В Україні за роки неоголошеної війни з Росією та її найманцями на Донбасі досі мають місце суперечки про те, чи може країна торгувати з агресором. І якщо торгівля з окупованими територіями припинилася, то взаємні поставки товарів з РФ тривають, хоч і не у такій кількості, як до подій 2014 року. Як подібне питання стоїть в інших неспокійних регіонах світу – нижче у матеріалі РБК-Україна.
Початок війни на Донбасі і окупація Криму без малого вісім років тому перевернули сторінку відносин між Україною і Росією, розділивши їх на "до" і "після". Невдовзі після політичного розриву стався й економічний. Київ і Москва ввели ряд взаємних торгових обмежень і заборон на поставки товарів. РФ, крім іншого, блокувала транзит по своїй території з третіх країн в Україну. І продовжує це робити, що підтверджує історія з поставками вугілля з Казахстану.
Росія за роки агресії проти нашої країни втратила статус найбільшого торгового партнера України, поступившись цим місцем Китаю і Євросоюзу (якщо розглядати ЄС як єдиний митний простір без розбивки по країнах).
Країни продовжують торгувати, але в набагато менших обсягах, про що раніше писало РБК-Україна. За підсумком минулого року товарообіг перевищив 7,3 млрд доларів. Україні вдалося відмовитися від прямих поставок газу, але все ще залишився імпорт нафтопродуктів і вугілля. У плані енергетичної безпеки це робить нашу країну вразливою і залежною від північного сусіда.
У світі є ряд і інших прикладів, коли між країнами, що знаходяться на межі війни або історично ворогуючими між собою, зберігаються торговельні відносини. Але обсяги експорту та імпорту там далекі від рівня товарообігу між Україною та РФ. Або ж зовсім "нульові".
Після розділу Британської Індії на власне Індію і мусульманський Пакистан, останній з середини минулого століття не перестає претендувати на регіон Кашмір. Але й Індія повністю не контролює область – частина Кашміру де-факто знаходиться під управлінням пакистанської сторони.
Переживши кілька великих військових конфліктів, Індія і Пакистан час від часу продовжують обстрілювати один одного, порушуючи перемир'я, іноді навіть через кілька днів після їх досягнення.
Обидві країни знаходяться у зоні безмитної торгівлі в рамках South Asian Free Trade Area (SAFTA), але товарообіг між ними невеликий. За останні пару років рівень торгівлі "просів" ще більше. У 2019 році Пакистан запровадив ряд торгових обмежень після того, як Індія скасувала особливий статус штату Джамму і Кашмір. До цього регіон мав автономію з елементами певної незалежності від рішень індійського уряду.
Індійська сторона дорікала офіційному Ісламабаду у зриві спроб налагодити торгівлю і величезній кількості заборон на поставки товарів в країну. І, за великим рахунком, це відбувалося ще до рішення 2019 року про скасування особливого статусу Кашміру. Індія також встановила загороджувальні мита на пакистанський імпорт після теракту майже три роки тому в окрузі Пулвама, де загинуло понад 40 поліцейських.
"Дві країни погодили дорожню карту для нормалізації відносин у 2012 році. Але ця дорожня карта не була реалізована через триваючі застереження, висловлені Пакистаном. Це позбавило споживачів у Пакистані доступних за ціною індійських товарів хорошої якості або змусило платити більше за індійські товари, які потрапляють туди через треті країни", – говорилося в заяві Міністерства торгівлі і промисловості Індії в 2017 році.
Здавалося, що торговельні відносини вдасться налагодити на початку цього року, коли Координаційна економічна рада Пакистану дозволила імпорт бавовни і пряжі з Індії. Йшлося й про відновлення поставок цукру, вартість якого зростала на пакистанському ринку через дефіцит і збільшений попит. Але чи не наступного дня влада скасувала це рішення, очевидно, піддавшись тиску опозиції, що вимагає не торгувати з індусами, поки не буде переглянута їхня позиція щодо кашмірського питання.
Вулична торгівля в Індії (Фото: flickr.com)
За рік індійські компанії продають в різних країнах продукції на суму понад 300 млрд доларів. Враховуючи політичні розбіжності, не дивно, що на Пакистан припадає в середньому менше 1% всіх експортних поставок індійських товарів. А в минулому році цей показник на тлі взаємної критики і торгових обмежень і зовсім був менше 0,5%.
