Гра на знищення. Чи є загроза ядерної війни між США і Росією

Ескалація біля українських кордонів і ультиматуми, які Росія висуває Заходу, актуалізували загрозу глобального ядерного протистояння. Наскільки вона реальна і що її стримує – в матеріалі РБК-Україна.

Багато років після краху світового комуністичного блоку словосполучення "ядерна війна" в основному використовувалося у науково-фантастичних книгах та фільмах. Весь цей час політики, активісти і вчені, звичайно, продовжували обговорювати питання ядерного роззброєння, проходили переговори, укладалися відповідні угоди.

Для обивателя можливість ядерної війни після розвалу СРСР і його сателітів точно не виглядала топ-загрозою. За винятком періодичних хвиль активності від держав-ізгоїв, на зразок Ірану або Північної Кореї.

Тепер ситуація, схоже, почала змінюватися. На початку року п'ять держав, що володіють ядерною зброєю – США, Росія, Китай, Великобританія і Франція – виступили зі спільною заявою на підтримку подальшого ядерного роззброєння і нейтралізації загроз, які представляє "немирний атом".

Через кілька днів після Женевських переговорів між США і РФ глава американської делегації Венді Шерман заявила: всі сторони дійшли згоди, що "ядерну війну неможливо виграти, вона ніколи не повинна бути розпочата".

Цей принцип ліг у так звану формулу Рейгана-Горбачова, яку тодішні лідери США і СРСР погодили на своїй зустрічі в Женеві в 1985 році. Їх саміт вважається одним з поворотних моментів, який призвів до подальшого закінчення холодної війни.

Тоді як нинішні відносини між Росією і Заходом за багатьма оцінками, зокрема офіційних осіб, знаходяться на найнижчому рівні за останні десятиліття. Навпаки, ризик протистояння між ними – найвищий з часів Холодної війни.

Звичайно, публічні спільні заяви США, Росії та інших держав із ядерною зброєю про те, що її застосування абсолютно неприпустимо, по ідеї, повинні б дещо розрядити обстановку. Але сам факт того, що термін "ядерна війна" все частіше з'являється у заголовках світових ЗМІ, і про неї висловлюються не політики-маргінали або пропагандисти, а топові офіційні особи, не може не насторожувати.

Тим більше, коли загроза нової масштабної війни в Європі (нехай і не ядерної), викликаної можливим вторгненням Росії в Україну, вже кілька місяців є однією з головних тем світового порядку денного.

Ядерний паритет

Історично найбільша кількість ядерної зброї в світі накопичилася до 1984 року – майже 70 тисяч боєголовок. З тих пір вона планомірно скорочується, особливо активно розрядка йшла приблизно до 2000 року, світовий ядерний арсенал скоротився приблизно вдвічі.

Десь з другої половини 2000-х цей процес відчутно сповільнився – якраз тоді Росія під керівництвом Володимира Путіна знову почала відкрито заявляти про свої імперські амбіції.

Багато десятиліть єдиним реальним сценарієм ядерної війни бачилося протистояння між Москвою і Вашингтоном. Але з кінця 2000-х у так званий "ядерний клуб" вступила і КНДР, яка негайно почала погрожувати мало не всьому світу.

Великі питання викликає реальний, а не декларативний рівень ядерного оснащення КНДР і, найголовніше, якість засобів доставки ядерної зброї, на зразок міжконтинентальних балістичних ракет.

Інфографіка

Набагато більші побоювання у США в останні роки викликає зростаючий ядерний потенціал Китаю. Згідно торішнього звіту Пентагону, до 2030 року на озброєнні Пекіна може бути вже до тисячі ядерних боєголовок.

Особливу увагу у Вашингтоні на це стали звертати на початку минулої осені, коли різко загострилася ситуація навколо Тайваню. І статті про перспективи ядерної війни в західних медіа тоді з'являлися якраз в контексті американо-китайського протистояння. Але черговою ескалацією біля українських кордонів Росія змогла перехопити цей порядок денний, тоді як ситуація з Тайванем дещо заспокоїлася.

Існуючих у США і РФ ядерних арсеналів з великим запасом вистачить, щоб повністю знищити один одного. Усвідомлення цього факту завжди і було головним запобіжником від ядерної війни, реалізованим в концепціях "ядерного паритету" і "гарантованого взаємного знищення". Адже якщо противник обов'язково завдасть удару у відповідь співмірної сили, то сенсу атакувати першим просто немає.

У військових доктринах і США, і Росії умови використання ядерної зброї прописані досить гнучко, зокрема, не виключається можливість нанесення першого удару. У США, особливо з приходом до влади Джо Байдена, активізувалася дискусія про те, що країна повинна формально відкинути таку можливість, залишивши за собою право лише на удар у відповідь.

