Експерт: люстрація нічого не дасть
Як і абсолютна більшість громадян України, що боролися проти злочинного режиму В.Януковича, я волію повного очищення влади від корупціонерів, пройдисвітів та бовдурів. Проте, на відміну від цієї самої більшості, я не поділяю ентузіазму "революційних мас" щодо ефективності використання люстрації для досягнення зазначеної вище мети.
Справа не лише у тому, що вживання самого слова "очищення" відлунює у моїй свідомості "чистками", які, між іншим, були продиктовані не менш шляхетною метою, ніж нашим теперішнім "прагненням побудувати заможне, демократичне, європейське суспільство". Особисто я хотів би раз і назавжди перегорнути трагічні сторінки нашої недавньої історії, сповнені всілякими "полюваннями на відьом".
Отже, на моє глибоке переконання "революційна доцільність" "очищення владних кабінетів від нечисті" не мусить підмінювати собою "законність". На жаль, проведення очищення влади шляхом проведення законодавчо визначеної процедури люстрації малоймовірно.
Справа не лише у тому, що тотальна взаємопов‘язаність і взаємозалежність тих, хто прийшов до влади на хвилі Майдану, з тими, хто був змушений з цієї влади начебто "піти", а насправді й надалі визначає протікання більшості суспільно-політичних та соціально-економічних процесів в Україні, фактично унеможливлює проведення повноцінного, справжнього очищення авгієвої стайні української держави. З огляду на це, цілком очевидно, що вирішити дилему: "Як провести люстрацію таким чином аби самим не стати її жертвами" неможливо, бо у всіх "рильце в пушку".
Водночас будь-які спроби переможців "люстріровать" лише конкурентів, при чому виключно на основі партійної приналежності, дадуть останнім цілком законні підстави волати про "політичні переслідування" та "розправу з політичними опонентами", що може загострити і без того вибухонебезпечну ситуацію в українському суспільстві. Не варто забувати, що заборона партій, які подобаються нам чи ні, але мають підтримку частини українського суспільства, неприпустима у демократичному суспільстві, адже по суті це означатиме, що обмежується право вільного вибору. Те саме стосується й окремих політиків.
Більше того, не варто розглядати люстрацію як покарання, адже її мета не покарати можновладців (політиків чи посадовців) за вчинені правопорушення (цим мусять займатися правоохоронні органи, слідство, прокуратура, суди, пенітенціарна система інші уповноважені органи), а унеможливити відновлення чи продовження противоправних та корупційних соціальних практик, запроваджених в Україні задовго до того, як до влади дорвалися Партії регіонів чи сумнозвісна "Сім‘я".
Треба щиро визнати, що "архітектором корупційної матриці" був далеко не колишній Президент України Віктор Янукович чи його найближче оточення з донецькою пропискою. Коріння соціальних практик використання влади задля власного збагачення сягають набагато глибше, аж до витоків української незалежності. І пили з цих джерел не лише "донецькі"...
Отже, вигнання з владних кабінетів симпатиків Партії регіонів чи посіпак "Сім‘ї" зовсім не означатиме вигнання з цих самих кабінетів "духу визискування суспільства задля власного збагачення". Люстрація у такому вигляді, як її собі уявляє широкий загал "революційних мас" - погнати з насиджених місць та заборонити у майбутньому займати державні посади тим, хто підтримував бандитський режим та забезпечував його функціонування - на жаль, не зможе вивітрити з владних кабінетів "дух корупції" та оздоровити українське суспільство.
Що ж тоді робити?
По-перше, відкинути наївні спроби знайти просту відповідь на складні питання, прикладом якої і є люстрація всіх і вся.
По-друге, визначитися чого ми очікуємо від люстрації: знищення корупції чи лише усунення від влади (корупції) певного кола осіб. У першому випадку, як зазначалося вище, люстрація - безсила оскільки не усуває соціально-економічного підгрунтя корупції, а лише змінює дійові особи - корупціонерів; у другому може розглядатися як небезпечна спроба розправитися з політичними опонентами, що є неприпустимим у демократичному суспільстві.
По-третє, враховуючи вищезазначене, не треба підмінювати боротьбу з корупцією люстрацією, бо люстрація неспроможна перемогти корупцію в принципі, принаймні ніде і ніколи люстрації це не вдавалося.
По-четверте, якщо ми хочемо перемогти корупцію нам треба не гратися у люстрацію, а вивчати та використовувати досвід успішної боротьби проти корупції тієї ж Грузії чи Малайзії, які, між іншим, обійшлися без люстрації.
Таким чином, ані проблему корупції, ані проблему зміни еліти (передусім політичної) люстрація, на жаль, не вирішить. Вирішити ці проблеми може лише докорінна перебудова суспільно-політичних та економічних засад українського суспільства та держави.
Наявна еліта категорично не зацікавлена у таких змінах, оскільки вони порушать її статус-кво. Саме тому суспільству пропонують люстрацію замість реальних кроків, спрямованих на трансформацію суспільних відносин, як то:
- максимальна дерегуляція економічної діяльності;
- встановлення однакових правил гри для всіх суб‘єктів господарювання; скасування всіляких "феодальних" привілеїв та пільг;
- внесення змін до партійної та виборчої систем (як варіант, введення обмежень на право обиратися на виборні посади більше ніж двічі поспіль);
- добровільне прийняття політиками та високопосадовцями "презумпції винуватості";
- підвищеня рівня оплати праці державним службовцям та запровадження практики комплектування держслужби виключно на конкурсних засадах (публічно відкриті вакансії та анонімні тести);
- реформування судової системи (запровадження виборності суддів);
- запровадження контролю за видатками та проведенння інших реформ, які неодноразово доводили свою ефективність.
Без всього цього люстрація перетвориться на чергову фікцію та профанацію.
Валентин Гладких, кандидат філософських наук, політичний аналітик, спеціально для РБК-Україна
