація виглядає аналогічною, і навіть більше – у 2020 році Україна стала другим за важливістю торговельним партнером Білорусі, після Росії. І розрив цих зв'язків по білоруській економіці може вдарити сильніше, ніж по українській. Але тут вступають в гру суто політичні чинники. Мінськ стає дедалі більш залежним від Москви, а Росія неодноразово демонструвала, що її політика нерідко не визначається економічною логікою – бажання "покарати" якусь недружню країну в Москві часто переважує суто економічні аргументи.

Пиво за ліцензією

Минулого тижня в силу вступила постанова білоруської Ради міністрів, якою на півроку ввели індивідуальне ліцензування на деякі групи товарів з України: кондитерські вироби, соки, пиво, ДВП- і ДСП-плити, шпалери, керамічну плитку тощо.

Як зазначив РБК-Україна старший економіст Центру економічної стратегії (ЦЕС) Дмитро Горюнов, загальна вартість експортованих в Білорусь товарів, що потрапили під ліцензування, становить близько 120 млн доларів. Це приблизно відповідає вартості імпортованих з Білорусі автобусів, вантажівок і колісного спецтранспорту, проти яких Україна в квітні ввела ввізні мита. Тобто мова може йти про симетричні дії Мінська.

В цілому, за словами Горюнова, в Білорусь потрапляє близько 11% українського експорту цих товарів. Але в загальній структурі поставок товарів з України на інші ринки вони займають близько 0,2%. "Тобто це і близько не серйозний удар в масштабах всієї української економіки, це поки такий помірний крок", - зазначив експерт.

До того ж поки мова йде про ліцензії, а не про заборону на ввезення цих товарів з України як таку, або ж введення мит. Цілком можливо, що ці ліцензії українські виробники все ж отримають, хоча б деякі з них.

Заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка сказав виданню, що для окремих галузей потенційні обмеження з боку білорусів можуть бути досить болючими. Наприклад, в Білорусь йде близько 20% українського експорту кондитерських виробів і близько третини експортного пива.

Раніше глава МЗС Дмитро Кулеба заявив, що держава буде допомагати українським виробникам знайти альтернативні ринки, якщо Білорусь для них виявиться закритою. Качка підтвердив РБК-Україна, що це цілком реалістичне завдання, але для початку в уряді хочуть зрозуміти, чи йде мова чисто про торгові заходи, або ж в ситуацію втрутився політичний фактор.

План Б

Набагато сильніше по Україні може вдарити потенційне припинення експорту з Білорусі. Ключову роль тут займають нафтопродукти, зокрема, бензин і дизельне паливо. Імпорт з Білорусі в 2020 році склав близько 40% всього балансу бензину і близько 30% балансу дизельного палива в Україні.

За словами директора консалтингової компанії "А-95" Сергія Куюна, така залежність від Білорусі і РФ (російський імпорт склав 35,4% ринку дизпалива в 2020 році) вельми небезпечна, а тому Україні потрібно змінити свою систему забезпечення нафтопродуктами.

Як зазначив експерт, повністю відмовлятися від білоруського і російського імпорту навряд чи є сенс, але його частка на ринку повинна бути хоча б в два рази меншою. Варто відзначити, що бензин і "дизель" Україна також імпортує з Литви, хоча і в значно менших обсягах, ніж з Білорусі.

Те, наскільки Україна залежна від білоруського бензину, зокрема, популярної марки А-95, стало очевидно наприкінці травня. Тоді Білорусь не підтвердила поставки бензину в Україну на червень, пояснивши це технічними причинами, в першу чергу, плановим ремонтом на Мозирському НПЗ.

Можливий дефіцит палива тоді навіть викликав легку паніку. Але в підсумку білоруський А-95 в Україну все ж відвантажать, хоч і в менших обсягах, ніж зазвичай. Різницю перекриють за рахунок інших імпортних контрактів і зростання власного виробництва.

У контексті історії з літаком Ryanair і ескалації відносин між Білоруссю та іншими європейськими країнами, зокрема Україною, ситуація з можливими перебоями в поставках бензину виглядала вельми підозріло.

"Коли ми говоримо про Білорусь, то протягом останнього майже вже року навіть рутинні новини, як ремонт білоруського виробника, в політичному контексті можуть сприйматися абсолютно інакше. Нам треба було оцінити, з чим ми маємо справу: це політика, економіка або технологічні процеси. Історія з бензином – це були технологічні процеси", - сказав виданню Тарас Качка. Чиновник зазначив, що спроби розіграти цю ситуацію в політичному контексті з білоруського боку все ж спостерігалися.

Заступник міністра економіки - торговий представник України Тарас Качка ( Фото: Віталій Носач / РБК-Україна)

Вирішити проблему залежності від білоруських нафтопродуктів цілком реально, зазначив Сергій Куюн. Зокрема, Кременчуцький НПЗ (єдиний працюючий нафтопереробний завод в Україні) може збільшити переробку в півтора рази – з 3 до 4,5 млн тонн нафти. Це, за оцінками експерта, збільшить виробництво світлих нафтопродуктів приблизно на один мільйон тонн. І, таким чином, Україна зможе закрити до 75% внутрішньої потреби в бензині. По ДП виходом із ситуації може стати нарощування імпорту морським шляхом, через порти.

Крім бензину і дизельного палива, важливим рядком білоруського імпорту є бітум, споживання якого в Україні впевнено зростає, зокрема, через реалізацію проекту "Велике будівництво". Минулого року споживання бітуму склало 1,2 млн тонн, з яких за рахунок внутрішнього виробництва вдалося закрити тільки 300 тисяч тонн. Більшість імпорту цієї продукції йде якраз з Білорусі - 582 тисяч тонн.

Про подолання бітумної залежності заявляли і в Офісі президента – там збираються диверсифікувати імпорт і навіть роздумують над будівництвом ще одного НПЗ. Втім, як вважає Сергій Куюн, ця затія виявиться занадто витратною як у фінансовому плані, так і за часом.

"Наскільки мені відомо, зараз у владі є ідея відновити одну з існуючих в Україні бітумних установок", - сказав експерт. Правда, поки незрозуміло де в такому випадку брати необхідне для виробництва паливо – гудрон, що утворюється після перегонки нафти.

Український бізнес, залежний від імпорту з Білорусі, активно прораховує план Б, на випадок якщо ці поставки раптом припиняться, зазначив Тарас Качка. Але оцінити ймовірність такого сценарію і тим більше в часовій перспективі торговий представник не береться.

"Заміщення цього імпорту – це реальний проект, але до тих пір, поки ці товари будуть поставлятися на територію України, українським споживачам буде вигідно їх купувати, через ціну і банальну зручність", – резюмував торгпред.