Українська армія вже довела свою мотивацію і стійкість, щоби відбивати атаки агресора. Але для того, щоби вибити окупантів з нашої землі, Збройним силам необхідна військово-технічна допомога західних країн. Яке озброєння може переломити хід війни і чому союзники зволікають з його поставками – в матеріалі РБК-Україна.
Західні партнери від початку війни не поспішали постачати нашу армію важкою зброєю, ймовірно, побоюючись, що після швидкої окупації України вона потрапить до рук росіян. У перші тижні наша країна по суті трималися за рахунок високої вмотивованості, креативності та стійкості Збройних сил, а також глибоких промахів агресора.
Але ворог також вчиться на своїх помилках. Росіяни переглянули свою тактику на другому етапі війни. І поки у нас немає паритету в озброєнні винесені "уроки" дозволяють окупантам повільним, але руйнівним темпом просуватися на Донбасі. Тому зараз і в наступних фазах війни без іноземної військової допомоги Україні не обійтися.
На це питання можна поглянути ще під одним кутом. Технологічність і боєздатність російських військ буде тільки падати. Окупанти втрачають свою кращу техніку і вже змушені діставати із засіків зразки, які там припадали пилом ще з середини минулого століття.
За своєю ефективністю вони не порівнюються з тим сучасним західним озброєнням, яке нам обіцяють союзники. Але реально переломити хід війни воно зможе лише тоді, коли будуть налагоджені поставки в значних обсягах.
Умовний перелом у війні можна розділити на чотири фази. Зараз завдання нашої армії – зупинити противника. Далі потрібно перехопити оперативну ініціативу. Наступна фаза – почати контрнаступальні дії. Четверта – перемогти. І на кожному з цих етапів нам необхідна різна кількість озброєння, каже виданню військовий експерт, полковник Сергій Грабський.
Перед черговою зустріччю у форматі "Рамштайн" радник глави ОП і учасник переговорної груп Михайло Подоляк опублікував список тієї техніки, яка може призвести до паритету з агресором і перемоги у війні. За його словами, українській армії потрібно: 1000 гаубиць калібру 155 мм, 300 ракетних систем залпового вогню (РСЗВ), 500 танків, 2000 одиниць бронетехніки і 1000 дронів.
Після цієї публікації на Подоляка посипався шквал критики. Йому дорікнули в тому, що він взяв ці цифри зі стелі. Однак вони можуть бути коректними, якщо для розрахунку показників бралися сили і засоби ЗСУ з урахуванням динаміки бойових дій, пояснив Грабський. Виняток, за його словами – РСЗВ, тому що ми ще до кінця не можемо оцінити потребу в системах, що нам поставляються.
"Якщо говорити про зброю, яка нам вкрай необхідна, то на різних фазах війни нам буде потрібно орієнтовно до тисячі бойових броньованих машин різного класу, до 500 новітніх артилерійських самохідних систем і тих, що буксируються, а також щонайменше 300 систем залпового вогню нового покоління, такого типу як HIMARS або M270 MLRS. Але це тільки наші попередні розрахунки", – сказав Грабський.
Для переломного моменту спочатку потрібно вийти в паритет з окупантами за засобами ураження, каже редактор порталу "Мілітарний" Михайло Люксіков. На один наш снаряд припадає по 10, а то й більше 20 ворожих. Йдеться і про ствольну артилерію – як про самохідні артилерійські установки (САУ), так і про причіпні системи, а також РСЗВ. Такого озброєння в українських військ має бути в десятки разів більше, ніж зараз, і це пріоритет номер один, вважає Люксіков.
Якщо мова йде про ствольну артилерію – то вона має бути калібру 155 мм, зазначив співрозмовник. Україна вже отримує такі системи від партнерів. Найбільше надали США – приблизно сотню причіпних гармат (гаубиці M777). Інших систем – причіпних гаубиць FH70, самохідних M109, Krab, французьких CAESAR, німецьких PzH 2000 – у нас менше, каже співрозмовник.
"Враховуючи, що нам потрібно вийти у чисельний пріорітет та ще треба мати запас для новостворених частин, і для заміни систем, які на обслуговуванні, зламалися чи були уражені, то загальна потреба ствольної артилерії це близько 2 тисяч систем", – сказав виданню Люксіков.
