Українська зовнішня політика останніх років повністю зав'язана на інтеграцію в ЄС і НАТО. Але останнім часом Київ став звертати увагу і на локальні союзи зі своїми найближчими сусідами. Про те, в яких малих альянсах бере участь Україна, що це нам дає і чи можуть Варшава з Анкарою в майбутньому стати для нас важливішими за Брюссель із Вашингтоном – докладніше в матеріалі РБК-Україна.
Починаючи з 2014 року, Україна активно шукає собі партнерів в особі найпотужніших міжнародних об'єднань – Євросоюзу і НАТО. Членство в обох структурах принесло би Україні очевидні військові, економічні, інфраструктурні та інші бонуси, остаточно формалізувало би приналежність України до західної цивілізації.
Втім, в обох структурах, схоже, не до кінця розуміють, що саме вони отримають взамін на прийняття до своїх лав України – вельми проблемного у багатьох відносинах партнера. Аргумент про "небажання злити Росію" також цілком в ходу.
Про те, що політична обстановка зараз не розташовує до приєднання України, європейські функціонери заявляють прямо. "Зараз немає консенсусу щодо подальшого розширення ЄС. Це стосується не тільки України, а й інших країн, які виявляють інтерес до вступу в ЄС", – в серпні сказав в інтерв'ю РБК-Україна віце-президент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс.
При цьому у представників ЄС і НАТО є відмінна можливість відмовляти Україні в зближенні під слушним приводом – недостатні успіхи в проведенні реформ, загальна корумпованість і т.д. Необхідність Україні виконувати своє "домашнє завдання" щодо реформ також цілком очевидна. Хоча, як показує практика, в тому числі історія з отриманням безвізового режиму, проводити реформи набагато легше, коли на горизонті є відчутна зовнішньополітична мета.
У будь-якому випадку, з урахуванням ситуації як в Україні, так і в ЄС/НАТО, в найближчі роки вступити в обидва союзи навряд чи вийде. Іноді називаються і терміни в 10-15-20 років. І до того моменту Євросоюз і Північноатлантичний альянс можуть виглядати вже зовсім по-іншому, ніж зараз.
При всіх своїх численних перевагах, ЄС і НАТО мають і ряд очевидних недоліків: забюрократизованість, повільна реакція на зовнішні виклики, необхідність консенсусного прийняття рішень і т. д. В цьому плані невеликі альянси, за прикладом нещодавно створеного AUKUS, можуть проявляти себе більш ефективно.
Україна, паралельно з перманентним штурмом дверей НАТО і ЄС, останнім часом також пішла шляхом створення малих альянсів: Асоційоване тріо, Люблінський трикутник, Квадрига. Якщо подивитися на карту, то офіційний Київ намагається оточити себе союзниками з усіх боків, за винятком, звичайно, російського і білоруського напрямків.
В Асоційоване тріо входять Україна, Грузія і Молдова, меморандум був підписаний в травні 2021 року. Всі три держави рухаються шляхом євроінтеграції і підписали угоди про асоціацію з Євросоюзом. На даному етапі учасники тріо допомагають один одному далі зближуватися з Євросоюзом за окремими секторальними напрямками, щоб в кінцевому рахунку – стати повноправними членами ЄС.
Люблінський трикутник був створений у липні 2020 року у складі України, Польщі та Литви. Сама назва містить відсилання до Люблінської унії 1569 року, в результаті якої була створена Річ Посполита. І зараз Польща і Литва є головними союзниками України на міжнародній арені, принаймні, в Європі, фактично завжди підтримуючи українську позицію в питаннях євроінтеграції або протистояння з Росією.
Варшава і Вільнюс, на відміну від більшості членів Євросоюзу, публічно і послідовно виступають за приєднання України до ЄС. Польський президент Анджей Дуда нещодавно заявив, що Євросоюз – це "не клуб для обраних". Власне, ці два напрямки – прискорення євроінтеграції України та протистояння гібридній агресії РФ – і є головними завданнями Люблінського трикутника. Ще в 2014 році була створена литовсько-польсько-українська бригада у складі чотирьох з половиною тисяч військовослужбовців.
Квадрига – двосторонній україно-турецький формат на рівні міністрів закордонних справ і оборони двох країн, створений у жовтні минулого року. Туреччина не входить до ЄС, євроінтеграція країни де-факто знята з порядку денного. Зате Анкара володіє однією з найсильніших армій в НАТО. Що ще важливіше для України – Туреччина має стратегічні інтереси в Чорному морі, історичні зв'язки з Кримом, категорично виступаючи проти російської окупації півострова, а також веде затяжне геополітичне протистояння з Росією в ряді "гарячих точок".