Поки ж концепція залишається в силі, тим більше і європейські союзники США просять нічого не міняти в умовах перманентно навислої над Європою загрози російській агресії.

Кім Чен Ин і Володимир Путін (Фото: GettyImages)

Концепція ядерного стримування завжди піддавалася серйозній критиці, оскільки вона ґрунтується на занадто великій кількості передумов. Наприклад, про те, що обидві сторони конфлікту діють раціонально, піклуються про безпеку і виживання свого населення (що у випадку РФ може не завжди працювати).

Крім того, створена в умовах холодної війни концепція передбачала, що дві протиборчі сили, США і СРСР, якщо вже і почнуть війну, то будуть використовувати в ній всі наявні ресурси, зокрема і ядерні. Тобто поведуть боротьбу на повне знищення противника.

Досвід же останніх десятиліть, зокрема проведених Росією "гібридних воєн", показує, що між повним миром і тотальною війною є маса проміжних варіантів. До того ж до уваги не береться можливість локальної ядерної війни між країнами, які не претендують на світове панування. Тут найреальніший сценарій – протистояння Індії та Пакистану.

При найгіршому варіанті розвитку подій "ядерна зима", з фактичним крахом людської цивілізації, після індо-пакистанського ядерного конфлікту може і не настати. Зате це призведе до так званої "ядерної осені", яка все одно буде супроводжуватися падінням температури на планеті, природними катаклізмами, голодом та іншими лихами, особливо в густонаселених регіонах.

Нові загрози

Лише теоретичних концепцій і розрахунку на розсудливість країн "ядерного клубу" було явно недостатньо, щоб убезпечити світ. Головним міжнародним документом у цій сфері став схвалений ще в 1968 році договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Його головна мета – не допустити потрапляння відповідних технологій в країни, які ядерною зброєю ще не володіють. А також убезпечити неядерні держави від можливого нападу з боку учасників "ядерного клубу". Договір підписаний фактично всіма країнами світу, за винятком Індії, Пакистану, Ізраїлю, Південного Судану. Північна Корея відкликала свій підпис.

Можливо, навіть більше практичне значення має серія двосторонніх договорів, підписаних між США і СРСР/Росією. На даний момент актуальним є Договір про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, скорочено СНО-III або New START. Він набув чинності в 2011 році, а в 2021-му після приходу адміністрації Байдена був продовжений ще на п'ять років.

Президент США Джо Байден (Фото: Joshua Roberts / Getty Images)

Договір передбачає, що кількість одночасно розгорнутих ядерних боєзарядів у кожної зі сторін не може перевищувати 1550 одиниць. На даний момент і Москва, і Вашингтон дотримуються цієї вимоги.

Велику ж небезпеку на даний момент представляє не тільки стратегічна (регульована договором СНО-III), а тактична ядерна зброя і її носії з радіусом дії від 500 до 5500 кілометрів, що якраз актуально для України і Європи в цілому. Ліквідація відповідних ракет була передбачена ще договором від 1987 року. Але в 2019 році його розірвали після розгортання Росією комплексів "Іскандер", які можуть бути використані і для нанесення ядерного удару.

"Іскандери" розгорнуті в Калінінградській області РФ, в ряді інших регіонів європейської частини країни, а також в окупованому Криму. Але, як наполягає російська влада, під дію Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності ці комплекси не підпадають.

А в грудні минулого року заступник голови російського МЗС Сергій Рябков вже й офіційно заявив про можливість розмістити російські ядерні ракети середньої і малої дальності на європейському континенті.

Поки що напруга між Росією і Заходом, незважаючи на регулярні переговори, не спадає, можливість компромісу навіть не проглядається на горизонті. Кремлівська влада продовжує робити підкреслено туманні натяки на те, якою може бути її "військова відповідь Заходу", якщо ультиматуми Москви не будуть прийняті.

Ядерні випробування в Тихому океані (credit: GettyImages)

Як вважається, найближче людство підійшло до глобальної ядерної війни в жовтні 1962 року, під час так званої "Карибської кризи", коли СРСР перекинув на Кубу ядерну зброю.

Тоді ключову роль в уникненні катастрофи зіграв і людський фактор – командир одного з радянських підводних човнів вже дав наказ випустити по американських кораблях, які його оточили, торпеду з ядерною боєголовкою, але його зупинив інший офіцер, старший на борту.

Після цього радянське керівництво на чолі з Микитою Хрущовим все ж вирішило піти на термінову деескалацію конфлікту. Але наскільки далеко у своєму шантажі Заходу готовий піти Путін? Як зізнаються американські топ-чиновники, поки у них немає відповіді на це питання. Тим часом, як повідомляє The New Yourk Times, російська влада робить туманні натяки на те, що ядерна зброя може бути перекинута ближче до території США, скоротивши час підльоту до п'яти хвилин.