Космічні амбіції. Як Україна підкорювала Всесвіт і коли повернеться на орбіту

Україна, незважаючи на фінансові проблеми і триваючий військовий конфлікт, залишається в клубі космічних держав. Більше того, влада вирішила активізувати зусилля з освоєння позаземного простору. Як Україна намагалася підкорити космос і які проекти планує реалізувати в найближчому майбутньому – нижче в матеріалі РБК-Україна.

У ніч на 17 серпня з Атлантичного узбережжя Південної Америки, а саме з космодрому Куру (Французька Гвіана) злетіла, навантажена п'ятьма супутниками, ракета-носій, до якої доклали руку українські фахівці. Мова про ракету легкого класу Vega, блок двигуна до якої розробили в конструкторському бюро "Південне" і виробляють на заводі "Південмаш" в Дніпрі. Роблять це на замовлення і за гроші приватної німецької компанії Airbus Defence and Space.

За тиждень до цього - 10 серпня – величезний сріблястий "Лебідь", він же космічний корабель Cygnus, також стрімко злетів вгору з американського космодрому на острові Уоллопс (штат Вірджинія). На борту апарату 4 тонни корисного вантажу, який очікують астронавти на Міжнародній космічній станції (МКС). Назад корабель завантажать сміттям зі станції, і він згорить в атмосфері Землі.

Допомогла запустити космічну "вантажівку" ракета-носій середнього класу Antares. Українські фахівці розробляють і виготовляють першу з двох ступенів ракети на замовлення американської приватної компанії Northrop Grumman. Та в свою чергу отримує від NASA замовлення на доставку космічних вантажів.

Проекти Antares і Vega на даний момент фактично єдині і стабільні джерела доходу для української космічної галузі. Саме вони дозволяють їй залишатися в клубі космічних держав. Почати самостійні проекти з освоєння далеких куточків нашої Сонячної системи Україна поки ще не здатна.

Але так було не завжди.

Світле минуле

Історія всієї світової космонавтики нерозривно пов'язана з уродженцями України. Ще за часів Російської імперії саме уродженець міста Короп (тепер Чернігівська область) Микола Кибальчич, самоучка-інженер і полум'яний революціонер, винайшов перший прототип літального апарату з ракетним двигуном. "Осяяння" до чернігівчанина прийшло в катівнях Лук'янівської в'язниці в очікуванні смертної кари.

Уродженцем Полтави був піонер космонавтики Олександр Шаргей, який став відомим під псевдонімом Юрій Кондратюк. Геніальний інженер-механік, що проектував вітроелектростанції в Криму, також не уникнув арешту і радянських таборів. Втім, весь світ знає його як людину, яка розрахувала траєкторії для виведення космічних кораблів на орбіту. Його ідеї втілили в життя американські астронавти під час свого польоту на Місяць.

В українському Житомирі народився "батько космонавтики" – Сергій Корольов. Освіту він здобував у Києві та Одесі. Інженер-першовідкривач, він, як і його попередники, пройшов школу виживання в сталінських таборах. На волі його стараннями в космос вперше запустили спочатку супутник, а потім і людину. Примітно, що на цих апаратах стояли ракетні двигуни розроблені також українцем - уродженцем Одеси Валентином Глушком.

"Батько космонавтики" Сергій Корольов (архівне фото)

Представниками Української РСР були і перші космонавти. Наприклад, уродженець Київської області Павло Попович у серпні 1962 році брав участь у першому в світі груповому польоті космічних кораблів, а Володимир Ляхов з Антрациту (Луганська область) тричі літав на орбіту і виходив у відкритий космос. Представники Кіровоградської області Леонід Попов і донеччанин Володимир Васютін тричі командували космічними кораблями.

Всього з початку підкорення позаземного простору його борознили близько трьох десятків астронавтів, чия доля пов'язана з Україною. Велика частина з них була радянськими пілотами. На жаль, але після розвалу СРСР вони залишилися працювати на космічну програму РФ. Деякі, як наприклад, етнічні українки Хайді-Марія Стефанишин-Пайпер і Роберта Лінн Бондар літали як представниці США.

Офіційно ж незалежну Україну за межами стратосфери представляв лише один космонавт – Леонід Каденюк, який у листопаді 1997 року був членом екіпажу американського шатла "Колумбія".

Значний обсяг інфраструктури та проектного потенціалу радянської космічної програми знаходився на території України. Ключові гравці тут – завод "Південмаш" і КБ "Південне". Саме вони вже майже 70 років займаються проектуванням, розробкою та виготовленням ракет-носіїв. Їх основне ноу-хау полягало в тому, що бойові ракети, якими в достатку володів Радянський Союз, вони змогли переобладнати для мирних цілей – підкорення космосу.

Першим видатним "дітищем" цих українських підприємств була 30-метрова і 50-тонна ракета "Космос"(63С1), яка в 1962 році вивела на орбіту Землі перший радянський військовий супутник. За 15 років експлуатації ракети було зроблено 143 успішних пусків і всього 22 невдалих. Наступна модифікація цього носія "Космос-2 " важила вже близько 100 тонн і могла виводити на орбіту відразу 8 супутників.