З РСЗВ трохи інша ситуація. Частина наших партнерів використовує радянські калібри – 122 мм. Тобто ми можемо отримувати від них боєприпаси для роботи вже наявних у нас систем. А ті комплекси, які нам передають, можуть компенсувати втрати і вставати на озброєння в нові частини, зазначив експерт.
"Як приклад можна згадати передані нам RM-70 Vampire (нам їх передала Чехія, - ред.), але це теж декілька десятків, а потреба у нас у сотнях таких систем. І важливо сказати, що цей калібр забезпечує ураження на дальність до 20 км, а ті ж росіяни вже виготовляють модифіковану його версію з вдвічі більшою дальністю", – пояснив Люксіков.
Альтернативою можуть стати ті ж HIMARS або M270 MLRS. HIMARS можуть запускати балістичні ракети на відстань до 300 кілометрів, проте союзники поки не поспішають їх передавати – можливо, через страх, що ми почнемо обстрілювати територію РФ. Так що на даному етапі ці установки працюють в Україні з ракетами дальністю до 80 кілометрів.
Екс-начальник прес-служби Генштабу, полковник ЗСУ Владислав Селезньов пояснив, що HIMARS або їх аналоги MLRS дуже ефективно працюють по умовно тилових об'єктах окупантів. За допомогою цих установок можна знищувати місця скупчення противника, його техніки і боєприпасів. Варто якраз згадати про те, як багато за останній тиждень-два з'явилося новин про вибухи на складах та базах, які противник облаштував на тимчасово захоплених територіях.
Секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що Україна вже отримала від США і союзників дев'ять американських ракетних систем HIMARS і аналогічних комплексів. Ймовірно, мова йде про M270. Сполучені Штати пообіцяли відправити нам сумарно вісім HIMARS, ще по три збиралися поставити Великобританія і Німеччина. Але десятка РСЗВ для того, щоб покрити весь російсько-український фронт довжиною в 1200 км, занадто мало.
"За оцінкою деяких фахівців, Україні було б достатньо 40 одиниць HIMARS і відповідних ракет до цих систем, щоби кардинально змінити ситуацію на полі бою", – зазначив Селезньов.
Другий пріоритет – це бронетехніка. За оцінкою Люксікова, нам потрібно кілька тисяч одиниць бойових броньованих машин (ББМ) і до тисячі танків. Паралельно Україна повинна захистити своє небо від ворожих літаків і ракет. Для цього потрібні системи протиповітряної оборони західних зразків, а не радянські комплекси С300, які в більшості своїй використовуються зараз в Україні.
Як приклад – американсько-норвезькі системи NASAMS. Влада США оголосила, що передасть два таких комплекси. А нам потрібні десятки дивізіонів, уточнив Люксіков. Німеччина також анонсувала поставки Україні своїх систем ППО IRIS-T, але терміни їх передачі до кінця не зрозумілі. Можливо, вони прийдуть у жовтні.
Щоправда, якими б прогресивними не були поставлені системи – в світі поки не винайдені такі комплекси, які б підійшли під умови нашої війни. Розхвалена система ПРО "Залізний купол" захищає Ізраїль від некерованих тактичних ракет з дальністю польоту до 70-80 кілометрів.
А з таким шквалом крилатих ракет, який вже випустила Росія по Україні, ще не стикалася жодна країна в світі. Наші Повітряні сили намагаються збивати їх тими системами, які насамперед призначені для інших цілей.
"По Україні вже випустили орієнтовно 2,9 тисячі ракет. У світі є системи протиповітряної оборони, але вони створювалися і розроблялися ще в 70-х роках, коли застосування крилатих ракет в таких масштабах не передбачалося. Ці системи призначалися для збиття бомбардувальників, винищувачів, ще якихось носіїв, але не крилатих ракет", – пояснив Грабський.
Ще один важливий компонент нашого успіху – сильна авіація. Для початку нам потрібно замінити наявні радянські винищувачі і бомбардувальники на більш сучасні моделі. Наприклад, на F-16, F-18 або F-15, які є на озброєнні США та інших країн НАТО, каже Люксіков. Загальна потреба в цих літаках становить приблизно сотня одиниць, зазначив співрозмовник.