Також Україна бере участь у низці регіональних організацій, що функціонують вже давно. Наприклад, Дунайській комісії з судноплавства, створеній ще в 1948 році – в 2021-23 роках Україна вперше очолює цю організацію. Або організації Чорноморського економічного співробітництва, створеній в 1992-му. Досить активно функціонує і створений в 1997 ГУАМ, у складі Грузії, України, Азербайджану та Молдови.
Легко помітити, що три з чотирьох країн ГУАМ, за винятком Азербайджану, беруть участь і в Асоційованому тріо. Але дублювання функцій немає – на відміну від тріо, ГУАМ більше зосереджена на торговельно-економічному, інфраструктурному співробітництві, боротьбі зі злочинністю та інших прикладних сферах.
Подібна практика в цілому досить поширена – багато країн беруть участь одночасно в цілому ряді локальних об'єднань. Але склад і завдання кожного з них трохи відрізняються, що дає більшу свободу зовнішньополітичного маневру.
Наприклад, в рамках співпраці з Вишеградською четвіркою (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) окремі напрямки можуть бути заблоковані через позицію Угорщини, відносини з якою в останні дні знову погіршилися. Зате таких проблем немає, наприклад, в тому ж Люблінському трикутнику.
Безумовно, далеко не всі регіональні об'єднання виявляються успішними. Приміром, Співдружність демократичного вибору, створена на форумі в Києві в 2005 році, за участі країн Балтії, Молдови, Грузії та інших, незабаром де-факто припинила існування. Чорноморська військово-морська група оперативної взаємодії (BlackSeaFor) припинила функціонувати з 2014 року, після початку російської агресії проти України.
Великі труднощі зараз переживає і проект Східного партнерства, спрямований на розвиток зв'язків між ЄС і шістьма пострадянськими державами. Причини кризи очевидні: два учасники проекту – Вірменія і Азербайджан, рік тому вели один з одним кровопролитну війну, ще один, Білорусь, все сильніше потрапляє під вплив РФ і протиставляє себе Заходу. Тож Асоційоване тріо, по суті, стало свого роду замінником Східного партнерства, об'єднавши країни, які мають схожі амбіції і успіхи в європейській інтеграції.
Глава Міністерства закордонних справ Дмитро Кулеба пояснив РБК-Україна, що Люблінський трикутник, Асоційоване тріо і Квадрига – це частина нової зовнішньополітичної стратегії України. Мовляв, великі міжнародні організації занепадають, а місцями і зовсім паралізовані через протиріччя між ключовими гравцями. Тому, за його словами, "з'явилася необхідність в більш вузьких альянсах однодумців, готових діяти".
"Ми більше не чекаємо, коли нас кудись запросять. Ми вже сьогодні об'єднуємо навколо України найближчих партнерів і однодумців для того, щоб разом вирішувати цілком конкретні проблеми, які стоять перед Україною і регіоном. Це протидія російській агресії проти України і загрозам в Чорному морі, зміцнення безпеки і обороноздатності нашої держави, інтеграція України і Грузії в НАТО, а разом з Молдовою – в ЄС", – уточнив міністр.
Він також підкреслив, що Україні потрібна безпека, впевненість і економічний розвиток вже сьогодні, а не колись у майбутньому, коли ми вступимо в ЄС і НАТО. Кулеба заявив, що регіональні альянси дають Україні принципово новий рівень взаємодії, перспективи військово-технічного співробітництва, створюють економічні можливості, сприяють розвитку інфраструктури, людських контактів тощо. Водночас глава МЗС упевнений, що вони не замінюють, а прискорюють нашу інтеграцію в ЄС і НАТО.
Наприклад, Люблінський трикутник на прикладі взаємодії України з Польщею та Литвою, на його думку, демонструє іншим союзникам, що ми вже є невід'ємною частиною європейського та євроатлантичного простору. У той же час такий альянс пропонує альтернативу "руському міру" і для інших. Так, Кулеба вважає, що входження вільної, демократичної та європейської Білорусі в цей союз було би цілком природним.
"Так само і Асоційоване тріо має чітку євроінтеграційну мету. Наш регіон змінився. Східне партнерство змінилося. ЄС більше не може ставитися до України, Грузії та Молдови так само, як до Білорусі, Вірменії та Азербайджану. Тому ми говоримо з Брюсселем втрьох, як найбільш амбітні і спроможні партнери, які цілеспрямовано йдуть до вступу в ЄС і чітко обрали європейський шлях. І повірте, коли ми говоримо втрьох, нас набагато краще чують", – додав міністр.