Ракета-носій VEGA з українським двигуном (фото: nkau.gov.ua)

Унікальність наступної розробки - ракети "Циклон-2"- була в повністю автоматизованому режимі підготовки її запуску. Перший пуск відбувся в серпні 1969 року. Її послідовник "Циклон-3" пішов, точніше полетів, ще далі. Ця ракета на відміну від попередників була не двох, а триступенева, важила майже 190 тонн і могла вивести вантаж вагою 4 тонни на низькі і середні навколоземні орбіти. Її запуски успішно проводилися з 1977 по 2009 рік.

Наступна лінійка легких ракет-носіїв називалася "Зеніт-2". Компактні і надійні в експлуатації вони літали з 1985 по 2004 рік. Після розвалу Союзу Україна і Росія створили спільну ракету-носій "Дніпро". Її запускали з космодрому "Байконур" протягом 1999-2015 років.

Саме тісна кооперація з РФ забезпечувала українським космічним підприємствам постійні замовлення на виробництво ракет і комплектуючих до них. Вона ж давала доступ і до російських космодромів. Війна, що почалася в 2014 році, моментально зруйнувала цю "ідилію".

Важке сьогодення

Втім, тенденція до зниження ролі України як космічної держави почалася буквально з перших років Незалежності. Це яскраво демонструє кількість запусків українських ракетоносіїв у світі. Якщо в 1991-1994 роках таких пусків було 10-12 на рік (тільки "Циклон-3" за цей період 24 рази злітав у космос), то вже до початку 2000-х – біля 5-7. Невеликий стрибок до 8 успішних стартів був у 2006-2008 роках, але потім знову впав до рівня 3-4 пусків ракет на рік.

Після початку війни і розриву відносин з РФ, яка була основним замовником українських ракет, їх запуски практично припинилися. Останній "Зеніт-3SLБ", зібраний на" Південмаші", злетів з "Байконура" в грудні 2017 року і вивів на орбіту супутник африканської країни Ангола. Ракета "Дніпро" останній раз злітала в березні 2015 року з пускового майданчика в Оренбурзькій області РФ.

Слід зазначити, що виробництво згаданих носіїв було тісно зав'язано на російських постачальниках комплектуючих. Наприклад, двигуни для "Зеніту" виробляв московський завод "Енергомаш". Втрата і ринку збуту і постачальника сильно вдарила по українській космічній галузі. Фактично, з 2014 року по теперішній час наше ракетобудування працює тільки на два іноземних проекти – вже згадані Antares и Vega.

Але не можна говорити, що тільки розрив кооперації з Росією привів українську космічну галузь у важкий стан. Відразу три проекти, колосальних за обсягом фінансування і масштабами, завершилися гучними провалами.

Перший з них це "Морський старт", урочисто запущений у 1995 році спільними зусиллями України, Росії, Норвегії та США. Його ідея була одночасно геніальною і простою: ракета "Зеніт" буде злітати з плаваючої морської платформи, яка в свою чергу буде розташовуватися в оптимальній для запуску точці – на екваторі.

Консорціум збанкрутував через 14 років, так і не вийшовши на заплановану регулярність пусків. У спадок всім учасникам "Морський старт" залишив борги на майже 1 млрд доларів. У 2016-2017 роках російська приватна компанія S7 викупила проект у США і навіть оголосила про угоду з "Південмашем" на виробництво 12 ракет "Зеніт". Через два роки контракт "заморозили" на невизначений термін. Корпуси ракет лежать в ангарах українського заводу і чекають вирішення ситуації.

Наступна масштабна задумка української влади в пошуку міжнародного партнера і майданчика для космічних запусків також зазнала невдачі. У жовтні 2003 року Україна і Бразилія домовилися побудувати в тропічних лісах біля узбережжя Атлантичного океану космодром "Алькантара" і запускати з нього новітню українську ракету "Циклон-4".

Терміни проекту постійно зсувалися через фінансові питання, поки в 2015 році Бразилія не оголосила про його припинення. Глава Бразильського космічного агентства Петроніо Норонья де Соуза коротко охарактеризував цю ситуацію як "комбінацію проблем".

Ще один дорогий і амбітний проект Україна вже провалила цілком самостійно і без "допомоги" зарубіжних партнерів. Мова про запуск телекомунікаційного супутника "Либідь". Ще в 2007 році Україна вирішила побудувати на його основі систему автономного супутникового зв'язку. Вона вкрай важлива для сфери безпеки, забезпечення населення доступним інтернетом і телекомунікаціями.

Українські конструктори створюють проекти для всього світу (фото: facebook.com / DKAUkraine)

Супутник для України повинна була побудувати канадська фірма, ракету планували зібрати на "Південмаші", а сам запуск зробити з території РФ. На фінансування проекту уряд залучив майже 300 млн доларів кредитних коштів від Канади. Задумка завершилася грандіозним провалом.