Мабуть, поворотний момент настав тоді, коли ЗСУ вибили агресора з-під столиці і весь світ побачив його справжнє "обличчя". Навіть ті країни, які раніше відмовлялися постачати Україні військову допомогу, після Бучі, Ірпеня та Бородянки, принаймні на словах, змінили свою позицію на 180 градусів.
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак в інтерв'ю РБК-Україна припустив: якби в серпні наша армія отримала необхідне озброєння і техніку, то вже восени можна було б очікувати позитивних змін на фронті.
Але на п'ятий місяць війни українські війська все ще відчувають нестачу в озброєнні. Виглядає так, що воно надходить в країну надто дозовано і далеко не в потрібній нам кількості. Притому що воно є на озброєнні США та інших країн НАТО, які висловлюють повну підтримку Україні.
Експерти і військові по-різному дивляться на цю проблему. Частина схильна бачити підкилимні мотиви: мовляв, Захід спеціально тягне з поставками, щоби поступово "перемелювати" Росію на полі бою і виснажувати її економічною ізоляцією. Інші ж запевняють: озброєння приходить у величезних обсягах. Але вся заковика в тому, що Україна – не єдина, хто був не готовий до такої широкомасштабної війни.
"Чи є на озброєнні наших західних партнерів така зброя і техніка, якої потребує українська армія? Так, є. Чи віддадуть вони цю зброю? Ні, вони ж не можуть критично знизити рівень власної бойової спроможності. Тому і так повільно відбуваються поставки, адже чимало з того, чого потребує українська армія, потрібно виготовити з нуля", – пояснив Селезньов.
Так що основна проблема не в тому, що хтось не бажає нам допомагати, хоча, ймовірно, є і такі. Дуже багато чого також впирається в час – для бюрократичної тяганини, для поставок, які далеко не завжди йдуть літаками, і для навчання наших солдатів. Наприклад, очікувана в Україні програма ленд-лізу запрацює тільки з 1 жовтня, коли починається новий фінансовий рік у США.
"Нам передають просто колосальні обсяги озброєння. Але ця техніка, яка нам надходить, по 20-30 років не експлуатувалася і потребує ремонту. Тому наші підприємства просто завалені роботою з її ремонту. Ті цифри поставок, які заявляються публічно – це тільки верхівка айсберга, насправді надходить набагато більше", – пояснив Грабський.
За даними з відкритих джерел, Україні передали 40% запасів "Джавелінів" з американських складів. Грабський навів ще один наочний приклад: на озброєнні у Великобританії офіційно числиться всього 266 танків, тоді як у нас – до 3 тисяч. У Німеччині офіційно в строю, без урахування запасів на складах, є всього лише 38 систем залпового вогню.
"Коли ми говоримо про Польщу – це одна з країн, яка усвідомлює небезпеку – у неї немає жодної одиниці артилерії, що буксирується. У них є тільки самохідна артилерія і її дуже небагато. При цьому вони передали нам своє державне замовлення на САУ "Краб", надавши чотири дивізіони", – зазначив Грабський.
Після закінчення Холодної війни колективний Захід не особливо дбав про розвиток свого оборонного комплексу. Останні три десятиліття в світі домінувала сила права: всі глобальні гравці орієнтувалися на домовленості і правила, встановлені за підсумками Другої світової війни. Західні країни робили упор на відбитті терористичної загрози і не готувалися до великого континентального конфлікту, пояснив Селезньов.
"Але зараз сила права практично підміняється правом сили. Той, у кого більш потужна армія і ядерна зброя, як у Росії, намагається диктувати нові умови поведінки для всіх інших учасників світової спільноти", – уточнив співрозмовник.
І тепер Заходу в досить стислі терміни доводиться нарощувати роботу своєї оборонної промисловості і згортати зі шляху "демілітаризації", на яку вони взяли курс тридцять років тому. Як не парадоксально, але це час можливостей і революційного розвитку як для світового ринку озброєнь загалом, так і для української армії зокрема.
Наші Збройні сили роками рухалися до стандартів НАТО – війна змушує робити це в рази швидше. Не тільки з тієї причини, що в світі залишилося не так вже й багато старої радянської техніки. Але й тому, що для проведення переможних наступальних і контрнаступальних операцій, в української армії має бути озброєння на покоління вище, ніж у російських окупаційних військ.