Експорт Індії до Пакистану впав майже на 60,5% до 816,62 млн доларів, а імпорт-на 97% до 13,97 млн доларів у 2019-2020 роках, вказують індійські ЗМІ з посиланням на Мінторгпром. Два роки тому чверть всіх поставок припадала на бавовну, на другому місці був експорт неорганічної хімії. Більше експортували пластику, ядерних реакторів та обладнання, а також металів, сталі, чаю, кави та спецій.
За даними Мінторгівлі та промисловості Індії, основний експорт до Пакистану в 2020 році становили товари органічної хімії, бавовна, різного типу нитки, фармацевтична продукція, пластик і вироби з пластику, а також цукор і кондитерські товари. Були також поставки по категорії ядерні реактори, котли, обладнання та запчастини до них, але у меншому обсязі.
Всього в індійському експортному кошику в Пакистан до сотні позицій, що включають як продукти харчування та сировину для різних галузей, так і готову продукцію. Але, знову ж, обсяг вкрай незначний, навіть якщо порівнювати з сусіднім Непалом, куди Індія поставляє продукції на суму понад 7 млрд доларів. Головні експортні напрямки для Індії – це США (майже 16% всього експорту в 2020 році), а також ОАЕ (9,1%), Китай (5%), Гонконг (майже 4%) і Сінгапур (3,5%).
Пакистан минулого року, як випливає з даних профільного індійського міністерства, майже нічого їм не постачав. Загальний обсяг пакистанського імпорту в Індію – менше 14 млн доларів. Тоді як роком раніше ця сума наближалася до майже 0,5 млрд доларів.
Номер один за поставками два роки тому – понад 130 млн доларів – мінеральне паливо, масла і продукти їх дистиляції. Ще на 100 млн доларів було поставлено горіхів і фруктів. Серед великих імпортних товарів з Пакистану індуси також вказують кухонну сіль, сірку, камінь, штукатурні матеріали, вапно, цемент – всі ці товари значаться в одній категорії.
Ключовим імпортером для Індії беззастережно залишається Китай, на нього припадає майже 14% всіх зовнішніх поставок. Далі йдуть США (7,5%), ОАЕ (6,3%), Саудівська Аравія (5,6%), Ірак (5%), Швейцарія (3,6%) і Гонконг (3,5%). Всього імпорт в Індію щорічно становить близько 500 млрд доларів.
Інформація з сайту фінансового дивізіону пакистанського уряду вказує на дещо інші цифри. Імпорт з Індії, за їхніми даними, нібито в кілька разів нижче, ніж статистика іншої країни. Так, в 2015-2019 роках, за даними Пакистану, в середньому імпорт становив близько 200 млн доларів, тоді як експорт був у межах 30-40 млн доларів.
Арабо-ізраїльські конфлікти почалися ще, по суті, до створення держави Ізраїль в кінці 40-х років після поділу британської Палестини. І з тих пір Близький Схід пережив кілька воєн, переглядів кордонів територій і спроб домогтися миру в регіоні.
Інформації про торгівлю Ізраїлю з сусідами не так вже й багато, як, власне, і самої торгівлі. Ізраїль межує з Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією. З останніми двома країнами в Ізраїлю навіть не встановлені дипломатичні відносини, вони офіційно – "ворожі держави".
На сайті Центрального статистичного бюро Ізраїлю з чотирьох сусідів вдалося знайти інформацію лише про торгівлю з Єгиптом і Йорданією. Експорт в Йорданію в 2019 році досяг майже 100 млн доларів, тоді як в 2010-му цей показник перевищував 185 млн доларів. А в Єгипет два роки тому ізраїльські компанії поставили товарів на 110 млн доларів, що майже в два рази більше, ніж в 2000-му, але на третину менше, ніж в 2010-му.
Що ж стосується імпорту з сусідніх країн, то у випадку з Єгиптом обсяг угод був трохи більше 75 млн доларів. З Йорданії поставки імпорту значилися на рівні 285 млн доларів. Для розуміння: загальний обсяг імпорту в країну перевищив 76 млрд доларів.
Серед арабських країн у Ізраїлю помітно збільшується частка в торгівлі з ОАЕ. Більше року тому у Вашингтоні ОАЕ, Ізраїль і Бахрейн підписали документи про нормалізацію відносин – т.зв. "Авраамові угоди". По інформації ізраїльських ЗМІ, у січні-липні 2021 року експорт товарів з Ізраїлю до Еміратів склав близько 210 млн доларів, а імпорт товарів – майже 400 млн доларів.
Крім того, нещодавно в Ізраїлі держкомпанія КЦАА оголосила про початок поставок нафти з ОАЕ в її термінал в Ейлаті для подальшого перекачування нафтопроводом в Ашкелон і транспортування в країни Середземноморського басейну.