Корупція чиновників Укркосмосу призвела до розтрати коштів, а війна з РФ завадила добудувати ракету самостійно. Сам супутник з простроченим терміном ескплуатаціі більше 7 років припадає пилом на складі в Росії, точка на орбіті, де його планували розмістити, вже передана іншій країні, а Україна змушена віддавати канадській стороні майже 6 млрд гривень кредитного боргу.

Зараз на орбіті Землі немає жодного українського супутника. Держава змушена запитувати необхідну інформацію і фотознімки у зарубіжних партнерів, які мають у своєму розпорядженні таку техніку. Існуючий стан речей особливо важко позначається на сфері інформаційної безпеки, розвідці та обороні воюючої країни.

Супутник надії

Саме з вирішення цієї проблеми вирішила почати "повернення в космос" нова команда влади. До 30-річчя Незалежності президент Володимир Зеленський доручив запустити на орбіту український супутник. Йому дали ім'я "Січ-2-30" ("Січ 2-1" перейменували на честь 30-річчя України), апарат фактично зібраний і лежить на складі КБ "Південне".

У серпні повинні завершитися роботи зі створення Центру управління польотами для цього супутника. Крім того, попереду ще важлива фаза тестування, доопрацювання програмного забезпечення, підготовка персоналу і основне – розробка механізму адаптації супутника з ракетою, яка і виведе його в космос.

Розробка і створення апарату обійшлися Україні в майже 140 млн гривень. Планується, що він дозволить держорганам отримувати детальні фотознімки Землі в досить високій роздільній здатності і в режимі реального часу.

Україна хоче до кінця року вивести на орбіту свій супутник (фото: yuzhnoye.com)

Яка саме ракета запустить українського "малюка" вагою в 180 кілограм вже визначено. Це буде Falcon 9 від компанії американського генія-винахідника Ілона Маска SpaceX. Орієнтовна дата запуску - грудень цього року, вартість – близько 2 млн доларів. У Міністерстві стратегічних галузей промисловості, яке курує цей проект, запевняють, що Україна вкладеться в стислі терміни.

"Робиться все, щоб завдання президента України з виведення космічного апарату "Січ-2-30" в рік 30-річчя Незалежності України було виконано", – підкреслює віце-прем'єр-міністр – глава Мінстратегпрому Олег Уруський.

Одним, ще не запущеним, супутником у владі вирішили не обмежуватися. Проект космічної програми на 2021-2025 роки передбачає, що Україна в найближчі чотири роки створить ціле угруповання з семи супутників дистанційного зондування.

Крім того, в планах завершити проект запуску ракети середнього класу "Циклон-4М", який не вдалося реалізувати з Бразилією. Новий партнер, готовий надати свій космодром, це Канада. Якщо уряду вдасться залучити майже 5 млрд гривень на добудову носія, то перший пуск можна буде провести вже в 2022 році.

Більш того, віце-прем'єр Уруський ще в жовтні 2020 року в інтерв'ю РБК-Україна розкрив ще одну космічну задачу, крім супутника "Січ", яку перед профільними чиновниками поставив Зеленський. Мова про будівництво ракети-носія легкого класу. У проекті космічної програми йдеться, що приблизний обсяг держфінансування цієї ідеї становить 1,3 млрд гривень.

Голова Держкосмосу Володимир Тафтай (фото: nkau.gov.ua)

Запускати ракети Україна планує з власного космодрому, стверджує глава космічного агентства Володимир Тафтай.

"В рамках програми є заходи щодо створення виключно українського космодрому протягом цих п'яти років", – заявив він. На думку голови Держкосмосу, оптимально буде розмістити його на морській платформі.

Брати активну участь планує Україна і в "Місячної програмі". У листопаді минулого року Держкосмос офіційно приєднався до міжнародної програми "Артеміда", яку організували США для освоєння Місяця. У планах українських чиновників витратити близько 2,7 млрд гривень на розробку необхідного обладнання Місячної місії і на створення місячного модуля.

Всього на космічні амбіції в найближчі п'ять років Україна планує витратити близько 35 млрд гривень. Втім, основне фінансове навантаження хочуть перекласти на приватний бізнес. Витрати держбюджету на підкорення Всесвіту складатимуть приблизно 15 млрд гривень.

Проект поки що залишається лише проектом. На момент публікації цього матеріалу космічну програму уряд так і не затвердив. Вона все ще на стадії узгодження.

Літо 2021 року ознаменувало нову віху в космічній ері. Американські мільярдери Річард Бренсон і Джефф Безос здійснили приватні польоти за межі стратосфери. Їх конкурент Ілон Маск тим часом запускає багаторазові космічні кораблі і готується підкорити Марс. Україна навряд чи в найближчі роки увірветься в лідери космічної гонки. Зараз головне завдання полягає в тому, щоб зібратися з силами і продовжувати біг.