За його словами, Люблінський трикутник, Асоційоване тріо і Квадрига прямо не перетинаються, а єдине, що їх об'єднує – це Україна. Таким чином, наша держава стає "вузлом" регіону в сферах безпеки, політики та економіки. Хоча в той же час три цих малих альянси не виключають появи і інших. "У нас є ідеї і деякими з них ми вже поділилися з партнерами", – сказав глава МЗС виданню.
Вступ до Європейського Союзу і НАТО позиціонується як стратегічний курс для України – свого роду цивілізаційний вибір. Однак в українському політикумі не вистачає конкретики з ряду питань: яке місце ми займемо в цих союзах, які напрямки будемо закривати і які питання хочемо вирішити таким чином? У цій ідеї є багато про цінності, але мало прагматичності, вважає експерт з міжнародної політики "Українського інституту майбутнього" Ілія Куса.
За його словами, вступ до НАТО, наприклад, не означає, що росіяни автоматично виведуть свої війська з окупованих територій України. Швидше навпаки, багато членів Альянсу вважають, що це стане "червоною лінією" для Кремля і може спровокувати новий виток ескалації. Варто додати, що і сама НАТО переживає кризу ще після падіння свого головного ворога – Радянського Союзу. І якою буде ця організація на той момент, коли Україна зможе зайняти в ній своє місце, це велике питання.
"У нас зробили з євроатлантичної інтеграції критерій успішності України і це, звичайно, обмежило наші амбіції на міжнародній арені і звузило наш коридор можливостей. У той час як світ дійсно змінюється. На зміну довгостроковим, колективним, орієнтованим на цінності альянсам, яким був НАТО, приходять ситуативні прагматичні союзи і коаліції за інтересами. Історія з Францією і США показала, що Захід давно не єдиний і це теж потрібно враховувати", – додав експерт.
Колишній міністр закордонних справ Костянтин Грищенко вважає, що малі альянси не зможуть повноцінно замінити для України ЄС і НАТО. З іншого боку, це додаткові платформи, через які можна доносити міжнародній спільноті наші позиції, в тому числі щодо євроатлантичної інтеграції. Тому українська дипломатія повинна працювати в обох напрямках, впевнений він.
"Такі союзи корисні для розвитку співпраці в конкретних специфічних сферах, щоб було більше взаєморозуміння і не виникали проблеми з сусідами, які ми спостерігаємо сьогодні. Вони корисні з багатьох точок зору, але не дають відповіді на питання нашої безпеки і ефективного входження в глобальну економіку. Працювати над такими невеликими союзами потрібно, це корисно, але перебільшувати їх значення не варто", – пояснив Грищенко.
Завдяки створенню малих альянсів з діючими членами ЄС і НАТО, зокрема Польщею і Литвою, з'являється більше можливостей впливати на позицію офіційного Брюсселя, сказав виданню виконавчий директор Ради зовнішньої політики "Українська призма" Геннадій Максак. Поляки і самі активно застосовують такий підхід, в тому числі в рамках Вишеградської четвірки, члени якої мають подібні позиції з питань міграції, атомної енергетики і т.д.
"Але малі альянси точно не в змозі замінити великі, тому що НАТО – це єдина реальна архітектура безпеки, яка може нас захистити. Які б у нас не були спільні батальйони з Польщею і Литвою, цього недостатньо", – зазначив Максак.
На думку директора Центру "Нова Європа" Альони Гетьманчук, в жодному новому альянсі чи союзі вже не вдасться реалізувати ідею про колективну оборону. Тому впевнена вона, НАТО і в далекій перспективі збереже свою важливість для європейської безпеки. Тим більше, після Брекзиту на членів ЄС припадає лише 20% оборонних витрат НАТО, решту забезпечують США та інші країни, що не входять до Євросоюзу.
Проте, зазначає Гетьманчук, альянсів на зразок AUKUS з часом буде ставати все більше, оскільки вони дозволяють оперативніше реагувати на зовнішні виклики, ніж союз на 20-30 учасників.
"Такі об'єднання будуються не тільки навколо якоїсь світлої мети, а й навколо якоїсь загрози в плані безпеки. В Індо-Тихоокеанському регіоні – це Китай. У нашому регіоні це Росія. Дуже важливо мати позитивний порядок денний, спільні проекти та ініціативи, але спільна загроза сприяє розвитку таких об'єднань", – сказала Гетьманчук.
За її словами, оскільки членство України і в ЄС, і в НАТО в короткій і навіть середній перспективі знаходиться під великим питанням, то ініціативи на зразок Люблінського трикутника дозволяють нам інтегруватися "з бокового входу".