Ізраїльські військові недалеко від сектора Газа (Фото: flickr.com)
Туреччина, яка першою з мусульманських країн визнала незалежність Ізраїлю ще в кінці 40-х, також помітно нарощує торгівлю з близькосхідною країною, незважаючи на різний градус дипломатичних відносин за останнє десятиліття. Поставки ізраїльської продукції до Туреччини збільшилися з менш 0,5 млрд доларів на початку 2000-х до майже 1,8 млрд доларів два роки тому. Імпорт турецьких товарів в Ізраїль вже перевищує 3 млрд доларів, випливає з даних статбюро Ізраїлю.
Алмази – основні товари експорту Ізраїлю (11,2 млрд доларів в 2019 році), а також упаковані ліки (2,36 млрд доларів), медичні інструменти (2,01 млрд доларів), інтегральні схеми (2 млрд доларів) і очищена нафта (1,72 млрд доларів), які в основному експортуються в США, Китай, Гонконг, Великобританію і Нідерланди.
Ізраїльський імпорт – це знову ж алмази (6,14 млрд доларів в 2019 році), автомобілі (5,07 млрд доларів), сира нафта (1,95 млрд доларів) і очищена нафта (1,75 млрд доларів), а також мовне обладнання (1,71 млрд доларів). Все це постачають в основному з США, Китаю, Німеччини, Туреччини та Італії.
Ще один приклад "нетоварного" сусідства – Республіка Корея (Південна Корея) і Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР або Північна Корея). Виходячи з даних південнокрейського митного порталу, між країнами взагалі не ведеться ніякої торгівлі.
Але так було не завжди. Загострення відносин між двома Кореями відбулося у 2010 році, коли КНДР, як вважається, потопила південнокорейський корвет "Чхонан". Після цього Сеул ввів санкції проти сусідів, у тому числі заборонивши торгівлю між країнами. Виняток зробили для промислової зони Кесон, але й її закрили у 2016 році після того, як КНДР провела випробування ракети дальньої дії.
Дізнатися торговельну статистику з боку КНДР зі зрозумілих причин не представляється можливим. Не кажучи вже про те, що країна знаходиться під санкціями Радбезу ООН, яка заборонила експорт з КНДР вугілля, всілякої сировини, металів, текстилю, морепродуктів та іншої продукції. По імпорту встановлено ембарго на постачання нафти і нафтопродуктів.
Економіка КНДР залишається закритою, як і сама країна (Фото: flickr.com)
З офіційних джерел Китаю і Росії, що мають з Північною Кореєю сухопутні кордони, можна зробити загальне уявлення, що сталося з товарообігом країни після низки санкцій через відмову згорнути ядерну програму.
РФ минулого року експортувала в КНДР продукції на 42 млн доларів. З цієї суми майже 42% припало на рослинні продукти. Решта статей експорту – мінеральні продукти, жири та олії, а також продукти хімпромисловості, харчові продукти, напої та тютюн.
Імпорт же в РФ з КНДР ледь перевищив 700 тисяч доларів. В основному привозили північнокорейські годинники, гуму, каучук, пластмаси, різні промислові товари, вироби з каменю, кераміки і скла.
Ключовий же торговий партнер для Пів. Кореї – Китай. З моменту запровадження санкцій ООН у 2016-2017 роках на Китай припадало 95% торгівлі з КНДР. Деякі аналітики вважають, що реальна цифра торгівлі Китаю з цією країною відрізняється від офіційної, оскільки не всі угоди відображаються у статистиці.
Як би там не було, за даними китайської митниці, у 2019 році експорт в цю країну перевищив 2,5 млрд доларів при імпорті трохи більше 215 млн доларів. Тоді як за підсумком 20-го року товарообіг обвалився різко на 80%, експорт впав до менш ніж до 0,5 млрд доларів.
"Економіка країни (КНДР, - ред.) знаходиться під серйозним тиском через сукупний вплив міжнародних санкцій на її програму створення ядерної зброї і придушення Пхеньяном транскордонної торгівлі зі своїм найбільшим торговим партнером у відповідь на пандемію коронавірусу", – вказує видання FT.
Тим не менш, за даними видання, торгівля між Північною Кореєю і Китаєм у вересні цього року зросла до найвищого рівня за більш ніж рік, що є ознакою того, що Пхеньян все ж послабив прикордонні обмеження, оскільки економіка похитнулася від пандемії і міжнародних санкцій.